презентація Чорнобиль не має минулого часу

Чорнобиль не має минулого часу

Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів у школярів, екологічному вихованню учнів.

Дно річки вистеляють блискавки, Метаються в повітрі ластівки, Громи стрясають луни-перелуни, І дощ між небом і землею струни Сріблясто напинає на вітрах, І чорні хмари навівають страх. Куди не глянеш — все мов нереальне. Стоїть край шляху дерево печальне, Гудуть дроти високовольтних ліній, Чорніє човен між розквітлих лілій, Лежить село, неначе на картині, Біліючи хатами на долині. А в тім селі ні голосу, ні звуку, І вікна випромінюють розлуку. І двері навхрест дошками забиті, І журавлі криничні сумовиті, І тихий сад біля старої школи, І дітям у ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна, Навколо смерть, незрима і повільна. Чортополохом обрій заростає, Зело і квіти стронцій роз'їдає, І час пересипається пісками На полі, що шуміли колосками. А по ночах, трагічне і фатальне, На землю ллється світло астральне, І фантастичне, сіре мерехтіння

Людей, які від наглої біди Пішли із цього краю назавжди. Поволі слід за ними заростає, І дощ свинцевий землю засіває, І дно ріки встеляють блискавки, І, розметавши крила, ластівки Ширяють на чорнобильських вітрах, І чорні хмари навівають страх.

У лугах пишається калина, Біжить по каменю вода. За руку мати молода Веде у світ малого сина. Щебече, мов пташа, дитина, Цвіте і сяє далина, Але тривожна і сумна Лежить під небом Україна. Здається, ніби мирна днина, Проте, Чорнобильська біда Не проминула без сліда. І гіркота пече полинна. Передчуття терзають злі; Повторювать все важче й важче, Що вічно будуть син і мати, І будуть люди на землі.

Чому крізь ніч я знову бачу жінку,Яка прорвалась крізь усі постиІ при дротах колючих просить: Синку,Солдатику до хати допусти!Я тільки гляну в хату, тільки стану. На той поріг, що вистругав мій брат. Але на неї, наче із туману,Крізь сині сльози наплива солдат,Він сам би рад у дім її пустити,Але шепоче тужно: “Потерпіть”...І плаче жінка: що його робити –Чи їхати назад, чи тут здубіть?.. А над селом радіостанцій щогли,І зумери тривожні в ніч летять,А в класах приголомшеної школи. Не тілі діти – воїни сидять...

На пустищі дикім росте бузина, Сіріє край поля хатина сумна. Облуплені стіни, полин, спориші, — Не видно й не чути навкруг ні душі. І тільки при місяці, пізно в ночі, Коли над хатиною стогнуть сичі І вікна примарливим блиском горять, — З сіней у світлицю крадеться, мов тать, Якась неземна, потойбічна мара, І груша в дворі завмирає стара. І чути, як в миснику дзвонять миски, І хрестяться лячно побожні жінки. І світять очима коти з темноти, І хочеться швидше те місце пройти, Де буйно і дико росте бузина,Де пусткою хата сіріє сумна.

Чорнобиля гіркий полин На серце ліг незримо й тяжко, І плине над землею дзвін Із тихим стогоном протяжно. То дзвонять дзвони не Хатині, Де слід лишила свій війна, Це стогнуть землі України, Де мирний атом не мина. Він впав смертельною росою На рай дібров, на зелень трав, Своєю чорною косою Провів по розмаїттю барв. І попелом покрились села, І згинуло усе живе. Пропали усмішки веселі, Замовкло птаство лісове, Лиш на отруєній землі Небачена розкрилась квітка - Про допомогу крик німий, Між попелом остання іскра, Запала тиша…..

Чорнобильський дзвін. За ким же б’є він?За тим, хто пішов. У високу блакить,Щоб звідти на мудрість. Нам очі відкрить. Щоб пам’ять не згасла,Щоб ти пам’ятав. Як розлючений той. Там реактор палав. Чорнобильський дзвін. Печаль і журба,За ними б'є він. Кого вже нема...

Чорнобильський вітер по-душах мете,Чорнобильський пил на роки опадає,Годинник життя безупинно іде ... Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає

Мій біль, мій жаль, моя біда,Моя ти пам’ять вічна. Земля покинута й не та,Отруєна й незвична. Зелений край, колишній рай,Краси шматки роздерті,Отруйний дощ на чорний гай,Тепер - це зона смерті. Колючий дріт, залізний щит,Богом полишена земля, іСірий байдужий краєвид -Мій біль, печаль моя...