Презентація : "Динаміка холодної війни. Протистояння НАТО та ОВД"

Динаміка «холодної війни». Протистояння НАТО й ОВД

Причини «холодної війни. Внутрішні причини:- зростання впливу військовиків на внутрішньо- та зовнішньополітичний курс СРСР та США;- мілітризація економіки за роки Другої світової війни, суспільних інститутів і масової свідомості:- Пошук зовнішньо-політичного ворога як засіб консолідації суспільства. Зовнішні причини:- перетворення СРСР та США на наддержави та виникнення між ними гострих суперечностей.- установлення радянської моделі тоталітарного суспільства в країнах Східної Європи та протидія цьому процесу з боку США;- боротьба за сфери впливу між СРСР та США в різних регіонах світу.

Хронологічно «холодну війну» можна поділити1946-1955 рр. - період створення військових блоків (НАТО, СЕНТО, СЕАТО, ОВД), поділу Німеччини на ФРН і НДР, розробки планів ядерного нападу на СРСР («Дропшот» та інші), війни в Кореї; 2) 1955-1960 рр. - період спроб пошуку діалогу (Женевська нарада керівників СРСР, США, Великої Британії і Франції), призупинення ядерних випробувань, візит М. Хрущова до США;3) 1960-1975 рр. - період криз і розрядки міжнародної напруженості (будівництво Берлінського муру; Карибська криза; конфлікт у В’єтнамі; підписання договору про заборону ядерних випробувань у атмосфері, у космосі і під водою та про обмеження стратегічних озброєнь - ОСВ-1, Заключного акту Ради Безпеки і співробітництва у Європі);4) 1979-1991 рр. - період завершення «холодної війни» (підписання договору ОСВ-2, не ратифікованого сенатом США; конфлікт у Афганістані та його припинення; знищення ракет середньої дальності; ліквідація ОВД; розпад СРСР і європейського соціалістичного табору).

«Холодна війна» перетворилась на протистояння військово-політичних блоків, у першу чергу НАТО й ОВД, у Європі та інших регіонах світу. Проте «холодна війна» охопила не тільки сфери пов’язані з виробництвом озброєння. Вона дістала вияв навіть у спорті, де нагороди почали розглядатися як ознака переваги однієї суспільної формації над іншою. Сполучені Штати і деякі країни Західної Європи у 1980 р. вдалися до бойкоту Олімпійських ігор, що проводилися в Москві. У відповідь СРСР і країни Східної Європи бойкотували Олімпіаду 1984 р. у Лос-Анджелесі. Протистояння охопило публіцистику, живопис, кінематограф і навіть комп’ютерні ігри.

Берлінська криза

 Берлінська криза. Вона виникла 1948 р. після того, як американці в односторонньому порядку відмовилися від узгодженого раніше між союзниками по антигітлерівській коаліції чотиристороннього плану управління окупованою Німеччиною. Зони окупації США, Великої Британії і Франції були об’єднані, і там почалося формування уряду, а потім і запровадження нової грошової одиниці. 23 червня 1948 р. було оголошено, що нові грошові знаки поширюються також на західні сектори Берліна.  24 червня 1948 р. Радянський Союз перекрив транспортні артерії Західного Берліна і Західної Німеччини, водночас відключивши енергопостачання. • Карикатура: Берлінська криза

 У дні «берлінської кризи» постачання двохмільйонного міста всім необхідним взяла на себе англо-американська авіація. Було встановлено «повітряний міст», завдяки якому мешканці Західного Берліна отримували продовольство, медикаменти, паливо та інші товари. Блокада тривала 324 дні - з 24 червня 1948 р. до 12 травня 1949 р., коли на конференції у Нью-Йорку колишні союзники домовилися про компромісні умови її скасування.

Протягом однієї ночі на 13 серпня 1961 р. була побудована потужна стіна, яка переділила Берлін на Східний і Західний. Реакція США на цю акцію була надзвичайно різкою. Американське командування почало перекидати додаткові частини на територію ФРН і Західного Берліна. 27 жовтня американські танки було підтягнуто до контрольно-пропускного пункту на Фрідріхштрасе, навпроти них на відстані 200 м зупинилися радянські танки. Цілу добу тривало протистояння. Напружена ситуація в місті зберігалася до укладення З серпня 1971 р. чотиристоронньої угоди щодо Західного Берліна.

