Презентація - Транспорт речовин
Про матеріал
Транспорт речовин — це сукупність фізичних і хімічних процесів, що за допомогою крові, тканинної рідини та лімфи здійснюють перенесення різних сполук усередині організму.
Внутрішнє середовище організму. Склад кровіВнутрішнє середовище — це рідини, які містяться всередині організму, оточують його клітини і створюють умови для протікання в них життєвих процесів. Основою внутрішнього середовища є рідка міжклітинна речовина, яка найбільш виражена у сполучних тканинах, особливо в крові. У людини кров рухається по кровоносним судинам і безпосередньо не стикається з більшістю клітин, проте деяка кількість рідкої міжклітинної речовини крові проходить через стінки тонких кровоносних судин і утворює рідку оболонку навколо клітин — тканинну рідину. Отже, тканинна рідина утворюється з рідкої частини крові, проте у ній відсутні форменні елементи крові. Частина тканинної рідини, яку називають лімфою, збирається в найтонші трубочки зі сліпо замкнутими кінцями — лімфатичні капіляри, що переходять у лімфатичні судини. У тих місцях, де зливається декілька лімфатичних судин, утворюються лімфатичні вузли. Саме ці структури утворюють лімфатичну систему, по якій циркулює лімфа. Лімфа — прозора рідина, яка за складом дуже схожа на тканинну рідину, проте містить велику кількість лімфоцитів. Тому одна з основних функцій лімфи — знешкодження хвороботворних мікроорганізмів.
Функції внутрішнього середовища організму:кров виконує в основному транспортну функцію (переносить кисень від легенів до всіх клітин організму і вуглекислий газ — у зворотному напрямку, поживні речовини, виносить з тканин продукти обміну). Тканинна рідина є передавальною ланкою між клітинами, які вона оточує, і кров'ю. Саме через неї з крові у клітини потрапляють необхідні для життя речовини, наприклад кисень і компоненти їжі. У лімфі відбувається знищення хвороботворних мікроорганізмів. Таким чином, основна функція лімфи — захисна. Крім того, лімфа забезпечує повернення в кров'яне русло тканинної рідини. Гомеостаз — здатність організму людини зберігати відносну сталість внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності й пристосованості організму.
Транспорт речовин. Транспорт речовин — це сукупність фізичних і хімічних процесів, що за допомогою крові, тканинної рідини та лімфи здійснюють перенесення різних сполук усередині організму. Усю цю сукупність переміщень можна об’єднати у такі процеси:транспорт речовин кров’ю ;транспорт речовин з крові у тканинну рідину;транспорт речовин у тканинній рідині ;транспорт речовин до клітин та з клітин ;транспорт речовин із тканинної рідини в кров та лімфу. Транспорт речовин виконує наступні функції:трофічна — надходження до клітин неорганічних (вода, солі) та органічних сполук (амінокислоти, глюкоза, жирні кислоти);дихальна — переміщення кисню до клітин і вуглекислого газу — від клітин;регуляторна — перенесення по організму гормонів, теплоти, йонів, що беруть участь у гуморальній, імунній та нервовій регуляції;захисна — транспорт в організмі речовин і клітин, що захищають від мікроорганізмів, чужорідних білків, тощо;видільна — переміщення продуктів обміну (надлишок солей, води, сечовини, тощо) до органів, що видаляють їх з організму.
Склад і функції кровіКров — рідка сполучна тканина. В організмі дорослої людини міститься близько 5 - 6 л крові і становить 5 - 8 % маси тіла. Основну частину крові складає:рідка міжклітинна речовина — плазма (55 - 60 %);формені елементи (клітини крові) (40 - 45 %): еритроцити, лейкоцити і тромбоцити. Плазма крові на 90 % складається з води, 10 % складають розчинені у ній органічні речовини (білки, жири, вуглеводи) і неорганічні сполуки (мінеральні солі). Частина цих речовин — поживні речовини, що переносяться кров'ю до різних органів.
Cклад плазми не змінюється, незважаючи на постійне надходження у кров багатьох речовин. Це досягається роботою легенів і нирок. У легенях кров звільняється від надлишків вуглекислого газу, а через нирки виділяється надмірна кількість води, солей і шкідливі для організму продукти обміну речовин. Усі формені елементи крові утворюються зі стовбурових клітин червоного кісткового мозку, що міститься у губчастій речовині кісток (його маса у дорослої людини — 1,5 кг). Формені елементи крові розвиваються і в інших органах: селезінці, лімфатичних вузлах, мигдалинах, тощо.
