Презентація "Біорізноманіття"

Вчитель біології Малоснітинського академічного ліцею Борисюк Г.В.

Диверсикологія - галузь природничих наук, що вивчає закономірності формування та еволюції біологічного різноманіття. Термін "Біорізноманіття" стандартного визначення не має. Найбільш розповсюдженим є "варіативність життя на всіх рівнях біологічної організації", але він є дещо занадто узагальненим з точки зору конкретного тлумачення. Згідно з іншим визначенням, біорізноманіття — це міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. "Різноманіття" в даному разі позначає як відмінності всередині видів, так і між видами, а також порівняльні відмінності між екосистемами. Ще одне визначення, що найбільш часто використовується екологами, звучить як "Сукупність генів, видів та екосистем в регіоні". Це визначення дозволяє використовувати уніфікований підхід до різних рівнів організації живих біоти. В 1992 році саміт ООН з питань довкілля в Ріо-де-Жанейро прийняв визначення біорізноманіття як "мінливості серед живих організмів із будь-яких ареалів, включаючи, зокрема, суходольні, морські та інші водні, та серед екологічних комплексів, частинами яких вони є: це включає мінливість всередині видів, між видами, та між екосистемами".

Програма Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища (UNEP) організувала в листопаді 1988 року Спеціальну робочу групу експертів з метою вивчення необхідності розробки міжнародної конвенції про біорізноманіття. У травні 1989 року, вона заснувала Спеціальну робочу групу експертів з технічних та правових питань для підготовки міжнародного правового документу щодо збереження і невиснажливого використання біорізноманіття. З лютого 1991 року Спеціальна робоча група була перетворена в Міжурядовий комітет з питань ведення переговорів. Результатом його роботи стало проведення 22 травня 1992 року в Найробі Конференції з прийняття узгодженого тексту Конвенції про біорізноманіття. Конвенція була відкрита для підписання 5 червня 1992 року на Конференції Організації Об'єднаних Націй з довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро (Саміт "Планета Земля"). Одним із основних доробків Конференції в Ріо-де-Жанейро стала Рамкова Конвенція про охорону біорізноманіття.

Генетичне біорізноманіття – це сукупність генофондів різних популяцій одного виду Видова різноманітність – цесукупність видів, що населяють територію Екосистемне (ландшафтне) біорізноманіття – сукупність унікальних і типових лісових, лучних, болотних, степових, гірських, рівнинних, морських, річкових угруповань

Генетичне різноманіття - різноманіття наборів генів, що несуть різні організми: у малому масштабі це відбувається між організмами того самого різновиду, між близько пов'язаними різновидомами - у тому самому гені, між більш віддалено пов'язаними різновидами - у різних родинах, підкласах або царствах. Екосистемне різноманіття. Різновид існує в природних умовах у межах екосистем, що взаємодіють з іншими видами і абіотичним навколишнім середовищем. Екосистеми функціонують як об'єкти, що мають безліч властивостей. Існують різні класифікації, за допомогою яких можна описати різноманіття екосистем. У глобальному масштабі розглядаються біогеографічні зони, біоми, екорегіони й океанічні царства. У локальному масштабі - ландшафти, екосистеми і угруповання (див. табл. 14.1).

При оцінці різноманітності видів використовується поняття значимості виду. Під значимістю розуміється оцінка його місця в екосистемі - біомаса, чисельність. Індекс Сімпсона. Індекс різноманітності Маргалефа Індекс Шеннона Індекс вирівняність Пієліт Індекс домінування Бергера-Паркера розраховується за формулою де N m a x чисельність самого рясно представленого виду, N - сумарна кількість організмів Біологічна різноманітність на видовому рівні охоплює набір видів на Землі від бактерій і простих до царства багатоклітинних рослин, тварин і грибів. У дрібнішому масштабі біологічну різноманітність включає генетична різноманітність видів, утворена як географічно віддаленими популяціями, так і особинами усередині однієї і тієї ж популяції. Біологічна різноманітність включає також різноманітність біологічних співтовариств, видів, екосистем, сформованих співтовариствами і взаємодії між цими рівнями.

