«Соціум» пов’язаний з терміном «суспільство». Воно є синонімом один одного. Що спільне, а що відмінне в цих поняттях?Отже, соціум є багатогранним явищем, яке можна розглядати різнобічно. Соціум – це сукупність людей, об’єднаних конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями або видами діяльності.
Відкрийте підручники на ст. 47. За Платоном, соціум виникає внаслідок потреби людей один в одному, за Арістотелем, — внаслідок дії притаманного людям «соціального інстинкту». Для раціоналізму нового часу(Т. Гоббс, Ж. Ж. Руссо) характерним є уявлення про те, що люди під тиском обставин змушені передавати соціуму контроль над власними діями. А. Сміт вбачав у поділі праці й обміні товарами специфічну рису й засаду соціуму Г. Гегель, критикуючи договірну концепцію, виокремив у соціумі сферу економічних, власницьких, трудових відносин.
Пізніше дуже популярною стала ідея про те, що соціум є цілісним живим організмом, а отже, для вивчення його можна використовувати ті самі принципи, що й до інших живих істот (органіцизм). Її замінив інший (функціоналізм), у межах якого соціум – це також єдина злагоджена система, але вже не біологічна, а соціальна. Отже, її швидше стосуються закони соціології, психології та інших суспільних наук, а не біологічні закономірності (див ст. 47 «Цікаво знати»).
Дивлячись на всі ці тлумачення даного поняття, виділяє головне: Соціум – це суспільство, як цілісна соціальна система;людська спільність певного типу (родові і сімейно-споріднені, соціально-класові, націо-нально-етнічні, територіально-поселенські спіль-ності);соціальне оточення людини, сукупність форм діяльності людей, що історично склалися.
Перш за все потрібно розуміти та знати, що соціум утворений із багатьох менших спільнот. Виділяють такі соціальні спільноти: Стани;Клани;Верстви;Страти; професійні;Навчальні;Вікові об’єднання тощо. Наприклад, школяр може одночасно належати до таких спільнот, як сім’я, шкільний колектив, творчий, спортивний, робочий чи волонтерський колектив, бути прихильником певної субкультури.
Усі ці взаємозв’язки в соціумі визначають як його соціальну структуру – сукупність усіх соціальних спільнот, що взаємодіють між собою в соціумі. Вона складається із:соціальних спільнот – відносно стійких сукупностей людей, яким притаманні більш або менш однакові умови та стиль життя, колективна свідомість, спільність соціальних норм, ціннісні орієнтири та інтереси;Соціальних відносин – відносно стійкої системи між окремими спільнотами, що сформувалися в процесі їхньої взаємодії в умовах певного суспільства.
Потрібно пам’ятати, що в різних соціальних спільнотах люди мають певний соціальний статус – визначене місце в цій спільноті – відповідно до нього виконують соціальні ролі – поводяться згідно зі своїм соціальним статусом і узгодженими з ним правами та обов’язками. Соціальний статусдосягнутий. Освіта. Професія. Кваліфікація. Посада. Почесне звання. Дохід…природний приписаний. Стать. Нація. Вік Титул…
Як пов’язані між собою соціальні цінності та згуртованість?У загальному розумінні соціальна згуртованість — це задіяність і участь членів суспільства в політичному, економічному та культурному житті; це почуття солідарності й належності до суспільства, що засноване на ефективному використанні громадянських прав та інших надбань демократичного суспільства.
Пропоную переглянути дане відео за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=Z8 XD34 KBf. PM28 листопада 2019 року, у київському готелі Intercontinental розпочався дводенний Національний форум із громадської безпеки та соціальної згуртованості, організований Програмою розвитку ООН в Україні. Про те, що таке соціальна згуртованість для України розповіли ASPI заступниця постійної представниці ПРООН в Україні Манал Фоуані та посол Королівства Нідерланди в Україні Йоганнес де Молл.