Функції крові:дихальна — переносить кисень від легенів до всіх клітин організму і вуглекислий газ — у зворотному напрямку. Поживна — переносить поживні речовини, які всмоктуються у кишечнику. Видільна — виносить з тканин продукти обміну в нирки і печінку. Терморегуляційна — при низькій температурі навколишнього середовища кров, нагріваючись, переносить тепло зі скелетних м'язів і печінки до тих органів, які необхідно зігріти (шкіра, мозок, тощо). Захисна — клітини крові (лейкоцити) вбивають чужорідні агенти, які проникають в організм і викликають захворювання (бактерії, віруси); інші клітини крові (тромбоцити) відповідають за утворення згустку крові — тромбу — у тому місці, де є пошкоджена судина (цей процес захищає організм від небезпечної крововтрати). Регуляторна — кров шляхом перенесення цілого ряду біологічно активних речовин підтримує в організмі відносну сталість хімічного складу і фізичних властивостей у всіх його тканинах (гомеостаз)Більшість зазначених функцій пов'язані з переносом речовин в організмі, тому часто їх об'єднують в одну загальну функцію крові — транспортну.
Еритроцити. Еритроцити, або червоні кров'яні тільця — маленькі без'ядерні двоввігнуті дископодібні клітини (в 1 мм ³ крові людини міститься приблизно 5,5 млн еритроцитів). Функція еритроцитів — дихальна (транспортування до тканин кисню і видалення вуглекислого газу). Двоввігнута форма еритроцитів створює більшу поверхню клітини, що покращує процес газообміну (загальна поверхня усіх еритроцитів однієї людини є більшою за футбольне поле). Всередині еритроцитів містяться молекули яскраво-червоного дихального пігменту — гемоглобіну, який робить кров червоною. Гемоглобін складається з двох частин: білкової — глобіну, і гема — частини, що містить Ферум.
Існують такі форми гемоглобіну:оксигемоглобін — сполука гемоглобіну з киснем (Hb. O2), має яскраво-червоний колір і є нестійкою. 1 г гемоглобіну може приєднати 1,34 мл кисню;карбогемоглобін — сполука гемоглобіну з вуглекислим газом (Hb. CO2), має темно-червоний колір і є нестійкою;карбоксигемоглобін — сполука гемоглобіну з чадним газом (Hb. CO), яка є стійкою і втрачає здатність переносити кисень; через це навіть незначна кількість чадного газу CO в повітрі є дуже небезпечною для людини. Кров, насичену киснем, називають артеріальною. При розпаді оксигемоглобіну утворюються гемоглобін і вільний кисень, який надходить до клітини тканин. Кров, збіднену киснем, називають венозною. Завдяки наявності карбогемоглобіну венозна кров має темно-червоне забарвлення. В 1 л крові людини міститься 140 - 160 г гемоглобіну. Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку. У процесі дозрівання вони втрачають ядро і стають без'ядерними.
Групи крові і резус-фактор. Переливання кровіПри деяких захворюваннях або крововтратах людині роблять переливання крові. Кров для переливання беруть у дорослих здорових людей — донорів, додають до неї особливі хімічні речовини (щоб кров не згорталася і була придатною протягом тривалого часу) і закривають герметично в особливих скляних посудинах. Таку консервовану кров можна перевозити на великі відстані. Групи кровіУ 1900 р австрійський учений Карл Ландштейнер відкрив групи крові, за що у 1930 р отримав Нобелівську премію.Існують дві системи позначення груп крові:у першій системі групи крові позначають римськими цифрами I — IV;у другій системі групи крові позначають латинськими літерами А, В і нулем (система АВ0).
Групи крові відрізняються вмістом у плазмі крові та еритроцитах специфічних білків:антигенів (аглютиногени. А і В) у еритроцитах, антитіл (аглютинінів α і β) у плазмі. Виділяють 4 основні групи крові: I, або нульова — I (0); II (A); III (B) і IV (АВ). Наявність тої чи іншої групи крові визначається генетично. Вони не завжди сумісні — білки плазми можуть склеювати еритроцити, руйнувати їх (з цим пов'язані правила переливання крові).
