Презентація "Дисперсні системи та їх класифікація."

Дисперсні системи та їх класифікація

Система, в якій одна з речовин у вигляді дуже дрібних частинок рівномірно розподілена в об'ємі іншої, називається дисперсною. Дисперсна фаза – це диспергована речовина, тобто та частина дисперсної системи, яка рівномірно розподілена в об'ємі іншої. Середовище, в якому розподілена дисперсна фаза, називається дисперсійним середовищем. Розчин цукру у воді – це дисперсна система, в якій цукор є дисперсною фазою, а вода – дисперсійним середовищем.

Для характеристики дисперсних систем вживають поняття ступінь подрібненості, чи ступінь дисперсності, системи D = 1/а, де а – розмір часточок. З рівняння випливає – чим більший ступінь дисперсності, тим менший розмір часточок і навпаки.

Дисперсні системи характеризуються, також величиною питомої поверхні системи, що дорівнює відношенню загальної поверхні часточок до загального об’єму речовини, яку було подріблено. Sпит =питома поверхня; S = загальна поверхня часточок; V = об’єм речовини дисперсної фази.

Класифікація за агрегатним станом дисперсійної фази і дисперсійного середовища

Суспензія – це система, в якій дисперсною фазою є тверда речовина, а дисперсійним середовищем – рідина. Прикладом суспензії може бути система, яка утворюється при збовтуванні глини, крейди (Ca. CO3)Емульсія – дисперсна система, яка складається з двох практично взаємно нерозчинних фаз, в яких і дисперсна фаза, і дисперсійне середовище – рідини. Приклад емульсії – молоко, в якому дисперсною фазою виступають крапельки жиру.

При відстоюванні емульсія розділяється (розшаровується) на складові частини: дисперсну фазу і дисперсійне середовище. Наприклад, коли збовтати бензол з водою, то утворюється емульсія бензолу у воді. Проте через деякий час така емульсія розділяється з утворенням двох шарів: верхнього (бензолового) і нижнього (води). Для того, щоб запобігти розшаровуванню емульсій, тобто стабілізувати їх, в емульсії додають речовини – емульгатори, які надають емульсіям агрегатну стабільність. Отже, суспензії та емульсії – це нестійкі системи, які розшаровуються під дією сил гравітації.

Загальні відомості граничних шарів

Питома поверхня. Вільна поверхнева енергія. Молекули поерхневого шару колоїдних часточок, як і рідин, мають частину ненасичених, невикористаних сил зчеплення, що являє собою надлишкову енергію. Цю надлишкову енергію поверхневого шару називають вільною поверхневою енергією. Вільна поверхнева енергія будь-якої поверхні визначається величиною поверхневого натягу й сумарною поверхнею поділу фаз, розраховується за рівнянням: де Е –вільна поверхнева енергія, S- площа поверхні поділу фаз, σ – поверхневий натяг. Оскільки в будь-якому золі є величезна кількість колоїдних частинок, а отже, сумарна поверхня поділу фаз надзвичайно велика, колоїди мають величезний запас вільної поверхневої енергії. Щоб знизити запас цієї енергії, необхідно зменшити поверхневий натяг σ , або зменшити поверхні поділу фаз S.

До Вашої уваги Ютуб-канал: Chemistry Teacherhttps://www.youtube.com/channel/UCSDScy. Fzw. A4x_b. QFJn. Qt. Ot. Q?view_as=subscriber