Визначення магнітного азимута компасом.1. Стати обличчям до орієнтира.2. Відпустити гальмо і тримати компас горизонтально.3. Поворотом корпусу компаса сумістити північний кінець стрілки з 0°.4. Утримуючи стрілку на нулі, повернути візирний пристрій так, щоб крізь цілик і мушку бачити орієнтир.5. Зняти відлік за шкалою біля мушки.
Визначення напряму компасом за відомим магнітним азимутом.1. Відпустити гальмо.2. Мушкою візирного пристрою встановити відлік заданого азимуту, наприклад, 60°.3. Повернутися разом із компасом так, щоб північний кінець стрілки збігся з нульовим відліком4. Утримуючи кінець стрілки на 0°, крізь цілик і мушку вибрати якомога дальній орієнтир.
Маршрут вибирають таким, щоб вiн забезпечував швидкий, а в бойовiй обстановцi та скритий вихiд до кінцевого пункту та був при цьому з мiнiмальною кiлькiстю поворотiв. При виборi маршруту руху необхiдно обирати дороги, просіки, лісосмуги, лінії електропередачі та зв’язку й інші лiнiйні об’єкти і якщо вони проходять приблизно в напрямку руху, то їх треба включати до маршруту.
Орієнтири вибирають з урахуванням отриманого завдання, часу доби, пори року і стану погоди. Орієнтирами можуть бути місцеві предмети, які добре можна впізнати на місцевості (споруди баштового типу, труби промислових підприємств, перехрестя доріг, просік, мости, шляхопроводи, окремі дерева тощо).
Відстань між поворотними точками на маршруті руху обирають не більше 1км під час руху пішки вдень, оскільки зі збільшенням відстані точність виходу на кінцеву точку маршруту зменшується. Під час орієнтування вночі з-за обмеженої видимості маршрут вибирають так, щоб він проходив дорогами або уздовж інших лінійних орієнтирів, а контрольні орієнтири на маршруті намічають частіше, ніж для руху вдень. Допоміжними орієнтирами на маршруті руху вибирають труби заводів, башти, вершини, які добре помітні на фоні нічного неба, а також озера, ставки та інші водні об’єкти, дзеркальну поверхню яких добре помітно на темному фоні навколишньої місцевості.
Маршрут має надійні додаткові орієнтири (труба заводу, церква, лісосмуга, окремі вершини), які добре видно не тільки вдень, але і вночі на фоні неба. Дзеркальна поверхня озер і річки також слугуватиме впевнено пересуватись вночі, незважаючи на те, що довжина деяких ділянок перевищує 1км і маршрут при цьому прокладений узліссям і кущами.
Порядок складання схеми для руху за азимутами.1. На аркуш паперу з карти наносять вихідну точку, орієнтири на точках поворотів і кінцеву точку маршруту.2. Орієнтири нумерують і з’єднують прямими лініями.3. На лініях між точками маршруту в числівнику підписують магнітні азимути, в знаменнику – відстань у метрах, яку потрібно перерахувати у пари кроків4. Наносять на схему стрілку північ-південь і додатково показують у стороні від маршруту орієнтири, які можуть бути використані під час руху як проміжні або допоміжні як вдень, так і вночі.
Таблиця даних для руху за азимутами{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}№Ділянка маршруту. Магнітний азимут (Ам)Відстань(м)(п. к.)1 Будинок лісника – кут лісу2711400800“2 Кут лісу – річка-струмок2781400800“3 Річка-струмок – міст на залізниці3251150657“4 Міст на залізниці – труба на залізниці32820468“5 Труба на залізниці – висота 196,13101180674““Кількість пар кроків розрахована при їх довжині 1,75м
Типові помилки при складанні схеми для руху за азимутами{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Типові помилки. Як уникнути помилки. Груба помилка у визначенні магнітного азимута (як правило, не врахована чверть, або помилка на 180°)Контроль візуальний(0°)270° 90°180°Груба помилка у визначенні відстаніКонтроль візуальний. Неправильний розрахунок поправки напряму. Вивчити сполучні кути. Введення поправки напряму з протилежним знаком. Застосовувати графічний спосіб визначення магнітного азимута. Кут виміряний у градусах, а поправка напряму введена в поділках кутоміра. Величину поправки напряму брати не зі схеми, а з тексту довідки
Обхід перешкод. Порядок обходу перешкод, які можуть бути не відображеними на карті (мінні поля, зони затоплення, буреломи в лісі, болота тощо) залежить від розмірів і характеру цих перешкод. Їх легше обійти, ніж подолати і тому, якщо перешкода проглядається до кінця, на протилежному боці обирають орієнтир і визначають до нього відстань. Після обходу перешкоди додають до пройденої відстані ширину перешкоди. У деяких випадках обраний за перешкодою орієнтир буває важко розпізнати при підході до нього. Для контролю правильності виходу до орієнтира доцільно на точці повороту перед перешкодою залишити будь-який орієнтир (тичку з пучком хмизу, зламану гілку, зарубку на дереві тощо), а після обходу перешкоди на точці повороту визначити зворотній азимут на залишений орієнтир, переконатись у правильності точки повороту та продовжити рух до наступної точки.