Презентація "Барвисте диво українського народного розпису"

Співуча та чутлива душа нашого народу найяскравіше проявляється у мистецтві народного розпису. розмальовування стін хати, предметів побуту було дуже поширеним в українських землях ще у сиву давнину, а подекуди збереглося й до нашого часу. В народному розписі відображалося фольклорно-образне усвідомлення українцями світу навколо них, зображеному в знаках та символах. Вони несли космологічне осмислення Всесвіту. Так розпис був тісно пов’язаний з силами природи, оживлював будову, прив’язував її до світу, до землі, насичував земною силою. Так символіка несла в собі народні знання, вірування та уявлення про себе, світ, значення життя.

Мудра народна традиція спонукала до прикрашання своєї оселі, якам асоціювалася з живою істотою, могутнім оберегом, здатним захистити від лиха. У людини є чоло, а в хати причілок, очі у людини, а у хати вікна, усередині ж хати знаходилася піч, мов гаряче людське серце. Стіни хати і ззовні, і в середині білили, як і піч, а потім прикрашали мальованим різно-барв’ям орнаментів.

Найчастіше зображувались фанта-стичні рослини з птахами. Ззовні розмальовували обрамування вікон та віконниці, щоб узгодити житло із зеленню дерев та розмаїттям квітів довкола хати. Символіка орнаментів мала як естетичне, так і оберегове значення. Нерідко використовувалися мотиви «дерева життя», що є чистим витвором народної фантазії, що були покликані приносити щастя, відвертати нечисту силу, різноманітне зло. пізніше з’явилися більш натуралістичні мотиви у розписах: листя дуба, клена, барвінку, винограду, хмелю, букети та вінки, сови, півні, павичі…

Будь-яких попередніх ескізів до майбутнього малюнку не робилось, розпис не поділявся на етапи і не мав чіткої схеми підготовки. Він робився зразу або взагалі тільки поновлювався попередній малюнок. Фарби для цього дійства використовувались зазвичай природного походження. Це могла бути сажа, ягоди бузини, сік лободи, відвар цибулевого лушпиння, сік вишень або шовковиці, пелюстки соняшника, або брались анілінові фарби, глини. Іноді рослинний сік перемішували з перетертою білою глиною, сажею, товченим вугіллям, або брали червону глину. Іноді просто перемішували різні глини. Таким чином майстрині отримували цілу палітру кольорів, відтінків та можливість їх змішувати, створюючи нові. До фарб треба було додавати в’яжучу речовину, тому до них додавали яєчний жовток або молоко. Фарба з такими домішками була більше тривкою та не змінювала свій колір, не линяла. Для розпису користувалися пірцем, саморобними пензлями, рогозою, віхтям. Квіти найчастіше малювали пальцями.

На початку ХІХ ст. почав розвиватися розпис предметів щоденного вжитку: тарілок, глечиків, карафок, скринь тощо. Розмальовувалися навіть елементи збруї та озброєння. Декоративні розписи в минулому побутували в багатьох районах України, особливо на Слобожанщині, Поділлі, Київщині, Буковині… Та найбільшого поширення розпис зазнав на колишній Катеринославщині, а саме у селі Петриківка.

Тематичний перегляд

Оригінальний подільський розпис – це важлива складова народного декоративно-прикладного мистецтва. Цей розпис побутував широко на Поділлі (нині Хмельницька, Вінницька, частини Тернопільської та Одеської областей).  Розписом прикрашали хати зовні та всередині, господарські будівлі – зовні, предмети домашнього вжитку (скрині, шафи, рами, полиці, задки возів і саней, керамічний посуд тощо). До нашого часу дійшло не так вже й багато візерунків, які збереглись на старих будівлях, в музейних закладах, в науковій літературі та матеріалах досліджень науковців. Особливість подільського розпису в тому, що він дуже тоненький і витончений, дуже ніжний. Квітки це найголовніше в цьому розписі, тому що птахи і тварини практично не малювалися. Подільський розпис