Резус факторІншою характеристикою груп крові є резус-фактор, названий за іменем макаки-резус, в еритроцитах крові якої він був виявлений у 1940 р. Людей, у крові яких він є, називають резус-позитивними Rh (+), а тих, у яких він відсутній — резус-негативними Rh (—). Позитивний резус-фактор має близько 85 % людей на планеті, а негативний — близько 15 %. Резус-фактор особливо важливо враховувати при пересадці органів і тканин та під час вагітності. Якщо у резус-негативної матері Rh (—) розвивається резус-позитивний Rh (+) плід (який успадкував позитивний резус-фактор від батька), то в крові матері будуть утворюватися речовини, що руйнують еритроцити плоду, і він може загинути.
Лейкоцити. Лейкоцити, або білі кров'яні тільця — клітини крові, які мають амебоподібну форму (тобто форма є непостійною), і (на відміну від еритроцитів) мають ядра. В 1 мм ³ крові їх 4 — 9 тис. (число лейкоцитів може сильно коливатися, зростаючи при багатьох захворюваннях). Лейкоцити забезпечують захисну функцію крові. Лейкоцити утворюються у червоному кістковому мозку, лімфатичних вузлах. Тривалість життя лейкоцита — від декількох днів до кількох тижнів, а деякі живуть до 10 років (потім вони руйнуються в селезінці).
Фагоцити. Деякі лейкоцити (наприклад, нейрофіли, які складають близько 70 % від загального числа лейкоцитів) здатні захоплювати і знищувати чужорідні частинки, молекули і клітини, які проникли у кров. Це явище називається фагоцитозом. Лейкоцити здатні до активного амебоїдного руху і можуть переходити через стінки капілярів і проникати у тканини, де вони поглинають і перетравлюють чужорідні частинки. Вони також можуть розпізнавати і знищувати ракові і старі, відмираючи клітини. Явище фагоцитозу було відкрито російським мікробіологом Іллею Іллічем Мечниковим (творцем фагоцитарної теорії імунітету). Він виявив, що деякі лейкоцити здатні рухатися подібно амебам і захоплювати чужорідні частинки у крові. Ці клітини І. І. Мечников назвав фагоцитами, тобто пожирателями, а відкрите явище — фагоцитозом. Фагоцитоз — поглинання твердих часток клітинами - фагоцитами.
ЛімфоцитиІнші лейкоцити (лімфоцити) виробляють особливі білки (антитіла), які розпізнають і зв'язують (знешкоджують) чужорідні клітини і шкідливі для організму речовини, що виробляються ними (токсини). Зв'язані антитілами шкідливі частинки не можуть проникнути у тканини людини і стають нешкідливими. Утворення антитіл відбувається за участю особливого виду лейкоцитів, що зустрічаються не тільки у крові, але і в лімфі. Тому їх називають лімфоцитами. Т-лімфоцити здатні зв'язуватися з антигенами чужорідних частинок і викликати їх руйнування. В-лімфоцити виділяють хімічні речовини — антитіла. Антитіла, приєднуючись до антигенів, прискорюють їх захоплення фагоцитами, або призводять до хімічного руйнування чи склеювання і осадження антигенів.
Тромбоцити. Тромбоцити (кров'яні пластинки) — дуже маленькі (діаметром 3 - 4 мкм), без'ядерні (у людини) плоскі клітини неправильної форми. Вони постійно утворюються у червоному кістковому мозку і живуть усього декілька діб. Число їх у крові людини коливається від 200 до 400 тис. в 1 мм ³. Основна функція тромбоцитів — сприяти зупинці кровотечі. Вони мають властивість змінювати свою форму (розпластуватися, стискатися, тощо), забезпечуючи утворення кров'яного згустку — тромбу.
Згортання кровіЗгортання крові — найважливіша захисна реакція, що оберігає організм від крововтрати при руйнуванні судин. Для дорослого чоловіка умовно смертельно небезпечною є втрата 1,5 - 2,0 л крові, а ось жінка може перенести втрату навіть 2,5 л, хоча це, звичайно, призводить до негативних наслідків. Згортання крові — складний процес, у ході якого із зруйнованих тромбоцитів, пошкоджених тканин м'язів і судин виділяються особливі біологічно активні речовини — ініціатори згортання крові (їх налічують понад 10). При пошкодженні судини (наприклад, при порізі) тромбоцити, що знаходяться у цьому місці, руйнуються і виділяють протромбін, який переводить розчинний білок плазми крові фібриноген у нерозчинний білок фібрин. Довгі нитки фібрину переплітаються між собою у сітку, де затримуються формені елементи крові, і утворюється тромб, який перекриває рану і припиняє кровотечу. Утворення тромбу відбувається протягом 3 - 8 хв. Через деякий час стінка судини відновлюється, а тромб розсмоктується.
