Презентація "АРХІТЕКТУРНІ ПЕРЛИНИ СТАРОЇ ПОЛТАВИ: ШЕДЕВРИ АМПІРУ, МОДЕРНУ ТА ЕКЛЕКТИЗМУ"

Архітектурні перлини СТАРОЇ ПОЛТАВИШЕДЕВРИ АМПІРУ, МОДЕРНУ ТА ЕКЛЕКТИЗМУ

Одна із найстаріших архітектурних пам’яток міста. Під час будівництва було прийнято рішення виконати будівлю у розповсюдженій для того часу модерній манері. Цей заклад, хоч і був зруйнований під час Другої Світової війни, а пізніше відновлений, до сьогодні залишається однією з найстаріших архітектурних пам’яток міста. Оскільки земство зібрало гроші і розпоряджалося ними самостійно, училище отримало вельми комфортну будівлю із якісним обладнанням. Будівля Полтавського реального училища

Побудова приміщення разом із церквою, з усіма необхідними для богослужіння предметами, бібліотекою, лабораторіями (хімічною, фізичною. механічною, агробіологічною), майстернями, приміщеннями пансіону (гуртожитку) для учнів та квартирами для викладачів, гімнастичним залом, конюшнею з манежем, дослідним городом, садом, географічним майданчиком та ін. обійшлася у 84 тисячі рублів, з яких більше 72 тисяч дало місто. В цю ж суму входило пошиття форми для викладачів та учнів.

У 1890 році на Кузнецькій вулиці (зараз це вулиця Юліана Матвійчука, 40) присяжний повірений Перцович побудував один з перших прибуткових будинків в Полтаві. Кімнати в будинку були просторими та розрахованими на багатих пожильців. Усі квартири мали побутову та парадну частину: житлові та побутові приміщення мали виходи у внутрішні коридори, а кімнати парадної частини були об’єднані між собою. Прибутковий будинок Я. Перцовича

За легендою, незвичайна архітектура споруди в 1906 році привернула увагу не менш цікавого жителя. Якось однієї дощової осінньої ночі дивний чоловік, загорнутий з голови до ніг у плащ, орендував квартиру на найвищому поверсі. З того дня він практично не залишав кімнати, лише іноді посилав мовчазного слугу з дорученнями в місто.

Мешканці будинку з побоюванням дивилися на двері загадкового сусіда. Мабуть, через цей страх, або, можливо, навіть на підставі фактів, по місту поповзли всілякі чутки про нового жителя прибуткової будівлі. Дехто казав, що коні поруч із «замком Річарда» несамовито іржали, пряли вухами та відмовлялися рухатися. А в самому будинку з постояльцями траплялися нещасні випадки. Хоча справжній жах на полтавчан наганяли ворони, які з незрозумілих нікому причин полюбили дах споруди.

Вважалося, що в усьому винен таємничий незнайомець, якого називали чаклуном та чорнокнижником. Ситуація не змінювалася до випадку, коли одного пізнього осіннього вечора слуга дивного мешканця вибіг з будинку в пошуках лікаря. Долаючи страх, дехто з персоналу зайшов до кімнати загадкового незнайомця і став свідком жахливої сцени: сивий чоловік мучився на ліжку в передсмертних судомах.

Здавалося, смерть не хотіла забирати його. Лікар не зміг нічим допомогти бідоласі. І тільки стара покоївка здогадалася, як вирішити ситуацію: вона відкрила вікно. У кімнату одразу увірвалося свіже холодне повітря та страхітливі крики ворон. Чоловік полегшено зітхнув і помер. Звичайно, що це лише легенда. Однак до сьогодні деякі помічають, що над дахом будинку часто збирається зграя ворон, які з гучними криками кружляють довкола.

Свого часу тут був готель, будинок розпусти, а у часи Другої світової війни у споруді жили німці. Останнє засвідчують знайдені одним чоловіком, під час ремонту у власній квартирі, листівки. Зараз це звичайний житловий будинок. Жилець повідомив, що незважаючи на таку багату історію, ніяких надзвичайних подій не помічав і порадив нікому не вірити містичним історіям та назвав всі легенди не більш, як плітками. Зараз у будинку живуть люди. Виглядає він занедбаним, хоча і дуже гарним.