• методи збору інформації; • методи обробки інформації; • методи інтерпретації отриманих результатів; • методи прогнозування та математичного моделювання. Кожний із етапів є надзвичайно важливим і має свої складності. Міжнародний проект «Моніторинг біорізноманіття в Україні» Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття України є одним з приоритетних напрямів природоохоронної діяльності. Адже Україна є учасником Конвенції про охорону біологічного різноманіття і підтримує Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

Правовою підставою є закони України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000), «Про державні цільові програми» (2004) і «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991). Екологічне прогнозування – це наукове передбачення дослідження перспектив використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки. До методів моделювання в екології належать: предметне моделювання, при якому модель певним чином відтворює параметри оригіналів (фітотрон), знаково-математичне моделювання, при якому об'єкт відтворюється віртуально (комп'ютерне моделювання) або у вигляді графіків, гістограм, схем тощо. Наприклад, багато досліджень присвячено проблемам прогнозування змін у співвідношеннях між популяціями різних видів у екосистемі. Найпростіша модель Лотки-ольтерра описує взаємообумовлені коливання чисельності хижаків і їх жертв.

Прогнозува́ння екологі́чне — передбачення можливої поведінки природних систем як за рахунок впливу природних процесів, так і людської діяльності. Для П.е. виконують прогнозні карти, які час від часу поновлюють виходячи з нової інформації про стан довкілля. Для особливо важливих об'єктів або ситуацій екологічні прогнозні карти можуть виконуватися у постійному режимі моніторингу. Приклад - виконання прогнозу розвитку екологічної ситуації під час Чорнобильської катастрофи. З метою передбачення змін в природних екосистемах, зумовлених природними процесами або діяльністю людини, здійснюють екологічне прогнозування. Виділяють наступні рівні прогнозування: 1) локальне (поширюється на невелику територію); 2) національне (поширюється на окрему державу); 3) регіональне (поширюється на кілька країн, материк, океан тощо); 4) глобальне. Екологічний прогноз передбачає можливі зміни в екосистемах, основуючись на об'єктивних наукових даних про закономірності функціонування живих систем та їхні реакції на вплив певних чинників

Серед найбільш важливих державних цільових програм, які прийняті для розв'язання окремих екологічних проблем і мають довгостроковий характер, можна, зокрема, виділити такі: —Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), затверджена постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р.; —Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, схвалена Законом України від 21 вересня 2000 р.; — Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами, затверджена Законом України від 14 вересня 2000 р.; — Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001р.; — Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р.; —Загальнодержавна програма подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006—2010 роки, затверджена Законом України від 14 березня 2006 р.; —Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001—2005роках та прогноз до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р.; —Державна програма «Ліси України» на 2002— 2015роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.; —Комплексна програма протизсувних заходів на 2005—2014роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. та інші.

Протягом 1977-1990 pp. площа територій та об'єктів природно-заповідного фонду збільшилася і становить 1,2 млн га (близько 2% території країни). В їхніх межах охороняються практично всі рідкісні і такі, що знаходяться під загрозою зникнення, види рослинного і тваринного світу, занесені доЧервоної книги України. З метою збереження природних умов цінних болотних масивів з притаманними їм рослинним і тваринним світом, гідрологічним режимом заповідано 240 тис. гектарів. Ці території разом з встановленими навколо них охоронними зонами виключено з меліоративного фонду. Створено понад 200 заказників площею 4,5 тис. гектарів для збереження місць поселення природних опилювачів сільськогосподарських культур. Для збереження і відновлення запасів лікарських рослин заповідано понад 130 тис. гектарів.

Природні заповідники – території або акваторії, які виділені для збереження й охорони типових чи унікальних природних комплексів і об'єктів. Вони є науково-дослідними установами, які досліджують природні комплекси та їх компоненти, природні процеси і явища, здійснюють їх моніторинг; розробляють наукові основи та рекомендації з охорони природи. Біосферні заповідники — природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів. Національні природні парки — території, які виділяють для збереження, відтворення, раціонального використання природних комплексів та об'єктів, що мають особливу екологічну, природоохоронну, історико-культурну, естетичну й освітню цінність. Заказники — це природні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їхні компоненти. Пам'ятки природи — це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані Заповідними урочищами є лісові, степові, болотні та інші природні комплекси, які мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, для збереження їх у природному стані. Ботанічні сади — це установи, які створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які утворюються для організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі.