Презентація "Чдеса України"

                                                                        Києво-Печерська лавра

   Києво-Печерська лавра - місце масового паломництва православних з усього світу. Це унікальний пам'ятник культури та історії. Розташована Києво-Печерська Лавра в центрі міста Києва, на березі Дніпра. Вона розділена на дві частини - Верхню і Нижню. У Верхній Лаврі - Національний історико-культурний заповідник, у Нижній Лаврі розташовується чоловічий монастир.

   Києво-Печерська лавра - один із перших храмів на території Київської Русі. У XI століття Києво-Печерська лавра стає не тільки найбільшою релігійною структурою, а й важливим культурно-історичним центром Київської Русі. Саме тут була написана Нестором- літописцем знаменита «Повість врем'яних літ». При монастирі працювала школа живопису. Тут була також унікальна бібліотека рідкісних книг, яку в 1718 році знищила сильна пожежа.

  Києво-Печерська лавра будувалася ченцями в 1051 році, за часів князювання Володимира і Ярослава. Її засновником є ​​монах-пустельник Антоній, який оселився в печері під Київськими пагорбами. Згодом до нього приєдналися інші ченці, які побудували справжній підземний лабіринт на глибині від 5 до 15 метрів, що досягає в довжину до 300 метрів. Так утворилися далекі й ближні печери. Це було унікальне підземне місто.  Пізніше ченці «вийшли на поверхню» - почали будівництво храмів на землі, а печери стали місцем поховання померлих. У далекій і ближній печерах, наприклад, є по три церкви, де до цих пір ведуться богослужіння. А в нішах зберігаються нетлінні мощі канонізованих святих.

 Перший наземний храм, зведений монахами - Успенський собор. Це головний храм Києво-Печерської лаври. На сьогоднішній день ми можемо задовольнятися лише копією собору. Від справжнього храму залишилися руїни. Справа в тому, що під час Великої Вітчизняної війни Успенський собор був зруйнований (у 1941 році), і поруч із ним побудували новий - «за образом та подобою» попереднього.

Біля Успенського собору височить Велика лаврська дзвіниця.  Побудували її у 1731 - 1745 роках за проектом архітектора Й.-Г. Шеделя. У висоту Велика лаврська дзвіниця сягає понад 96 метрів і складається з чотирьох ярусів. На її верхівці красується годинник із курантами. Через кожні 15 хвилин звучить мелодія.

                                                                                                 Софія Київська

         Софійський собор – найдавніший  храм, серед тих, що збереглися. Старше за нього була лише Десятинна церква. Але ту будівлю зруйнували монголо-татари. Тривалий час вважалося, що Софію збудував Ярослав Мудрий у 1037 році. Відповідно найдревнішою пам’яткою княжих часів був чернігівський Спасо-Преображенський собор (1033-1034 рр.). Про те, що Софію Ярослав збудував у 1037 році, сказав Нестор, у своїй «Повісті минулих літ». Але він вказав, що того ж року князь збудував і Золоті ворота, і Благовіщенську церкву над ними, і ще два великих монастирі. Будівництво цілого комплексу великих споруд за один рік навіть у сучасних умовах видається малоймовірним, а що можна сказати про будівельні технології і можливості тисячолітньої давнини. Тому дослідники давно ставили під сумнів дату будівництва Софії, кажучи про те, що Нестор лише підсумував будівельну діяльність Ярослава до 1037 року.         

 Новгородський літопис датує будівництво Софії 1017 роком. Але в цьому документі чимало дат піддаються сумніву істориків. Зважаючи на 20 річну різницю у датах двох значних писемних джерел вчені вирішили – у 1017 році Софію заклали, а у 1037- му – закінчили будівництво. Але на цьому дослідження не закінчилися. Було знайдено у німецькій «Хроніці» Титмара Мерзебурзького, запис про існування Софійського собору у 1017-1018 рр., зокрема про пожежу у цьому соборі. Детальне вивчення «Слова про Закон і Благодать», написаного митрополитом Іларіоном, дозволило сказати, що у 1022 році Софійський собор не лише існував, але й вже був дуже відомим.