Війна в Кореї  З 1948 р. на Корейському півострові існували дві держави: Республіка Корея зі столицею в Сеулі та Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) зі столицею у Пхеньяні. Кордон проходив по 38-й паралелі. Збройний конфлікт між двома державами розпочався 25 червня 1950 р. нападом військ КНДР на Республіку Корея. Майже вся територія Південної Кореї була зайнята військами КНДР.27 червня, коли Рада Безпеки ООН зібралася для обговорення ситуації, що склалася, радянський делегат несподівано не з’явився на це засідання.. США у вересні 1950 р. вступили у війну. Наприкінці жовтня вони захопили Пхеньян і вийшли до китайського кордону.

Війна в КореїНа допомогу КНДР прийшов - Китай. 26 листопада 1 млн китайських добровольців за підтримки радянських танків та авіації перейшов у наступ і змусив американців відступити. 30 листопада 1950 р. президент Трумен виступив з погрозою використати будь-які військові засоби, у тому числі ядерну зброю. Уперше виникла небезпека переростання локального конфлікту в ядерну війну. І все ж здоровий глузд виявився сильнішим від військових і політичних амбіцій. Наприкінці 1950 р. фронт стабілізувався в районі 38-ї паралелі. Два роки тривала позиційна війна. У 1953 р. було підписано перемир’я, яке зафіксувало існування двох держав

Карибська криза1962р. У США негативно сприйняли прихід до влади у 1959 р. революційного уряду Ф. Кастро, який здійснив широку націоналізацію іноземної власності. Відносини між сусідніми країнами різко загострились. 2 січня 1961 р. США розірвали дипломатичні відносини з Кубою і розпочали проти неї економічну блокаду. Неподалік від Куби, у штаті Флорида, при підтримці американських спецслужб почали формуватись диверсійні групи кубинських емігрантів. У квітні 1961 р. ними був здійснений морський десант, який завершився невдачею. Карикатура: Кеннеді і Хрущов під час Карибської кризи

Карибська криза. Погіршення відносин із США сприяло зближенню Ф. Кастро з Радянським Союзом. У липні-серпні 1962 р. було досягнуто домовленості про розміщення на території Куби радянської атомної зброї. Дж. Кеннеді оголосив про встановлення з 22 жовтня 1962 р. морської блокади Куби і про огляд усіх радянських кораблів, які пливли до острова. Водночас радянські та американські війська були приведені у стан бойової готовності. Ніколи раніше небезпека ядерної війни не була настільки реальною, як тоді. Вторгнення на Кубу вимагала більшість американських військових і навіть лідери конгресу.

Карибська криза. Войовничі заклики лунали і після того, як виявилось, що один залп радянських ракет коштуватиме життя близько 20 млн американців. Криза протистояння тривала з 22 по 28 жовтня 1962 р. На щастя, керівники «наддержав» - М. Хрущов та Дж. Кеннеді - виявили політичну мудрість і зуміли стати на шлях вирішення конфлікту не воєнними, а політичними засобами. СРСР погодився вивести ракети з Куби в обмін на зняття Сполученими Штатами блокади острова і надання Кубі гарантій безпеки. Так завдяки зваженій позиції керівників обох держав врешті-решт було досягнуто взаємоприйнятне рішення.

Війна у В’єтнаміДо Другої світової війни В’єтнам був колонією Франції. Під час війни його окупувала Японія. Після завершення війни Франція намагалась відновити свій контроль над країною і розпочала війну, що тривала 8 років. Війна між Францією та В’єтнамом закінчилася підписанням Женевських угод у липні 1954-го, проте мир на багатостраждальній в’єтнамській землі наступив ще не скоро. За умовами угод французькі війська відводилися на південь від 17-ї паралелі, а потім були евакуйовані з країни. Їх практично заступили американські війська.

У жовтні 1955 р. державу Південний В’єтнам було перейменовано на Республіку В’єтнам. На чолі її став президент Нго Дінь Дьєм, який спирався на підтримку США. Стався розкол В’єтнаму на дві держави - на півночі панував комуністичний режим Хо Ши Міна, на півдні - проамериканский режим Нго Дінь Дьєма. Нго Дінь З'єма, Хо Ші Мін

Тіло страченого Нго Дінь З'єма. Листопад 19631 листопада 1963 р. унаслідок військового перевороту Дьєма було вбито. Уряд США розширив присутність американських радників і військовиків у Республіці В’єтнам і приступив до підготовки воєнної агресії. Приводом до неї став так званий «тонкінський інцидент», коли 2 серпня 1964 р. американський корабель «Маддокс» у межах територіальних вод ДРВ обстріляв в’єтнамські патрульні катери. Проте публічно адміністрація США звинуватила в цьому самих в’єтнамців 4 серпня було оголошено про новий інцидент і розпочалася безпосередня агресія Сполучених Штатів у В’єтнамі. Їх військовий контингент там у 1968 р. досягав 500 тис. вояків. СРСР і Китай від 1965 р. надавали в’єтнамським комуністам як на півдні, так і на півночі воєнну, матеріальну і фінансову допомогу.