Полтавський учительський інститут був заснований в 1914 році. Це був середній навчальний заклад, де працювали крім директора 6 викладачів, священник і лікар. Раніше там були обладнані кабінети: природничо-історичний, фізичний, хімічний, а також спеціальна гімнастична зала і дві бібліотеки – фундаментальна і студентська. Будинок Полтавського учительського інституту

У липні 1919 року Полтавський учительський інститут перетворили в Полтавський педагогічний інститут, який згодом переїхав на нове місце. А ця будівля надалі використовувалася в якості житлової. Будівля колишнього Полтавського учительського інституту на вул. Просвіти, 12/9 має пошкодження після обстрілу Полтави 3 липня 2025 року.

В 1900 році київський архітектор А. Кобєлєв збудував будинок для відомого корінного полтавця Петра Павловича Старицького. Свого часу цей чоловік працював на Кавказькій залізниці, де й став відомою особою, а у 1871 році пішов у відставку. Згодом Старицький переїхав до Полтави і став головою повітової земської управи. Будинок Дворянського і селянського банку

Петро Павлович помер у 1902 році. Відомо, що після смерті Старицького до 1906 року в будинку мешкали полтавські держслужбовці. А до 1903 року у будинку разом з сім’єю проживав письменник Володимир Короленко. Будинок став Дворянським і Селянським банком уже у 1909 році після незначної реконструкції. Тоді це був фінансовий центр, а зараз — одна з місцевих пам’яток.

Ви бачили птахів, які прикрашають споруду? Якщо уважно рахувати птахів на будинку, їх чотири — два об’ємних, два плоских. Це міфічні диво-птахи — Могол, Гамаюн, Сірін і Алконост.

Птах Могол – величезний за розміром і дуже сильний птах. Він володіє не тільки величезними крилами, силою та величезною швидкістю літає в Явному світі, але вміє переміщатися і в світах Наві та Праві. Птах Могол може передбачати майбутнє, літаючи туди, змінювати погоду, приносячи дощ і сніг з вітром і бураном.

Птах Гамаюн спускається до людей, щоб повідомити щось важливе, також їй приписується роль оповідачки, бо вона знає про все, що було і що буде. Гамаюн – світла віща птаха. Вона також вважається посланцем Велеса, посередником між людьми та Богами. Вона знає таємниці Землі та Неба, таємниці Часу, Життя та Смерті. Зустрівши такого птаха, людина від неї може дізнатися все, що хоче. Почувши її спів, можна здобути знання та позбутися нещасть і бід.

Сірін — у слов’янській міфології диво-птиця, це образ чудового птаха, який навіває на всіх печаль і тугу. В інших міфах Сірін-птах — посланиця володаря підземного світу, темна віщунка. Птах Сірін завжди являв собою образ птаха-Діви і дуже схожий на давньогрецьких Сирен.

Алконост — в легендах язичництва, птах бога сонця Хорса, який приносив щастя. За переказами, він проживає біля раю і, коли співає, сам себе не чує. Почувши спів Алконоста, ви можете забути про все на світі. Будь-яка людина, почувши спів чарівного птаха Алконоста, від переповнюючого її захоплення, може забути про все на світі. Але зла цей птах людям не несе. Алконост є провідником у сади Ірію.

До речі, на споруді помітний старий герб Полтавської губернії, що використовувався у 1878—1918 роках. Щоправда зображений він не повністю (немає імператорської корони), але це чи не єдиний дотепер збережений малюнок. Зараз будівля стали домівкою для Служби безпеки України. Остання реставрація проводилася в 2010-х роках.

У 1906 році підрядчик Наум Бахмутський займався реставрацією будинку Старицького – Селянського банку, який сьогодні є будинком Управління СБУ. На будівництво йому була виділена певна сума, в яку входила і плата за роботу. Проте Бахмутському вистачило не лише на будівлю банку, а й на спорудження будинку для своєї «дами серця». Власник хорошого статку міг дозволити собі збудувати маєток коханці та навіть найняти туди прислугу. Авторство будинку Бахмутського приписують київському архітектору Владиславу Городецькому. Будинок Наума Бахмутського

У період революції Наум залишив Полтаву та емігрував до Франції. А будинок націоналізували совєти. У різні часи там були церква, РАЦС, штаб німецьких окупантів, а згодом і комунальні квартири. Існує легенда, що після від’їзду Наума його кохана лишилася мешкати в будинку. Подейкують, що Бахмутський хотів забрати її до себе, але не міг зв’язатися з жінкою. А потім дізнався, що її закатували у підвалинах збудованого ним дому, де і зараз лежать її кістки.

