Презентація "Чорнобиль. Гіркий присмак полину."

Чорнобиль. Гіркий присмак полину. Чорних дат у людства є немало. Кожна з них — це міна під прогрес. Найстрашніше, що усіх спіткало, — Вибух на Чорнобильській АЕС. Виконала вчитель Коткова Наталія Вікторівна

Зона відчуження Це територія, де зупинився час. Покинуті містечка та селища, з яких за кілька днів буремної весни 1986 року були відселені понад 100 тисяч людей, чи не єдине місце в Україні, куди досі не дійшла декомунізація. Вивіски, дорожні знаки, покинуті будівлі у місті-привиді Прип’ять досі нагадують про радянське минуле, в якому «атом – мирна енергія, що працює на благо людства».

Кількість радіації З упевненістю можна сказати, що далеко не кожен знає, наскільки жахливими були наслідки Чорнобильської аварії. 50 мільйонів кюрі - саме така кількість радіації тоді потрапила в атмосферу. Щоб зрозуміти масштаб цього, ось невелике порівняння: Ця сума дорівнює наслідкам вибухів 500 атомних бомб, які в 1945 році скинули американці на Хіросіму.

Чорнобильській катастрофі присвоїли сім балів з 7 можливих за міжнародною шкалою ядерних подій (INES), що зробило її найбільшою техногенною катастрофою тих часів. Слід зазначити, що 7 балів також присвоїли аварії на АЕС Фукусіма-1, Японія, в 2011 році, де в результаті землетрусу теж сталася катастрофа.

Пульт управління атомного реактора

Атомна електростанція розташована в одинадцяти кілометрах від українсько-білоруського кордону, біля річки Прип'ять. Перші об'єкти побудували в 1970-х роках. Будівництво третьої черги так і не закінчилося через катастрофу. Для людей, які займалися створенням енергоблоків, було закладено нове місто, що отримало назву Прип'ять. Його населення становило близько 75 тисяч осіб. Аварія на Чорнобильській АЕС сталася 26 квітня 1986 року. Ця катастрофа стала найбільшою за всю історію атомної енергетики. О 1:24 за київським часом відбулося два сильних вибуха. В результаті четвертий енергоблок був повністю знищений. Виникла масштабна пожежа. Всі співробітники АЕС почали масово покидати територію.

В результаті вибуху стався викид великої кількості радіоактивних речовин. Уже через кілька хвилин після аварії на пульт пожежної частини надійшов сигнал. На місце виїхали рятувальники. Але через те, що в пожежників із захисних засобів були тільки брезентова роба, каска і рукавички, багато хто з них отримав величезну дозу радіації. Внаслідок цього вже через 20 хвилин у них почали проявлятися серйозні симптоми опромінення - слабкість, втрата свідомості, блювота, «ядерний загар».

Найбільше постраждали працівники станції, а також рятувальники. Більшість з них отримали великі дози радіації не сумісні з життям.

Валерій Ходемчук – старший оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС, на Чорнобильській АЕС працював із вересня 1973 року. На момент аварії був у машинному залі. Він став першим, хто загинув. Йому було 35 років.

У фатальну хвилину Ходемчук знаходився на північній петлі з північної сторони реактора, якраз там, де міццю вибуху вирвало шматок стіни блоку висотою майже в 50 метрів. Фрагменти понівечених агрегатів і конструкцій силою вибуху винесло на вулицю. Валерій Ілліч був похований під уламками. Вірні товариші шукали його протягом всієї ночі, отримавши при цьому смертельні дози радіації. Але так і не знайшли.  Приходячи до Саркофагу, кожен відвідувач має знати, що він приходить ще й до особистого саркофагу цієї людини, де він залишився навіки. Так як в прямому сенсі могилою став 4 блок, меморіал на згадку про Валерія Ілліча був встановлений прямо всередині будівлі ЧАЕС його дружиною і колегами.

О 4 годині ранку вдалося обмежити пожежу на даху машинного залу, щоб вона не перекинулася на сусідні будівлі. О 6 годині пожежу на четвертому енергоблоку повністю загасили. У той же момент в госпіталі померла друга жертва аварії - співробітник пуско-налагоджувальні підприємства Володимир Шашенок. Причиною став перелом хребта.