Становище у Південному В’єтнамі загострювалося. Війна ставала дедалі непопулярнішою у самих США. Президент США Р. Ніксона, з листопада 1968 р. США відмовилися від бомбардувань ДРВ, а з червня 1969 р. розпочали виведення своїх військ з Південного В’єтнаму. У Південному В’єтнамі 1969 р. було створено Тимчасовий революційний уряд (ТРУ), який контролював значну частину території країни. Водночас у Парижі розпочалися переговори щодо припинення війни у В’єтнамі, у яких брали участь делегації ДРВ, США, офіційного уряду Південного В’єтнаму і ТРУ.

У січні 1973 р. переговори завершилися підписанням угоди про припинення війни і встановлення миру у В’єтнамі, яка передбачала виведення військ США та їх відмову від втручання у внутрішні справи В’єтнаму. Навесні 1975 р. війська ДРВ провели успішну воєнну операцію з повалення південнов’єтнамського режиму і захопили столицю Сайгон. Виникли всі необхідні передумови для об’єднання В’єтнаму в єдину державу. У квітні 1976 р. відбулися загальні вибори до Національних зборів В’єтнаму. 2 липня 1976 р. в’єтнамський парламент проголосив створення Соціалістичної Республіки В’єтнам (СРВ), м. Сайгон було перейменовано в Хошимін..

Афганська війна. Король Захір-Шах, який знаходився з СРСР у дружніх стосунках, наприкінці 50-х років дозволив офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Офіцери, які повернулись із СРСР, стали першими «марксистами», які мали захопити владу для позитивних соціальних перетворень. Президент генерал Мухаммед Дауд Хан був скинутий і вбитий. До владий прийшов Нур Мухаммед Таракі, лідер фракції «Хальк» і одночасно Генеральний секретар ЦК НДПА. Він став головою Революційної ради і прем'єр-міністром Афганістану.

Трійка» радянських керівників. Юрій Андропов. Громико Андрій. Устинов Дмитро. Підготували план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом Політбюро.

Хафізулла Амін27 грудня 1979 року радянські війська під головуванням спецпідрозділу КДБ СРСР без жодного пострілу зайшли в Афганістан. Прорадянський президент країни, лідер компартії Хафізулла Амін вітав вступ радянських друзів.   Президентський палац було оточено і взято штурмом, під час якого Амін загинув. На чолі НДПА і Революційної ради став Б. Кармаль.

Проте новий режим на багнетах СРСР теж втриматися не зміг, і незабаром вся країна стала зоною бойових дій, куди всі вороги СРСР - США, Китай, Туреччина, Японія, Пакистан, Іран - посилали гроші і смерть. Мільйонам зубожілих афганців втрачати було нічого, і війна стала єдиним місцем їхнього заробітку.

СРСР виявився не готовим до сучасної локальної війни, бо воювати треба було не з НАТО, а з дикими феодальними племенами, котрі відстоювали свою територію, свій дім. Війна була зовсім непотрібною, а армія - непрофесійною, тактика - помилковою. Безліч операцій завершувалися нічим, а неприцільні артилерійські нальоти і авіабомбардування територій лише збільшували ненависть та число бійців спротиву, охочих помститися за невинні жертви співвітчизників.

У цій війні відразу з'ясувалося, що могутність Союзу - це міф, що радянська армія, незважаючи на чисельну перевагу над противником як щодо зброї й техніки, так і кількості військових, не вміла воювати без великої крові. Армія могла рознести і стерти в порошок гори, але не змогла знищити мотивованого ворога, загони піхоти, які в горах почувалися як удома.

Введення радянських військ до Афганістану призвело до розгортання кровопролитної громадянської війни. Нове керівництво СРСР на чолі з М. Горбачовим визнало рішення своїх попередників помилковим. Проте минуло майже десятиріччя, перш ніж переговори між учасниками афганського конфлікту, що велися під егідою ООН, завершилися підписанням 14 квітня 1988 р. Женевських угод делегаціями Афганістану, Пакистану, а також СРСР і США як держав-гарантів. ООН спостерігала за виконанням Женевських угод, відповідно до яких остаточне виведення радянських військ з Афганістану було завершене 15 лютого 1989 р.

Домашнє завдання: Опрацювати матеріал підручника § 22. Динаміка «холодної війни». Протистояння НАТО й ОВД