Тематичний перегляд

Самчиківський розпис. Самчиківський розпис (або самчиківка) як вид українського декоративно-ужиткового мистецтва зародився  наприкінці XIX – на початку XX ст. у селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області й поширився південно-східною Волинню. Особливість самчиківського розпису полягає саме в сюжетності. Йдеться про сюжети з колядок, щедрівок, з української народної творчості, казок тощо. Розпис схожий на гобеленовий, виконується великим зубчастим малюнком з активним заповненням площини крупними масивними елементами, які членуються за допомогою контрастних або супідрядних кольорів. Йому притаманний мотив вигнутого пера, зубчастого листя, язички пелюсток квітів, враження недбалості у вигнутих лініях візерунків, що є своєрідними складниками художньої мови майстрів самчиківки. Наказом Міністерства культури України у 2019 році декоративний розпис села Самчик включено до Національ-ного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Опішнянський розпис. Опішнянський розпис виник в селі Опішня на Полтавщині для прикрашання кераміки. Традиційно розписом займа- лися жінки, розмальовуючи вироби кольоровими глинами переважно великим рослинним орнаментом, що склада-ється з нескладних геометричних мотивів без різких ламаних ліній. Тарілки розписувалися «фляндрівкою» - спосіб, за якого фарба розтягувалася спеціальним металевим гачком. Після просушки майстриня ставить виріб на гончарний круг і, обертаючи, наносить лінії. Потім, тримаючи виріб на колінах, малює візерунок, починаючи з найбільших елементів, які є опорою всієї композиції. Після закінчення нанесення контурного малюнка, його розфарбовують. Труднощі виконання розпису полягають у тому, що справжній колір глина  виявляє під глазур'ю лише після випалу.  Опішнянські орнаменти відрізняються особливоюжиттєрадісністю. У малюнку обов'язково присутня огинаюча лінія, вироби покриваються ангобом (спеціальним глиняним шаром). На поверхнях виробів малюються ягоди, листя, каракулі (кривульки), квіти, метелики, сердечка, гілки та інші. Опішнянський розпис був також включений у перелік о‘єктів нематеріальної культурної спадщини України у 2018 році.

Тематичний перегляд

Яворівський розпис На зорі своєї появи розпис виконувався у три кольори: зелений (що символізує траву та листя), черво-ний (плоди та ягоди), синій (небо та воду), а вже на початку ХХстоліття  почали використовувати четвертий колір — жовтий (сонце). Пізніше додалися ще й коричневий та білий кольори. У 2019 році Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом у 2 гривні, присвячену яворівському розпису.  Цей розпис виник на території Яворівського районіу Львівської області у XVIII столітті. Хоч він і маловідомий, та має свої давні традиції. Скрині виготовляли з липи та сосни (бо фітонциди цих дерев відлякують міль та інших комах), іграшки, кухонні дощечки, ложки тощо майстру-вали в основному з осики, бо вважається, що вона має властивість відганяти все лихе, а прикрашали «вербівкою» – малюнки (квіти й листочки) виконуються у вигляді вербових гілок. Яворівський осередок іграшки — це яскрава сторінка історії, один з визначних центрів народного мистецтва України та Європи. Його майстри своєю працею зробили унікальний вклад у скарбницю національної і світової культури.

Тематичний перегляд

Косівський розпис отримав свою назву від міста Косів  Івано-Франківської області. Основні елементи косівського розпису — квіти, візерунки, що переходять у геометричний орнамент; птахи та зображення людей у національному гуцульському одязі виконані в особливій гамі переважно зеленого, жовтого та коричневого кольорів. На глині майстри фактично малюють історію краю. Ще Косівський розпис відрізняють «фарбові сльозинки» — невеличкі патьоки фарби. У 2017 році Національним банком України випущена пам'ятна монета номіналом 5 гривень, присвячена косівському розпису. Косівська мальована кераміка була також включена у перелік о‘єктів нематеріальної культурної спадщини України у 2018 році. Косівський розпис

Тематичний перегляд

Таврійський розпис У візерунках, що відтворюють у розписі та вишивці красу всесвіту та рідної землі переважає морська, рослинна та тваринна тематика. На білому та блідо-блакитному фоні — кольорі «сивого туману», у який щорічно на Великдень господині білили хати, весело пливуть білі та сині хмарки, що дарують палаючій від жару південній землі довгоочікуваний дощик, сяють зірочки й краплинки, рясніють зернятка та пелюстки акації, розквітають волошки та ромашки, наливаються соком грона винограду. Полюбляють майстрині й благородних блакитних журавликів — вісників дощу; легкокрилих ластівок та сині морські хвилі, човни з вітрилами та матулу — таврійську рибальську сіть, яку закидають у море, сподіваючись на вдачу та прихильність Долі. Особливе місце в таврійському розписі належить обереговій тематиці. Часто над дверима та обабіч вікон зображували пару білих лебедів, що закривають своїми крилами оселю та родину від лиха. Навіть сьогодні інколи по хатах приморських та прилиманських сіл зустрічаються зображення голубів, чайок та лебедів, як правило, поєднані зі стилізованими солярними знаками. Нерідко можна було побачити постать жінки – Берегині Маяківни, прототипом якої були козацькі сигнальні вежі, що були вздовж узбережжя Чорного моря та лиманів. Сьогодні традиції таврійського розпису не забуті, їх продовжують і розвивають. Потужна творча школа таврійського розпису створена в Куцурубській громаді на базі Куцурубської школи мистецтв.

Київський розпис — це декоративний розпис, який своїм корінням сягає часів скіфської доби, який розвивався і дійшов до наших днів через побут та традиції. В ньому закладена культурно-історична філософія української спадщини, ідея єдності природи і людини, мова образів і пластики.

Практична робота. Створи ескіз настінного декоративного розпису (стиль розпису за вибором)