До речі, у будинку нараховувалося 13 кімнат загальною площею майже 300 квадратних метрів. Однак у період громадянської війни Наум залишив Полтаву та емігрував до Франції. А будинок націоналізували совєти. У різні часи там були церква, РАЦС, штаб німецьких окупантів, а згодом і комунальні квартири.

З часом будинком зацікавилися спадкоємці Бахмутського, які приїздили подивитися на нього з Франції. Однак, коли вони побачили, в якому він стані, залишили його місцевим жителям. Зараз будинок, що розташований на вул. Пилипа Орлика, 15, викупив полтавський меценат Віктор Бажан, проводиться реконструкція. Сам власник будинку говорить, що після ремонту будівлі тут планує облаштувати музей старовинних музичних інструментів.

Точної дати його зведення ніхто не знає, але на плані Полтави 1805 року він уже позначений. Не відомо, кому належав той дім та куди поділися його перші власники. Жодних фактів про них, окрім прізвища, не збереглося. Дерев’яний будинок, який повністю імітує кам’яний позначений на карті міста як дім генеральші Селастельникової. Будинок Селастельникової

Проте ким вона була, куди подівся її чоловік та хто їхні нащадки, напевно відомо лише дерев’яним стінам. Дім, якому понад 200 років стоїть наповнений голосами. У ньому знову живуть люди.

Житловий будинок В. Капніста звели у 1805 році. Ви всі його бачите, коли йдете у парк «Перемога». Подейкують, що дерев’яний, одноповерховий будинок з’явився на замовлення поета, освітнього і громадського діяча В. В. Капніста, який був родом з Миргородщини. Будинок Капніста

Сам Василь Капніст з 1802 р. був генеральним суддею Полтавської губернії, згодом — директором народних училищ, а у 1817—1822 pp. — полтавським губернським маршалком дворянства. Усі ці посади були виборними (від державної служби він ухилявся), а обов’язки директора народних училищ Полтавської губернії Капніст виконував безкоштовно. Тепер у будинку — літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського.

​Побудовано будинок у 1912 році у стилі пізнього ампіру, відомим київським архітектором Павлом Федотовичем Альошиним. Первісна функція будівлі: житлова та громадська. Замовником будівництва був Володимир Іванови Булюбаш. Відомо, що садиба служила не лише родинним будинком для сім’ї Булюбашів, також за побажанням замовника в будівлі було запроектовано приміщення приватної картинної галереї. В садибі відбувалися ряд засідань громадських та благодійних організацій, які очолювати подружжя Бульбашів. Будинок Булюбаша

Під час Першої світової війни 1916 року В. Булюбаш надав свій будинок для влаштування шпиталю, в якому лікувалися поранені офіцери. У 1917 році родина Булюбаша була змушена покинути Полтаву та переїхати на Тернопільщину. Їх родинну садибу націоналізували в 1917 році. Навесні 1919 року особняк передано під нужди Полтавського художнього музею. З 2021 року будівля належить меценату Віктору Васильовичу Бажану.

В історичній частині міста, на вул. Соборності, названої на честь соборності України, знаходяться неповторні приклади архітектури класицизму. Саме тут посеред інших будівель яскраво виділяється будинок Акима Глейзера. Адреса - вул. Соборності, 3. Будинок Грейзера

Будинок належав лікарю окулісту Хаїму Глейзеру, якого спалили у 1941 році у сараї у сусідньому дворі німці. На першому поверсі був його кабінет і допоміжні приміщення. Другий поверх займали житлові кімнати. Будівлю після пожежі відновили лише по закінченню Другої світової війни у 1950 році.

«Будинок з медальйонами» або «Будинок з ножицями» – це пам’ятка архітектури місцевого значення середини ХІХ ст. За даними краєзнавців, – це один з найвідоміших історичних будинків на території колишньої Полтавської фортеці. Будинок з медальйонами

У довоєнні роки 20 століття, тут мешкав Соломон Розенбаум, якого у 1941 році вбили нацисти на порозі власного дому. Ще один відомий мешканець цього будинку – викладач фізичного виховання Полтавського національного технічного університету Альберт Штахман. Полтавці вірять, що першим власником будинку був кравець, через зображення ножиць на медальйонах (вул. Пилипа Орлика, 7).

