Презентація "250 років від дня народження Івана Петровича Котляревського"

250 років від дня народження І. П. Котляревського

Коли 25-річний Котляревський працював домашнім учителем у пана в селі Золотоноша, закохався в 20-річну Марію – бідну родичку господаря. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна иншому, про що й сказали учителеві. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. У 27 років став кадетом Сіверського карабінерського полку. Із армії пішов капітаном, хоч міг дослужитися до вищих чинів.1. Багато біографів схиляються до того, що саме через нещасливе кохання учитель Котляревський пішов в армію і до кінця життя так і не одружився.

2. Віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це одержав від царя чин майора. Цар Олександр І приїхав до Полтави 1818 року та запитав, чи не нагородити за громадські заслуги відставного капітана Котляревського гідним цивільним чиновницьким титулом. Полтавські чиновники відказали що він смертельно образиться і краще дати йому чин майора. Із армії у відставку Котляревський пішов “с правом ношения мундира”. Це давало меншу зарплату, ніж у звичайного цивільного чиновника. Але він не хотів розлучатися з мундиром.

3. “Енеїда” Котляревського була в бібліотеці Наполеона. Великий князь Микола Павлович — майбутній цар Микола І — попросив собі аж два примірники. А радянські дослідники підкреслювали, що “Енеїда” Котляревського була у Леніновій бібліотеці. “Енеїду” Котляревського російською перекладали тричі.

4. Краєзнавцям вдалося дізнатися, що в Івана Котляревського була таємна покровителька. На початку ХІХ століття в Полтаві створилося таємне «Товариство малоросійське». Одним з його членів і співавтором програмних документів був Котляревський. Після повстання декабристів у цій справі проводилося слідство, але Івана Петровича до відповідальності не притягнули. Знавець літератури Євген Руднєв знайшов в одному з сибірських архівів лист Сергія Волконського, де є такий рядок: «Котляревського від каторги врятувала жінка, яка його любила».

Науковці перебрали всіх мешканок округи і вирахували найбільш підходящу кандидатуру: Варвара Рєпніна – дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна, вони 17 років прожили в Полтаві та тісно спілкувалися з Котляревським. Микола навіть подарував письменнику свій портрет. А Варвара замовила йому переклад з французької роботи Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат – три томи по 500 сторінок французького чтива він перекладав 15 років.

5. Прямих нащадків Котляревський не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові.

Старий будинок у Новомиргороді

Пам’ятник І. Котляревському у Полтаві, 1903 рік

Скульптура Наталки Полтавки у Кропивницькому (Кіровограді)

Будинок Громадських зібрань у Єлисаветграді (Кропивницькому), на сцені якого у ролі Наталки дебютувала Марія Заньковецька (тепер приміщення Ощадбанку)

Висловлювання видатних українців про І. П. Котляревського. Все сумує, – тільки слава. Сонцем засіяла. Не вмре кобзар, бо навіки. Його привітала. Будеш, батьку, панувати,Поки живуть люди,Поки сонце з неба сяє,Тебе не забудуть!(Т. Шевченко)

Ті вічні пісні, ті єдині спадки. Взяли собі други поети-нащадкиІ батьківським шляхом пішли.(Леся Українка)

Таке-то, мисливий, земляче наш милий,Таке з нами диво зробив. До простого слова та рідної мови. Ти перший своїх прихилив!Із твого почину на всю Слов'янщину. Пішло наше слово гулять;А твої нащадки своїм рідним батьком. Тебе почали величать.(Панас Мирний)

Так Котляревський у щасливий час. Вкраїнським словом розпочав співати,І спів той виглядав як жарт не раз,Та був у нім завдаток сил багатий,І огник, ним засвічений, не згас. А розігрівсь, щоб всіх нас зігрівати…(І. Франко)

«Він перший почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю, але якою не писали. Він зробив м’яку, виразну, сильну, багату мову літературною, і українська мова, яку вважали лише місцевим наріччям, з його легкої руки зазвучала так голосно, що звуки її рознеслись по всій Росії. На ній потім співав пісні і Шевченко». (В. Короленко)