Палаюча безодня ночі, Нема ні впину, ні кінця. А ранок ще страждань доточить, Ще сколихне людські серця.

З 9 до 12 години рятувальники вели активні роботи, допомагали переправляти постраждалих в лікарні. Близько третьої години дня стало зрозуміло, що 4 блок повністю знищений, отже, в атмосферу потрапляють радіоактивні речовини.

Евакуація

Евакуація Спочатку евакуацію планували провести 26 квітня, однак уряд СРСР її затримав (можливо, сподівались, що обійдеться). Але це було помилкою. У цей день вітер дув у напрямку Прип’яті, яка знаходилась всього за 4 км від станції. Сосновий бір, який знаходився між двома пунктами, перетворився на "Рудий ліс" через вплив радіації. При чому сосна починає гинути при дозі 10 Гр, а людині достатньо всього 4 Гр.

«Рудий ліс»

  Після аварії уряд прийняв рішення евакуювати в Москву постраждалих з сильним зараженням. У 134 працівників станції і пожежних з'явилася променева хвороба. При цьому, за офіційними даними, з них в наступні кілька місяців загинуло 28 осіб. Відомо, що людей ховали на Митинському кладовищі в Москві. Кожне тіло герметизували в бетоні, так як воно випромінювало сильний радіаційний фон.

Чому сталася аварія на ЧАЕС? Збої в роботі атомного ректора відбулися по ряду причин. Перш за все, станція не була оснащена повноцінною системою захисту, а рівень автоматичного управління і контролю був занадто низький. У ніч катастрофи дослідники проводили експеримент, по вимірюванню інерційного обертання турбогенератора. У більшості висновків експертиз, проведених після аварії, причиною послужили розрив труб в системі охолодження, викликаний швидким випаровуванням води. Після цього вода або пар почали реагувати з цирконієм в тепловиділяючих елементах, що призвело до утворення великої кількості водню і його вибуху.

Офіційна версія радянського уряду свідчила, що в аварії винні працівники. При цьому персонал багато років наполягав на тому, що взагалі про небезпечний режимі реактора повідомлений не був: жодна посадова інструкція і сам регламент реактора РБМК не містив прямої заборони на роботу в такому режимі. Але суд взяв за основу так званий «людський фактор», тому тюремні терміни отримали виключно працівники Чорнобильської атомної електростанції. Жоден з проектувальників до відповідальності не був притягнутий. У 1991 році провели ще одна експертизу. У висновку було сказано, що система захисту реактора була спроектована невдало, і про це розробники мовчали.

Наслідки аварії 237 осіб отримали у 1986 році діагноз гостра променева хвороба. Однак після ретроспективного аналізу історій хвороби цих осіб у 1989 кількість таких діагнозів скоротилося до 134. Крім 28 ліквідаторів, які померли незабаром після опромінення, 14 із них померли в наступні 15 років, ще 16 – до 1 січня 2006 року.

200 тисяч квадратних кілометрів - на таку площу поширилося радіоактивне забруднення. Однак більша частина його припала на територію України, Білорусі та Росії.

Багато лікарів в Східній Європі та Радянському Союзі рекомендували вагітним жінкам зробити аборт, щоб уникнути ризику народження дітей з вадами та захворюваннями, навіть незважаючи на те, що рівень радіації, впливу якої піддавалися жінки, був досить низький.

Повертанці

Крім туристів, які приїжджають сюди на кілька годин, є люди, які не змогли покинути свої домівки. Вони повернулися сюди ще в 1986 році та заселили 11 населених пунктів. Серед них найбільш "людним" є Чорнобиль з його магазином, поштою, пожежною частиною та іншими необхідними комунікаціями. 