Софія Київська перлина світової архітектури, видатна пам’ятка давньоруського зодчества XI ст., завжди зачаровував будь-кого хто хоча б раз у житті бачив його. Вдягнений у пишні барокові шати, Софіївський собор органічно поєднується з мальовничим монастирським ансамблем XVIII ст. Софії Київської, зведена у стилі українського бароко. Будинок Митрополита, Хлібня, Трапезна, Бурса, Братський корпус, дзвіниця, Південна вежа милують людське око. Спорудам притаманна святковість, гармонія форм з природою, виразний національний характер. Перебуваючи на подвір’ї, в оточенні цих прекрасних споруд, на мить поринаєш у давнину з відчуттям далекого відлуння тихого монастирського життя.

Заповідник Софія Київська - це неповторний Софіївський ансамбль  на Старокиївській височині, який сформував архітектурний образ Верхнього Києва. Він справляє величезне враження своєю урочистою монументальністю і пишною, бароковою святковістю. Заповідник Софія Київська уособлює священне осердя міста.

                                                                                                                           Хортиця

У одному з руських літописів була легенда про половецького принца, якого замолоду віддали як заручника до Київського князя. Хлопець ріс в розкоші і пошані та з часом забув про свою батьківщину, про своїх рідних і про все на світі. Його старий батько перед смертю попросив старого співця нагадати синові, хто він та повернути додому. Старий, під захистом ночі, проникає в покої до юнака й розповідає йому про дім, грає тужливих пісень, але ніщо не може зрушити в йому серці спогадів. Тоді посланець дістає жмуток степової трави, євшан-зілля, і дає понюхати хлопцеві.

У 2011 році, тут, на Хортиці, простий рибалка витягнув з води меча. Старовинна знахідка виявилась історичним артефактом, тисячолітньою розкішною зброєю, яку викували у верхів'ях Рейну. Мабуть однією з найвідоміших пам’яток Хортиці є відтворена вже у наш час на північно-східному узбережжі острова Запорозька Січ . Тут можна насолодитися атмосферою свободи і козацьких розваг. Покататись на конях, подивитись різноманітні вистави за участю запорожців або просто спостерігати за їх безтурботним життям. Згодом споруди лише доповнювались, особливо суттєвим оновленням стали декорації до фільму «Тарас Бульба», за однойменним твором Миколи Гоголя. Як і у знаменитому творі, відвідувач спочатку входить у ремісничі передмістя фортеці, у ,так званий Великий Кіш. Тут можна подивитись на традиційні козацькі курені, зимівники старших, поважних козаків, крім того, дуже цікавою є експозиція традиційних промислів і ремесел. Потрібно визнати, що сучасні козаки поводяться з кіньми незгірш своїх предків. В глибині передмістя знаходиться вхід всередину фортеці-січі, оточеної високим частоколом. Подорожнього зустрічає висока сторожова вежа, увінчана дзвоном. Колись цей дзвін, мабуть, збирав козаків на раду або повідомляв про небезпеку.

Взагалі, козаки були справжніми майстрами комунікації. У давнину на вершечку таких веж сиділи на чатах козаки. Вони вдивлялись за горизонт, де стояли десятки і сотні подібних сторожових веж. Коли десь з’являлися вороги, охорона підпалювала сигнальний вогонь і ланцюгом передавала сигнал до Січі. Саме тому козаки знали про татарські набіги вже тоді, коли вони ще тільки залишали межі своїх володінь.

У самісінькому центрі фортеці знаходиться церква Покрови Пресвятої Богородиці. Запорожці вважали її своєю заступницею, тому церква завжди була найбільшою святинею в Січі, яку захищали навіть ціною життя. Навколо церкви розташований просторий майдан. Коли луною розносився звук дзвонів, туди проходили козаки на раду вибирати собі нових ватажків, збиратись в похід, судити злочинців та ділити здобич.

                                                                                                    Хотинська фортеця

Хотинська фортеця - унікальна фортифікаційна споруда XV-XVIII століть, яка розташована у районному центрі Чернівецької області - місті Хотин. Потужні кам'яні стіни фортеці височіють на правому березі Дністра. Сьогодні Хотинська фортеця є державним історико - архітектурним заповідником.

 У давні часи на місці Хотинської фортеці існувало давнє поселення. Східні слов'яни звели тут дерев'яну фортецю. Вона була покликана охороняти переправу через Дністер і давати відсіч степовим кочівникам, запобігаючи розоренню міста. У XII столітті Хотин був включений до складу Галицько-Волинського князівства. За князя Данила Галицького відбувається зміцнення позицій. Цією необхідністю було викликано будівництво кам'яної Хотинської фортеці. Вона стає важливим українським форпостом.

