презентація до інтерактивної літературної гри

28 серпня 1749р. у м. Франкфурт-на-Майні у будинку на вулиці «Перекоп оленів» народився німецький поет, ботанік Йо́ганн Во́льфґанґ фон Ґе́те. Гарно обставлений будинок мав велику бібліотеку, завдяки якій письменник рано познайомився з «Іліадою» Гомера, з «Метаморфозами» Овідія, прочитав в оригіналі твори Вергілія. Його батько був із тих, хто, не задовольнивши своїх амбіцій, намагався дати дітям більше можливостей і дав їм повноцінну освіту.

Цей велетень був міністром у карликовій німецькій державі. Він ніколи не міг рухатися вільно. Про сидячого на троні Юпітера Фідія в Олімпії казали, що якби він колись раптом встав, він проломив би головою дах храму. Таким самим було становище Ґете у Веймарі: якби він колись раптом повстав зі свого нерухомого спокою і випростався, то він пробив би державний дах або, що ще ймовірніше, розбив би собі ним голову

БАТЬКИ ПОЕТА  Мати — Катерина Елізабет Гете (уроджена Текстор; 1731—1808). Батько – заможний  бюргер Йоганн Каспар Ґете (1710—1782), імперський радник,  адвокат

У 1765 році Йоганн вступив до Лейпціґського університету, свою вищу освіту завершив у Страсбурзькому університеті в 1770 році, де захистив дисертацію на звання доктора права.

 У Страсбурзі Ґете пережив і перше кохання до дочки сільського пастора — 16-річної Фридеріки Бріон, котрій присвятив найкращі ліричні вірші цього періоду.

Роман «Страждання юного Вертера» («Die Leiden desjungen Werthers», 1744), написаний у Веймарі, де Ґете за наполяганням батька стажувався в імперському суді, зробив автора знаменитим не лише в Німеччині, айв усій освіченій Європі.Ґете обрав для «Вертера «епістолярну форму. Листи — це сповідь героя. Події роману відбуваються з травня 1771 р. по грудень 1772 р. Таким чином, час дії і час створення роману надзвичайно близькі. Епістолярний роман — улюблений жанр сентименталістів. Ґете у дусі сентименталістських уявлень славить кохання, глибокі щирі почуття, на які здатна людина, незалежно від своєї станової приналежності.Ґете одним із перших возвістив світові цим романом, що гідність людини не в її предках, не в її становій приналежності, а в ній самій — в її особистості, в її якостях, інтелекті та вчинках.

Історія кохання до Анни Елізабете Шенеман, яку Ґете називав поетичними іменами Лілі або Белінда, стала ще однією сторінкою в ліричній книзі життя письменника. Анна Шенеман, дочка франкфуртського банкіра, вразила Ґете своєю красою. Він збирався одружитися з красунею, але внутрішній неспокій не полишав його. Почуття до Лілі були складними й суперечливими. Між молодими людьми не було повного розуміння, повної згоди. Ґете страждав від ревнощів, прагнув зближення і боявся стати рабом пристрасті. Свої почуття молодий поет передав у віршах, присвячених Лілі. Ліричний герой цих поезій переживає внутрішній конфлікт, він глибоко зазирнув у власну душу. Навіть сама форма віршів відбиває подвійність, що панувала в душі поета.

 У 1808 р. Йоганн Гете знов переживає важку душевну кризу, причиною якої стало захоплення юною Мінною Херцліб. Гете ненадовго покидає Веймар і вирушає до Карлсбад, де диктує перші глави романа «Виборча спорідненість» (1809), який можна вважати передвісником німецької інтелектуальної прози XX ст. Гете переносить хімічний термін «виборчої спорідненості» (явища випадкового тяжіння елементів) на сферу людських відносин з тим, щоб показати дієвість і єдність стихійних законів природи не лише в області хімічних наук, але і в «царстві розуму», а також в світі любові. У цьому творі виняткова філософська глибина поєднується з простотою і ясністю оповідання, а кожна, навіть сама незначна, деталь опису має символічний сенс, адже і в буденному житті (так стверджує Гете) все просте наповнене символічним значенням, яке не завжди можна зрозуміти.

«́Вільша́ний коро́ль», «Лісови́й цар», «Вільша́ний цар» (нім. Der Erlkönig) — балада Йоганна Вольфганга фон Гете, написана в 1782 у році. Описує смерть дитини від рук надприродної істоти, духу — «Лісового царя» (при цьому невідомо, вбив його дух, чи хлопчик просто був хворий і марив). Поет описує батька з сином, що скачуть на коні через ліс в негоду вечірньої пори. Синові здається, що його вабить до себе вільшаний цар; батько ж пояснює йому, що це все йому ввижається. Наприкінці син кричить про те, що лісовий цар наздогнав його. Коли вони нарешті приїжджають додому, батько виявляє, що дитина мертва. Балада кілька разів перекладалася українською мовою. Найбільш відомі переклади Максим Рильський, Борис Грінченко. Пантелеймон Куліш.

У Йоганна Вольфґанґа Гете та його дружини Крістіани народилося п'ятеро дітей.

6 березня 1832 року,Гете застудився під час заміської прогулянки в екіпажі, а 22 березня помер у Веймарі.  26 березня труну з тілом Гете помістили в герцогську усипальницю поруч з прахом Шіллера.

«Фауст» — це твір, над яким автор працював майже все своє життя. Взагалі основою сюжету в творі є суперечка Господа і Мефістофеля, між якими виникає питання, чи зможе Мефістофель звести на злу дорогу життя Фауста, в якого, на думку Господа, добра душа. «Зведи його на стежку зла. Знай, сам ти осоромишся натомість: в душі, що прагне потемки добра». Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду життя, і якщо Фауст хоча б одну мить визначить як прекрасну, Мефістофель забирає його душу. «Я буду змушений гукнути: „Спинися, мить! Прекрасна ти!“». Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання, тому саме таким способом Мефістофель спробував розбудити хтиву пристрасть Фауста, що примусить забути його високий обов'язок людини. Повернувши за допомогою Мефістофеля молодість, Фауст закохується в молоду, красиву дівчину на ім'я Маргарита. Для Фауста Маргарита стає втіленням краси і повноти життя. Підкоривши Маргариту та домігшись її любові, Фауст відчуває до неї щире і глибоке почуття, але навіть кохання не може стати єдиним сенсом його життя і він, будучи з нею так і не сказав «Спинися мить! Прекрасна ти!». А от Маргарита ладна на все заради Фауста: в ім'я кохання вона забула навіть про матір та брата. А Фауст — навпаки, вчинивши злочин (вбивство брата Маргарити), тікає, залишивши свою кохану в найважчий для неї час. З розпачу Маргарита вбиває свою народжену дитину, і її саджають до в'язниці. Дізнавшись про Маргариту, Фауст вирішує врятувати кохану з в'язниці, але Маргарита визнає свою провину і готова понести за неї кару. Навіть після смерті Маргарити її почуття до Фауста не згасають, і тоді, коли помирає Фауст, саме вона проводить його на небеса.