Система заходів, які було спрямовано на припинення та викорінення реформаційних ідей і рухів, отримала назву Контрреформація. У першій половині XVI ст. у Францію активно проникали реформаторські ідеї, здебільшого із сусідньої Швейцарії. Найбільшої популярності набув кальвінізм. Французьких кальвіністів називали гугенотами (від нім. айдгеноссе - співтовариш). Ними ставали переважно містяни - від заможних бюргерів до дрібних ремісників і торгівців. Кальвіністську віру сповідували також селяни й чимало дворян. У самий розпал релігійних війн новим королем Франції став Генріх ІІІ. У столиці спалахнуло повстання. Після смерті короля від руки фанатичного монаха-домініканця законним спадкоємцем престолу став Генріх Бурбон. Він зробив блискучий політичний крок: заявив, що «Париж вартий меси», і прийняв католицтво. Без опору він увійшов до столиці та став королем Франції під іменем Генріха ІV (1589-1610). На французькому троні утвердилася династія Бурбонів.
Після тривалих і кровопролитних релігійних війн престол опинився в міцних руках Генріха IV. У 1598 р. король видав Нантський едикт, за яким католицьку віру було визнано офіційною, а католицькому духовенству повернули всі його колишні права й майно. Водночас гугенотам дозволили проводити богослужіння по всій країні, за винятком Парижа й деяких великих міст, а також нарівні з католиками обіймати державні посади.
Існувала лише одна людина, без з'ясування думки якої король не ухвалював жодного важливого рішення. Жан-Батіст Кольбер. Існувала лише одна людина, без з'ясування думки якої король не ухвалював жодного важливого рішення, - міністр фінансів Жан-Батіст Кольбер (1619 1683). Кольбер добре розумів, що сила держави залежить від стану фінансів, тому приділяв велику увагу промисловому розвитку країни, проводячи політику меркантилізму. Меркантилізм - економічна політика, що полягає в активному втручанні держави в господарське життя країни.