Презентація до позакласного заходу до дня пам'яті жертв голодомору "Україна пам'ятає" додаток до конспекту

Чимало різних лих Спіткали наш народ. Та найстрашнішим з них Був штучний голод Не забудеться ніколи Те голодне лихо Й ті роки, що в Україні Люди помирали тихо. ... забуто про моральність, Про людські всі почуття. Йдуть до хати енкаведисти По чиєсь життя.

Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян

Населення УРСР за переписом 1937 року становило 28 388 тис., за переписом 1926 року — 28 926 тис. осіб. За 10 років воно скоротилося на 538 тис. З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природню смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 рр. Природня смертність за роки, які передували голодному, становить в середньому 524 тис. людей на рік. Виходячи з відкоригованої народжуваності у 1933 році (621 тис.), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тис. людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки. Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродню смертність у 1933 році. Природній приріст за 1927—1936 рр. становить 4 043 тис. людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тис.), одержуємо демографічний дефіцит у 4581 тис. людей.

Штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі; Непосильні для селян плани хлібозаготівлі; Політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів; Небажання колгоспників працювати в громадському господарств

Області сучасної України, що постраждали від Голодомору.

Наслідки Голодомору масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік; завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села; - придушення опору українського селянства; -масове переселення селян з Росії в Україну; - сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

« Закон про п’ять колосків» Влітку 1932р. голодне населення, намагаючись хоч якось вижити, масово стригло ще не дозрілу пшеницю на полях. Працівники НКВС та ДЕПУ за допомогою активістів з числа незаможних селян почали виловлювати «перукарів», тобто тих хто ночами зрізував колоски. Оскільки зібраний урожай зразу  після обмолоту  доправлявся на хлібоприймальний пункт, селяни масово почали красти зерно. Однак влада перекрила і цей шлях: 7 серпня 1932 р. прийнято постанову «Про  охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Збирання колосків визначалося як розкрадання соціалістичної власності, покарання – розстріл з конфіскацією всього майна при тяжких обставинах і мінімум 10 років ув’язнення в усіх інших випадках. «Закон про п’ять колосків» - так називали його в селі. Рівно стільки потрібно для засудження. Людей засуджували за збір колосків на вже зораному колгоспному полі, за зріз колосків на власному полі,  за «самоправний» помел власного хліба, за розмови про те, що план хлібоздачі нереально виконати, за приховування харчів.

Закон про “Чорні дошки” Чо́рні до́шки — система психологічного, військового та адміністративного терору радянської влади в Україні та районах СРСР, населених переважно українцями. Застосовувався 1920—1930-тих років на громадян, що чинили опір явно протиправним діям. Чорні дошки — це також статус села чи району на території Української СРР, який передбачав блокаду та посилений терор голодом цивільного населення під час геноциду українського народу 1932–1933 роки. Присвоювався комуністичним режимом населеним пунктам та районам, які чинили опір примусовій колективізації, масовим актам беззаконня влади, зокрема повного вилучення харчових продуктів у мешканців села чи цілого району, що призводило до голодної смерті громадян.

Середня тривалість життя українців 1933 р. становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 у жінок. Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня. Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.) За різними даними, загинули від 4 до 7 млн. осіб. У листопаді 1989 р. у висновках Міжнародної комісії з розслідування голоду 1932-33 рр. в Україні голодомор кваліфікували як геноцид проти українського народу. У 1988 році Конгрес США офіційно визнав Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти українського народу. 23 січня 1933 р. Директивою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР українським селянам заборонили покидати місця проживання.

Житомир Пам'ятник жертвам Голодомору / «Янгол, що плаче» Вишгород Пам'ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років Ромни Пам'ятник жертвам комуністичного голодомору Коростишів Жертвам Голодомору

Меморіальні споруди, музеї. Пам'ятник-каплиця жертвам Голодомору у Києві (у парку Слави) Пам'ятник (обеліск) жертвам Голодомору у Києві (Михайлівська пл., зліва від входу до відтвореного Михайлівського собору). Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Едмонтон (Канада, провінція Альберта), 1983 р. Перший в світі пам'ятник жертвам Голодомору. Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Калґарі (Канада, провінція Альберта), 1999 р. Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Вінніпеґ (Канада, провінція Манітоба), 1984 р. Меморіальний курган біля м. Лубни (недалеко від Мгарського монастря). Меморіальний хрест на сільському цвинтарі у с. Литвяки, (Лубенський район , Полтавська область). Меморіальний хрест у м. Харків, перший в Україні, встановлено 4 жовтня 1989 р. Меморіальний хрест у м. Миколаїв. Меморіальний хрест у м. Коломия (недалеко від церкви Благовіщення). Меморіальний хрест у м. Дніпропетровськ (встановлено 2005 р.). Меморіальний тризуб Українського православного собору св. Володимира у м. Парма, Огайо (передмістя м. Клівленду).