Біля витоків української мовознавчої науки, що ознаменували становлення та усвідомлення вагомості українського слова, яскраво виділяється постать великого вченого, перекладача, педагога, людини енциклопедичних знань, активного громадського діяча Євгена Костянтиновича Тимченка (27 жовтня 1866 р. – 22 травня 1948 р.). ЛІНГВІСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Є. ТИМЧЕНКА
ЛІНГВІСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Є. ТИМЧЕНКААналізуючи лексикографічну спадщину Є. Тимченка, слід звернути особливу увагу на його «Русско-малороссийский словарь». Метою його створення було «…дати можливість читачам вивчати українську мову і вміти перекладати відповідне російське слово рідною мовою; зберегти самостійність української мови; захистити українську мову від негативного впливу російської; показати багатство української мови; розкрити словотворчі можливості української мови».
Водночас слід звернути увагу: дослідник не вказує на те, що такого спрощення звук зазнав лише в іменних формах, а в українських дієслівних формах африката [дж] збереглася (саджу, сиджу, ходжу). Виконуючи порівняльно-історичний аналіз, мовознавець пише: «Це явище спільне в укр. з в.-рус., б.-рус. і почасти … з словинськ. і хорвацьк. (кайкавськ.) діалектом сербського». Аналізуючи еволюцію напівпалатальних і палатальних праслов’янських приголосних, автор статті констатує, що вони перед [e] < прасл. [e] і [ь], а також перед [и] зазнали ствердіння (небо, пень, нива). «Це з’явище в укр. переведено систематичніше, як аналогічне в чеськім і словацькім та в болгарськім, сербськім і словинськім, і певно початок його також передісторичної доби». ЛІНГВІСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Є. ТИМЧЕНКА