  У XVI столітті Буковина потрапляє під владу Молдавського князівства. Хотинська фортеця перебудовується й набуває сучасного вигляду. Саме в цей час зводяться потужні вежі висотою майже 40 метрів і міцні оборонні стіни завтовшки до 8 метрів. Також була розширена територія укріплення.

Багато років турки використовували Хотинську фортецю у своїх військових цілях. Вони ще краще зміцнили її і побудували нові бастіони.

    1621 рік пов'язаний із подіями знаменитої битви під Хотином. Саме тут, біля стін Хотинської фортеці, відбувалися запеклі бої між турецькими та польсько-українськими військами. Вирішальну роль у Хотинській битві зіграло військо запорізьких козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Турецькі війська зазнали величезних втрат. Результат битви став переломною віхою в історії - Європа була врятована від вторгнення Османської імперії. На честь цих подій, на 370 річницю Хотинської битви в 1991 році поблизу фортеці було встановлено пам'ятник Сагайдачному.

 Після перемир'я Хотинська твердиня підпорядковувалася туркам. Ними було побудовано зовнішнє кільце укріплень - так звана Нова Хотинська фортеця з земляними ровами. Тільки після російсько-турецької війни 1806-1812 років місто Хотин увійшов до складу Російської імперії. Хотинська фортеця була відновлена, і на її території розташувався російський гарнізон. У 1832 році тут була побудована церква Олександра Невського, в якій і донині ведуться служби. З 1856 року Хотинська фортеця остаточно втратила статус військового об'єкту.

 Хотинська фортеця чудово збереглася. Її оборонні стіни та укріплені споруди часто служили декораціями під час кінозйомок. Легендарна Хотинська фортеця добре відома нам із фільмів «д'Артаньян і три мушкетери», «Стріли Робін Гуда», «Захар Беркут», «Тарас Бульба», «Стара фортеця» та ін. Сьогодні тут влаштовують свята і фестивалі. Наприклад, весною 2011 року Хотинська фортеця стала місцем проведення міжнародного фестивалю середньовічних боїв «Битва націй».

                                                                                       Софіївський парк

Софіївський парк (Україна) – це храм природи, красивий пам’ятка ландшафтного мистецтва, один з найромантичніших куточків держави, споруджений в ім’я любові і службовець її символом вже більше 200 років.

  Спочатку даний шедевр був закладений в 1796 році. Його засновником став землевласник Станіслав Потоцький, якому належало десь півтора мільйона га землі. Кріпосні селяни, а за що дійшли до нас документів у магната їх було близько 150 тисяч, активно займалися будівництвом, по черзі змінюючи один одного і звільняючись на цей час від інших видів робіт.

Як же виникла ідея створення такого парку? Вся справа в тому, що землевласник, будучи вже одруженим, шалено закохався в заміжню грекиню Софію, яку зустрів в одному з численних подорожей. Незважаючи на суворі закони того часу, закохані витримали всі тривалі шлюборозлучні процеси і отримали схвалення на одруження у самої імператриці Катерини.

  Після всіх випробувань, що випали пара оселилася в одному з своїх маєтків недалеко від Умані і почала шукати місце для створення куточка, де б вони могли повністю відволіктися від проблем і турбот. Молодята вибрали місце, де зливалися дві річки – Кам’янка і Уманка, вважаючи його найбільш вдалим для втілення в життя всього задуманого.

Звичайно ж, для проведення всіх робіт знадобилося чимало робочих рук. Навіть за приблизними підрахунками Софіївський парк будувався силами 800 робітників, яким знадобилося на це більше 10 років.

  Вперше парк відкрився в 1800 році, але на той період його будівництво ще не було повністю завершено. Тривали роботи з облагороджування ставків і закладанні алей. На жаль, граф С. Потоцький не дочекався завершення, так як помер в 1805 році.

  У 1830 році парк став державним і отримав назву Царициного саду. Імператори Росії брали активну участь у його подальшому облаштуванні і відвідували його при першому ж зручному випадку.

 У 80-х роках ХХ століття у парку почали проводитися багаточисельні реставраційні роботи. Були відновлені водоспади, фонтани, ставки, містки, альтанки і статуї. Як вже було згадано вище, Софіївський парк, історія якого не може не захопити навіть самого бувалого мандрівника, розташований в Черкаській області, в р. Умань.

Дістатися до Софіївки можна різними способами і на будь-якому виді транспорту. Через цей районний центр проходить дуже багато транзитних автобусних маршрутів, тому практично з усіх куточків країни доїхати сюди можна без проблем.