Понад 100 років тому цей будинок побудував Костянтин Невіандт – гласний полтавської міської думи. Його створили за проектом архітектора Вітольда Веселлі. Будинок націоналізований у 1920 році. Його зовнішнє оформлення було багатшим, аніж після відновлення в 1950-ті. За будинком був великий сад аж до нинішньої вул. Пилипа Орлика. Будинок поміщика Невіандта

За переказами, під час закладення фундаменту на місці знайшли вибухівку часів Північної війни, тому будівництво суттєво затрималося. Подейкують, що під цією будівлею пролягають підземні ходи до Свято-Успенського собору та Спаської церкви, але документальних підтверджень знайти не вдалося.

Першого мера-єврея звали Авраам Зеленський. Він очолював місто з 1820 по 1823 рік. Говорили, що він зробив багато хорошого для міста. Люди завжди зверталися до нього за допомогою. А ще, Авраам Зеленський виділяв землю євреям для будівництва осель та під єврейський цвинтар. Будинок Авраама Зеленського

Одного разу в Полтаву на гастролі приїхала харківська трупа. У її складі український актор Михайло Щепкін на сцені театру мав грати роль єврея, власника корчми. Відомий на той час актор повністю скопіював поведінку мера Зеленського, відтворюючи свого персонажа.

Зеленського це зачепило. Він пішов до антрепренера трупи й домовився, щоб цю виставу не показували полтавцям. Заплатив за це 2000 рублів. Але генерал-губернатор дізнався про це і наказав аби п’єсу все ж показали. Варто зауважити, що зла на Щепкіна пан Авраам не тримав. Навпаки дав 100 рублів (на той час це були чималі гроші), коли Щепкіна викуповували з кріпацтва.

Пізніше в будівлі знаходилася контора фірми «Сотрудник», яка займалася будівництвом вітряків. Нині ж тут оселилися магазини «Домінік» і «Смарагд» та ресторан «Козацька броварня».

Будинок Полтавського губернського земства споруджений в 1903-1908 рр. за проектом В. Г. Кричевського, з використанням первісних проектів Є. І. Ширшова, М. О. Ніколаєва. Став першим прикладом українського архітектурного стилю. Будинок перші 12 років функціонував як адміністративно-музейна споруда, у 1920 році його було віддано під Центральний пролетарський музей Полтавщини. Будинок Полтавського губернського земства

Під час Другої світової війни у 1943 році при відступі з Полтави його спалили фашисти. У 50-ті роки будинок відновили за проектом архітекторів П. Костирка, В. Крачмера, Н. Квітки та інших, загалом зберігши більшість форм, проте змінивши деякі частини даху, а також оздоблення і живопис головного залу. Сьогодні у будинку знаходиться Полтавський краєзнавчий музей (площа Конституції, 2).

Будинок Земської бібліотеки споруджений у стилі модерн у 1901 р. по вул. Юліана Матвійчука 18/24, за проектом архітектора О. Зінов'єва для земської бібліотеки та громадського книжкового складу. У 1943 р будинок було пошкоджено. У 1954 р. під час відбудови розібрано портик з боку вул. Гоголя, змінено форму купола. Тепер у будинку міститься Архів Полтавської області. Будинок Полтавської Земської бібліотеки

Будівля створена у період з 1886 по 1890 рік українським архітектором Олексієм Капітаненком у стилі, що поєднує елементи неоренесансу та неоготики. Досі зберігся оригінальний фасад з вишуканими архітектурними деталями, багато автентичних елементів. Серед них є: віконниці, ґрати на вікнах початку XX століття, груби та ліпнина, які відображають естетичні тенденції кінця 19 століття, залишилися недоторканими (Вул. Шевченка, 13). Будинок Волкенштейна

Будинок – пам’ятка архітектури місцевого значення. Споруда в цегляному стилі з елементами бароко (фронтони мезоніну й декоративні волюти) зведена наприкінці ХІХ сторіччя. Будинок цікавий не тільки своєю архітектурою, а й історією. У 1808 р. почалося заселення в Полтаві німецьких майстрів-ремісників, які виготовляли сукно для військових, цеглу. Оскільки німці були лютеранами, то в місті побудували молитовні споруди – кірхи, а неподалік для свого пастора збудували будиночок із балконом. Пасторський будинок

Після закриття кірхи в 1930-х роках на Фрунзе, 3, діяла поліклініка. Після 1937 р., коли створили обласну партійну організацію КПУ, будинок став службовим житлом для перших секретарів. Від січня 1973 року тут знаходився Полтавський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 5 «Ягідка». Зараз цей будинок на реставрації.