Необхідність спільного життя представників різних культурних традицій у демократичному полікультурному суспільстві зумовлює потребу добросусідства між ними. Воно в першу чергу ґрунтується на таких засадах: Усвідомлення істини, що люди відмінні за своїми поглядами й уподобаннями, і ця різноманітність є не вадою, а перевагою суспільного життя. Усі культури та тендерні, конфесійні, етнічні меншини, які поділяють їдеї гуманізму, є рівноцінними, самобутніми й не можуть бути дискриміновані. Забезпечення рівних (не однакових!) прав і можливостей для розвитку для різноманітних культур та меншин. Намагання порушити рівність їхніх прав між собою, забезпечити кращі умови розвитку для однієї з них може бути здійснено лише за рахунок їх погіршення для інших, а отже, недемократичним шляхом, що призведе до порушення соціальної стабільності. Основою співіснування культур у полікультурному соціумі постають такі цінності, як терпимість, толерантність, плюралізм і компроміс. Без взаємного дотримання їхніх норм усіма представниками різних культурних традицій повноцінний діалог між ними неможливий.
Записуємо до зошита. Полікультурність — співіснування та розвиток різних за змістом культурних традицій у межах однієї локалізованої в просторі й часі спільноти людей. Толерантність — терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки і звичаїв. Терпимість — здатність витримувати щось, миритися з яким-небудь становищем. Плюралізм — визнання багатоманітності думок, поглядів, напрямків, партій, суб'єктів економічного, політичного й культурного життя демократичного суспільства як основи його розвитку. Компроміс — згода, якої досягають шляхом взаємних поступок.
Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Україна є поліетнічною державою. На її території проживають представники різних етносів, які являються носіями різних традицій. В певних випадках різні соціальні групи населення та етноси в Україні називають меншинами. Меншини - такі групи людей, які проживають на території країни протягом довгого періоду, але володіють відмінними від більшості населення рисами характеру, мовою, поведінкою, звичаями, способом життя. На перший погляд, Україна - майже етнічно однорідна (етнічні українці становлять близько трьох чвертей населення). Але соціальні дослідження свідчать, що населення України приблизно на 94% складається з трьох великих етнічних груп: україномовних українців (40%), російськомовних українців (33-34%), росіян (21%).
Тож Україна як полікультурна держава забезпечує поліетнічний характер суспільства на основі проголошення рівноправного співіснування людей незалежно від їх раси, мови, релігійних та інших переконань. Можна сказати, що мультикультуралізм за своєю сутністю є тією національною політикою, яка, регулюючи міжнаціональні відносини, заохочує та ретельно підтримує культурний плюралізм представників різних етнічних груп (етнічну різноманітність) і разом із тим допомагає їх інтеграції в єдину політичну націю не тількив Україні, а й більшості країн світу.
Важливу роль у житті полікультурного суспільства відіграють відносини між представниками різних конфесій (віросповідань), тобто забезпечення конфесійної різноманітності. Релігійна сфера суспільного життя, як доводить історичний досвід, потребує постійної уваги й делікатності. Чимало збройних конфліктів і війн розпочиналися саме через релігійне протистояння. У сучасному демократичному полікультурному соціумі основою для співіснування різних конфесій вважають дотримання толерантності. Будь-які зверхність, образи, зневага тощо стосовно прибічників різних віровчень неприпустимі, вони засуджуються на моральному рівні й караються за законом.
Міжконфесійні конфлікти, як і національні, надзвичайно небезпечні для суспільства. Це вимагає від усіх, як віруючих, так і атеїстів, уміння поважати почуття одне одного. Варто пам’ятати, що, навіть не поділяючи конфесійних уподобань іншого, ніхто не має права намагатися обмежити його невід’ємне право свободи віросповідання.
Важливою характеристикою сучасного полікуль-турного суспільства є інклюзія — процес збільшення участі всіх громадян у житті соціуму, і насамперед тих, хто має труднощі у фізичному й розумовому розвитку. Це складний процес, пов'язаний із розробкою і реалізацією таких підходів, які дозволять кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті. Запорукою успішності інклюзії є те, щоб усі зацікавлені сторони активно діяли для отримання бажаного результату.