Туризм Нещодавно Чорнобиль відкрив свої двері для туристів. Журнал Forbes включив ЧАЕС до переліку найекстравагантніших туристичних місць. Хоча кажуть, що законом це заборонено. Втім, краще так, ніж самовільні візити сталкерів

Небезпечні зони Радіація не поширюється рівномірно навколо ЧАЕС, а осідає острівцями. Деякі ділянки 10-кілометрової зони в десятки разів небезпечніші, ніж територія, прилегла до АЕС. Зокрема, однією з таких зон є стела "ЧАЕС ім. В.І.Леніна" – тут радіаційний фон може сягати аж 1200 мікрорентген/год, коли біля самої станції фон не перевищує 300 мкР/год. Для порівняння, радіаційний фон Києва становить близько 11 мкР/год

Європейські дороги Ага, зараз будете здивовані або й взагалі не повірите, але дороги у зоні відчуження ідеально рівні, без єдиної вибоїни. Рівне асфальтне покриття покладено, щоб не розкидати радіоактивні відходи, які перевозяться у вантажівках на дослідження або зберігання. Максимальна швидкість руху для вантажівки з відходами – 40 км/год. Якісний асфальт зони відчуження народив жарти про робітників «Укравтодору», які «зайвий раз тут не хочуть світитися у переносному, і в прямому сенсі».

Щоб потрапити до ЧАЕС, треба пройти кілька рівнів перевірки. Перший –  під час пропуску на КПП «Дитятки», де представники Нацгвардії ретельно перевіряють паспорти відвідувачів та наявність людей у списках, що їх складають і погоджують заздалегідь. Поряд з КПП – кіоск компанії, яка продає «чорнобильські» сувеніри. Магніти, що світяться у темряві, - 60 грн, а футболки – близько 1 тис. грн. Розраховано це на іноземних туристів. Їх, за словами працівників кіоску, тут буває більше, ніж українців.

Другий рівень перевірки відвідувачів – на вході до Чорнобильської атомної станції. Тут нацгвардійці суворіші. Попри те, що ЧАЕС не працює, вона залишається режимним об’єктом. Кожен «турист» знову окрім паспортного контролю, перевірки особистих речей, має також пройти через металодетектор. Така ж процедура чекатиме гостей на виході зі станції. Охорона переймається, аби гості не винесли за межі об’єкта речі з підвищеним радіаційним фоном. Їх тут ще вдосталь.

Перш ніж потрапити до приміщень третього енергоблоку, відвідувачам видають захисний одяг: білий халат та шапочку, на ноги – бахіли, захисний респіратор.

Звісно, від великих доз така амуніція не рятує, проте вона захистить від радіоактивного пилу. «Білий колір дозволяє побачити, чи потрапив бруд на одяг. Якщо так, то уніформу викинуть, якщо ні, то її достатньо випрати у гарячій воді, випрасувати і знову можна вдягати», - пояснює працівниця ЧАЕС. У третьому енергоблоці немає великого радіаційного фону, об’єкт був ретельно вичищений ще у перші роки після аварії. Проте є перестороги. За словами співробітника відділу міжнародного співробітництва та інформації Державного агентства з управління зоною відчуження Антона Повара, підрядники, які займаються роботами на четвертому енергоблоці «заносять» на територію третього блоку радіоактивний бруд. Саме від нього і треба захищатись.

Робочі приміщення третього енергоблоку виглядають так, як приміщення зруйнованого четвертого. Вони є «кращим зразком промислової радянської архітектури».  Довгі коридори, тьмяне світло, нечисленні співробітники в уніформі з дозиметрами. Час від часу прилади пищать, це свідчить про перевищення радіаційного фону… Складається враження, що перебуваєш на території надсекретного радянського об’єкта.

У 2000 році було зупинено третій, останній з енергоблоків Чорнобильської атомної станції.  Попри це тут досі працюють люди. Рік потому ЧАЕС була реорганізована у Державне спеціалізоване підприємство Чорнобильська АЕС, яке має дбати про безпеку на території атомної станції, контролювати те, що відбувається під саркофагом, у зруйнованому четвертому енергоблоці. На момент закриття на АЕС працювало близько  9 тис. людей, нині – близько 2 тис. фахівців, які проживають у Чорнобилі і Славутичі.

Тепер лиш потрібно вирішити, чи варте місто Чорнобиль того, щоб його відвідувати, або можливо слід залишити його, як годиться, зоною відчуження?

Доки жива людська пам’ять, поки житиме в ній ця трагедія, ці жахливі, страшні дні…