Будова серця. Рух крові по судинах називають кровообігом. Систему органів кровообігу складають серце і кровоносні судини (вени, артерії, капіляри). Серце, скорочуючись, працює як насос і проштовхує кров по судинах, забезпечуючи її безперервний рух. При зупинці серця настає смерть, оскільки припиняється доставка до тканин кисню і поживних речовин, та звільнення їх від продуктів розпаду. У дорослої людини серце — це порожнистий м'язовий орган масою 250 - 300 г. Воно розташоване у грудній клітці за грудиною (з невеликим зсувом вліво).
Серце міститься у спеціальній навколосерцевії сумці зі сполучної тканини (перикарді). Внутрішня поверхня перикарду (навколосерцевої сумки) виділяє рідину, зволожуючи серце і зменшуючи його тертя при скороченнях. Стінка серця складається з трьох оболонок:епікард — зовнішній сполучнотканинний шар;міокард — середній м'язовий шар;ендокард — внутрішній епітеліальний шар. Найтовстішим є середня шар — міокард, утворений серцевою поперечно-смугастою м'язовою тканиною. Волокна міокарда сполучаються таким чином, що збудження, що виникає в одній області серцевого м'яза, швидко поширюється по всьому серцю, і воно скорочується, виштовхуючи кров.
Серце людини (як і всіх ссавців) є чотирикамерним. Воно розділене суцільною перегородкою на дві частини — праву і ліву (у правій половині серця тече венозна кров, у лівій — артеріальна). Права і ліва половини серця неповною перегородкою розділені на два відділи, які сполучаються: верхній відділ — передсердя (праве і ліве), нижній відділ — шлуночки (правий і лівий). Отвори між передсердями і шлуночками закриваються стулковими клапанами, які сухожильними нитками прикріплені до стінок серця. Між лівим передсердям і лівим шлуночком знаходиться двостулковий (мітральний) клапан, між правим передсердям і правим шлуночком розташований тристулковий клапан.
Коронарна система серця. Для того щоб інтенсивно працювати все життя людини, серцевий м'яз повиннен отримувати поживні речовини і кисень з кров'ю. Кровоносна система самого серця отримала назву коронарної системи. Права та ліва коронарні артерії відходять від аорти, розгалужуються і постачають усім необхідним клітини серцевого м'яза.
Робота серця. Робота серця полягає в ритмічному нагнітанні крові до судини системи кровообігу. Шлуночки виштовхують кров у кола кровообігу з великою силою, щоб вона могла досягти найвіддаленіших від серця ділянок тіла. Тому вони мають добре розвинені м'язові стінки, особливо лівий шлуночок. При кожному скороченні лівого шлуночка кров з силою вдаряється об пружні стінки аорти і розтягує їх. Хвиля пружних коливань, що виникає при цьому, швидко поширюється по стінках артерій. Такі ритмічні коливання стінок судин називають пульсом. Кожен удар пульсу відповідає одному серцевому скороченню. Шляхом підрахунку пульсу можна визначити кількість скорочень серця за 1 хв. Середня частота серцевих скорочень (ЧСС) у людини в стані спокою становить близько 70 - 75 ударів на хвилину. Пульс можна промацувати на поверхні тіла в тих місцях, де великі судини лежать близько до поверхні тіла: на скронях, на внутрішній стороні зап'ястя, з боків шиї. Робота серця з перекачування крові протікає циклічно. Скорочення (стискання) передсердь і шлуночків під час серцевого циклу називається систолою, а розслаблення (розширення) — діастолою. Один серцевий цикл (послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця (систола) і його подальше розслаблення (діастола)) триває 0,8 с. (три фази):0,1 с займає скорочення (систола) передсердь (I фаза),0,3 с — скорочення (систола) шлуночків (II фаза),0,4 с — загальне розслаблення (діастола) усього серця — загальна пауза (III фаза).
При кожному скороченні передсердь кров з них переходить у шлуночки, після чого починається скорочення шлуночків. Після закінчення скорочення передсердь стулчасті клапани закриваються, і при скороченні шлуночків кров не може повернутися у передсердя. Вона виштовхується через відкриті півмісяцеві клапани з лівого шлуночка (по аорті) у велике коло, а з правого (по легеневій артерії) — у мале коло кровообігу. Потім настає розслаблення шлуночків, півмісяцеві клапани закриваються і не дають крові витікати назад з аорти і легеневої артерії у шлуночки серця. Робота серця супроводжується шумами, які отримали назву тонів серця. У разі порушень в роботі серця, ці тони змінюються, і,прослуховуючи їх, лікар може поставити діагноз.
Судини: артерії, вени, капіляри. Рух крові по судинах називають кровообігом. Систему органів кровообігу складають серце і кровоносні судини. У людини, як і у всіх ссавців, кровоносна система замкнутого типу (тобто кров рухається по організму лише по кровоносних судинах, не виходячи за їх межі). Кровоносні судини. Від серця відходять кровоносні судини: артерії і вени. Судини, що йдуть від серця, називаються артерії. Судини, що приходять до серця, називаються вени. Найбільша артерія, що йде від лівого шлуночка серця — аорта.
Від аорти відходить ряд великих артерій: сонні (забезпечують кров'ю мозок), підключичні (що несуть кров у верхні кінцівки), клубові (живлять нижню частину тіла), тощо. Від неї ж відходять коронарні артерії, які забезпечують кровопостачання серцевого м'яза. Великі артерії розгалужуються на дрібніші судини — артерії, артеріоли, що багаторазово розгалужуються до найдрібніших судин, які пронизують тканини — капілярів. У тканинах різних органів капіляри переходять в тонкі венули. Ці судини поступово зливаються у крупніші вени, найбільші з яких впадають в серце.
Артерії — це судини, по яких кров тече від серця до органів і тканин, вони мають тришарові щільні, гладкі і пружні стінки. Зовнішній шар стінок складається зі сполучної тканини, середній шар складають гладкі м'язи, внутрішній шар утворений одним шаром клітин і називається ендотелієм. Будова стінок дозволяє артеріям витримувати великий тиск, під яким кров викидається із серця. Стінки капілярів дуже тонкі: вони складаються з одного шару плоских клітин (через них відбувається обмін газами і речовинами між кров'ю і тканинами). Вени — це судини, які збирають кров від органів і несуть її до серця. Стінки вен є тоншими і не такі пружні, як стінки артерій (оскільки тиск крові в них є невеликим), хоча і мають ті самі три шари, як і артерії, їх гладко-м'язовий шар є набагато тоншим. Великі вени мають внутрішні клапани, які пропускають кров тільки у напрямку до серця.
Оскільки стінки вен не мають щільності і пружності артерій (вони м'які і тонкі), руху крові по венах допомагають скорочення оточуючих вени м'язів. Скорочуючи, м'язи здавлюють судину і сприяють проштовхуванню крові у напрямку до серця. Руху крові в протилежному напрямку перешкоджають кишенько-подібні півмісяцеві клапани, розташовані всередині вен. Швидкість руху крові у венах у міру наближення до серця поступово збільшується до 0,2 м / с. У результаті за одиницю часу до серця по обох порожнистих венах притікає стільки ж крові, скільки викидається ним в аорту.
Кола кровообігу. Кров рухається по двох замкнутим системам судин, сполучених з серцем — малому і великому колах кровообігу. Кругообіг крові по великому колу відбувається приблизно за 20 секунд, по малому колу — у 5 разів швидше. Мале коло кровообігу. Мале (легеневе) коло кровообігу починається з правого шлуночка серця, з якого виходить легенева артерія (оскільки ця судина виносить кров з серця, то вона називається артерією, хоча і містить бідну на кисень венозну кров). Легенева артерія розгалужується на ліву і праву легеневі артерії, по яким ця венозна кров потрапляє у легені, де збагачується киснем і перетворюється на артеріальну кров. По легеневих венах ця артеріальна кров надходить у ліве передсердя, а звідти у лівий шлуночок і знову у велике коло. Велике коло кровообігу. Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка аортою, від якої відходять великі висхідні артерії (які несуть кров до голови і верхніх кінцівок) і низхідні артерії (які несуть кров до всіх органів і тканин тіла, у тому числі до самого серця). Артерії поступово розгалужуються, утворюючи в органах і тканинах мережу капілярів, в яких відбувається обмін між кров'ю і тканинами. Віддавши кисень і поживні речовини, кров приймає з тканин вуглекислий газ і інші продукти обміну. Така бідна киснем кров називається венозною. З верхньої частини тіла венозна кров збирається у верхню порожнисту вену, а з нижньої — в нижню порожнисту вену. Порожнисті вени впадають у праве передсердя, де закінчується велике коло кровообігу.