Презентація "День української писемності та мови".

27 жовтня – День української писемності та мови

О слово рідне! України слово!Богдана мудрість і Тараса заповіт.І гул століть, і сьогодення гомін. В тобі злились як духа моноліт. О слово рідне! Подарунок мами!І пісня ніжна, і розрада нам!Я всім на світі поділюся з вами, Та слова рідного нікому не віддам.

Мова – то не просто слова, звуки. Це – голос народу. Втрата мови веде до зникнення самої нації. Земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови – 7 тисяч років. З покоління в покоління передавали предки нам цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

Від часів царизму наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави. Перегорнемо сторінки скорботного календаря. 1720 рік – російський цар Петро Перший заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 рік – видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.1775 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи.1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.1884 рік – закрито українські театри.1914 рік – російський цар Микола Другий ліквідовує українську пресу – газети й журнали.

Але рідна мова вистояла! Тепер вона – державна мова, а Україна та її культура святкують сьогодні своє відродження! Мова наша поетична і ніжна, в ній – невичерпна криниця багатства. І скільки б не звертався до неї, кожного разу відкриваєш щось нове. Українська мова – це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов’їна. Наша мова – прекрасна, барвиста, наче веселка.

Доповни прислів’я Птицю пізнати по пір'ю, а людину по… Слово до слова — зложиться… Слово — не горобець, вилетить — не… Гостре словечко коле… Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не… Краще переконувати словами, як… Удар забувається, а слово…

Відгадай загадки. У вимові завжди чистіЗвуки ми, ще й голосисті. Небагато нас, а все ж. Без нас слова не складеш.

Голосні звуки

Я один в сім'ї такий,Кажуть, надто вже м'який. Хоч мовчун, а не дивак,В слові я – не зайвий знак.

М’який знак

Хоч в усній мові нас немає,а на папері мовчимо,та все, що ти читаєш, друже,сприймати правильно вчимо. Хто ми?

Розділові знаки

Маленька, менша від мачини. Ні з ким не стану на борню,А при читанні, коли треба,Й людини мову зупиню.

Що за знак – стрункий, мов спис,Він над крапкою завис,Спонука до поклику. Хто ж бо він?

Він після речення, цитати,Вмостився, схожий на гачок. Всіх нас примушує питати,А сам ні пари з вуст — мовчок.

Злита з хвостиком ця крапка,Невелика, власне, лапка. Робить паузу, всім знайома. Як вона зоветься?

Я такий же, як знак розділовий,і відомий шкільній дітворі. Та в словах української мовия пишусь не внизу, а вгорі. Спробуй лиш написати ім'я -зразу стану потрібним і я.

Вони для речення багато важать: Турботливо обнімуть, як дружки,Вставні слова й цитату вкажуть,Давайте ж назвемо їх. Це...

Речення ми дописали,Та неначе обірвали. Бо вкінці стоять трійнята –Знаки схожі на зернята.

Назву книги написати. Чи когось процитувати. Допоможе нам цей знак. Не за щось, а просто так!

Хоч і вигляд риски має,Він слова не віднімає. Ділить речення надвоє,А буває і натроє.

Сіли на сторінки. Тридцять три сестрички. Сіли поруч — не мовчать,Нам загадки говорять.

Букви (літери)

Коли хочеш ти читати,То мене повинен знати,А коли мене не знаєш,То нічого не вгадаєш.

Алфавіт (абетка)

В ній душа Шевченкова й Лесина,І Франкова в ній душа. Дорожи українською мовою,Рідна мова – основа життя.

І саме від нас залежить, чи буде мова розвиватися і збагачуватися далі, чи буде цвісти калиновим цвітом. Тож щоденно читайте й пишіть українською, зазирайте до словників та книжок – це й розуму додає і патріотичний дух зміцнює.