Міський особняк з гарною червоною черепицею, що побудований на початку ХІХ століття. Сьогодні ж він пустує. Роман зауважує, що дім «затиснутий» гаражами, і прихований від очей туристів та містян «хрущовками». Ба більше, це пам'ятка архітектури місцевого значення, але про її стан годі й казати. Будинок «Дружби»

У 1906 році, за проектом Вітольда Весселі, побудували триповерховий будинок, з підвалом і приміщеннями галантерейного магазину. Ділянку на розі Івановської і Малопетрівської (вулиці Гоголя та Небесної Сотні) під будівництво придбав заможний полтавець, торговець-взуттєвик Зеккель. Планувальне рішення і зовнішній декор будинку цілком відповідають стилю раннього модерну. Прибутковий будинок Зеккеля

Комплекс споруд військового призначення біля артскладів збудували у 1876—1893 роках спеціально для потреб військових частин у Полтаві. Для будівництва використали червону цеглу, яку виготовляли на місцевих цегельнях. Завдяки кольору комплексу військових будівель цей квартал Полтави отримав назву – «Червоні казарми». Червоні казарми

Будівлю колишнього штабу «Червоних казарм» у 2009 році передали в управління Державної судової адміністрації України. Згодом будівлю відреставрували та переобладнали під приміщення Полтавського окружного адміністративного суду зі збереженням архітектурного стилю будинку.

Будинок, у якому розміщено обсерваторію, належав всесвітньо відомому художнику Івану Мясоєдову. Будинок був побудований в стилі італійського модерну на початку ХХ століття, після того, як Іван зустрів свою італійську кохану Мальвіну. Будинок гравіметричної обсерваторії

Будинок побудований в 1901 році за проектом Олександра Ширшова. Дана будівля двоповерхова, мурована, розміщується на розі теперішньої вулиці Державного Прапора та Юліана Матвійчука. Таке розміщення визначило трикутну форму плану будівлі. Будинок товариства «Ромашка»

Будинок товариство «Ромашка» вміщував в собі на 1 поверсі аптеку, а на 2 поверсі кабінети. Благодійне медичне товариство займалося боротьбою з туберкульозними захворюваннями на Полтавщині. В роки війни приміщення було сильно пошкоджено, але у 1954 році відбулася відбудова для обласної контори книготоргу.

Особняк лікаря Гуревича, архітектор Клейн, 1905 рік. Вулиця Стрітенська, 35. В цьому будинку лікар-гінеколог Гуревич жив зі своєю родиною на другому поверсі, а на першому поверсі вів прийом жінок, мав невеличке стаціонарне відділення. Після 1956 року в будинку розміщується музична школа №1.

Особняк із дормером на спуску вул. Небесної Сотні — це чи не єдиний приклад приватного житлового будівництва в українському модерні 1910-х років, який зберігся у майже первісному вигляді, переживши дві світові війни. Під час нічної ракетно-дронової атаки 3 жовтня у Полтаві від вибухової хвилі будинок постраждав. Зокрема пробито дах, пошкоджено дормер, вибито оригінальні дерев’яні вікна, на стінах з’явилися тріщини. Споруда потребує ремонтно-реставраційних робіт. Особняк із дормером

Ще один будиночок (1905 рік) неперевершеного Весселі - архітектора Полтави і Одеси, вже другий по вулиці Котляревського (в ті часи вона звалась Протопопівською). Дохідний будинок Когана

У 1913 році за проектом архітектора Клейна був побудований прибутковий будинок кравця Самойловича. Триповерхова будівля розміщена на розі вулиць Європейської (вул. Кобеляцька, 12) і Юліана Матвійчука, яка до 1909 року називалася Кузнецька. Інтер’єр квартир був розрахований на квартиронаймачів середнього достатку. Перший поверх будинку мав кілька зальних приміщень, які використовувалися для різних ательє з пошиття одягу. У 1970-х роках на будівлі добудували четвертий поверх. Зараз на першому поверсі розташовані магазини та банки. Дохідний будинок Самойловича

Дякую за увагу!Світлана ІЛЬЧЕНКО