Презентація до уроку "Філософські та моральні проблеми в трагедії "Гамлет"."

Філософські та моральні проблеми в трагедії “Гамлет”. Провідні мотиви твору

Актуалізація отриманих знань 1. Розкажіть про історію створення трагедії «Гамлет». 2. Дайте визначення терміна трагедія. 3. Про що дізнався Гамлет від Привида? 4. Що має на меті Гамлет? (Помститися за смерть батька, тим самим «вилікувати» час, виправити кривду, покарати злочинця.) 5. Які стосунки виникають між Гамлетом та Офелією? (Гамлет та Офелія кохають одне одного. Принц не раз освідчувався дівчині, вона відповідає йому взаємністю.) 6. Як реагує на ці взаємини Полоній, батько Офелії? (Він закликає дочку бути менш довірливою, не вважати закоханість Гамлета за справжнє почуття й забороняє їй зустрічатися з принцом, оскільки у них все одно немає майбутнього.) 7. Що відповіла Офелія Полонієві на ці слова? (Вона погоджується як слухняна дочка.)

Зміст дії ІІ трагедії “Гамлет” Сцена 1 Полоній відправляє свого наближеного Рейнальдо в Париж, щоб той відвіз Лаерту лист. Він просить довідатися якомога більше про сина – про те, як він себе веде і хто входить в коло його спілкування. Перелякана Офелія розповідає Полонію про шалену поведінку Гамлета. Радник вирішує, що принц збожеволів від любові до його дочки. Сцена 2 Король і королева запрошують Розенкранца й Гильденстерна (колишніх університетських друзів Гамлета), щоб ті дізналися причину божевілля принца. Посол Вольтиманд повідомляє відповідь Норвежця – дізнавшись про дії племінника Фортінбраса, король Норвегії заборонив йому воювати з Данією і відправив спадкоємця з походом на Польщу. Полоній ділиться з королем і королевою припущенням, що причина божевілля Гамлета – любов до Офелії. Розмовляючи з Гамлетом, Полоній уражається влучністю висловлювань принца: «Якщо це й божевілля, то в своєму роді послідовне». У розмові з Розенкранцем і Гильденстерном Гамлет називає Данію в’язницею. Принц розуміє, що вони з’явилися не за власним бажанням, а за наказом короля і королеви. В Ельсінор приїжджають запрошені Розенкранцем і Гильденстерном актори. Гамлет люб’язно їх зустрічає. Принц просить прочитати монолог Енея до Дидони, в якому йдеться про вбивство Пріама Пірром, а також зіграти п’єсу «Вбивство Гонзаго», додавши невеликий уривок, написаний Гамлетом. Залишившись один, Гамлет захоплюється майстерністю актора, звинувачуючи себе в безсиллі. Побоюючись того, що в образі Привида до нього приходив диявол, принц вирішує спочатку постежити за дядьком та перевірити його винність.

Аналіз прочитаного Яка звістка схвилювала членів королівської сім’‎ї? (Гамлет став несповна розуму.) Назвіть причину божевілля принца на думку Полонія. (Полоній вважав, що Гамлет збожеволів через кохання до Офелїї.) Навіщо король посилає Розенкранца та Ґільденстерна до Гамлета? Чи розуміє це принц? (Король посилає до Гамлета друзів дитинства з метою з’‎ясувати причини нинішнього стану принца. По суті, вони виконують роль шпигунів, служачи королю та зраджуючи Гамлета. Принц здогадується про це. Розенкранц і Ґільденстерн не приховують, що діють за наказом Клавдія.) Як Гамлет пояснює зміни свого настрою? (Гамлет звинувачує себе у боягузстві.)

Гамлет, Розенкранц і Гільденстерн

Підступний, злий, безчесний, сласний гаде! О помсто! Ет, йолоп я! Таки хоробрий з біса Я, батька вбитого коханий син, Якого небо й пекло кличуть мстити, Що словом серце влегшую, мов шльондра, Та ще, немов перекупка, клену! Тьху! Тьху, гидота! Де ж мій дівся розум? Чував я, що запеклі лиходії, В театр попавши, так мистецтвом гри Вражалися, що тут же признавались Вселюдно в злочинах. Убивство мовить Без язика напрочуд красномовно. Хай ці актори перед дядьком грають Подібне щось до смерті батька; я ж, Я з нього не зведу очей; я вп'юсь Аж до живого: ледве він здригнеться, Я знатиму, що далі. Ну, а привид — Диявол, може? Має ж силу біс Прибрати милий образ. Може, він Мене, ослаблого в борні з журбою,- А над такими душами він дужчий,- Обманює для згуби. Ні, потрібне Певніше опертя. Вполюю я Виставою сумління короля. Аналіз тексту. Монолог Гамлета Хай вам щастить!.. От я й на самоті. Що за нікчема я, мерзенний раб! Чи не мені в наругу цей актор, В химері чистій, в мареві чуття, Так підкорив свій дух своїй уяві, Що, мрією пойнятий, зблід лицем, В очу сльоза, достоту вбитий горем, Зламався голос, все єство убралось В одежу вигадки? А через що? Через Гекубу! Що він Гекубі, що йому Гекуба, Щоб побиватись так? Що б він вчинив, Якби таку, як я, він мав причину? Рікою сліз він затопив би сцену. Потряс би глядачів громохким словом, Поверг би винних в безум, чистих в жах, Згнітив би нетямущих, скам'янив би Всі вуха й очі, душі і серця. А я, Ледащо, тугодум, безверхий бевзь, Тюхтій оспалий, ні на що не здатний, Марнію і мовчу; мовчу й за батька, У кого владу та життя так підло Украдено. Невже я боягуз? Хто назове падлюкою мене? Розколе череп мій? За ніс потягне? Обсмиче бороду й між вічі кине? Назве безпечно підлим брехуном? Хто схоче? Га! Клянусь, я стерпів би; бо ж голуб'ячі У мене печінки, нема в них жовчі, Щоб кривду пригірчить; а то б давно Я б стервом гадячим кормив шулік Всього околу. Блудний гад, кривавий!

Гамлет вражений акторським мистецтвом. Чому саме цей уривок п'єси так його зворушує? Якими зневажливими словами називає себе Гамлет? Чи насправді він є боягузом? Що саме хоче додати Гамлет у п'єсу? Чому принц вважає, що йому вдасться “вполювати виставою сумління короля”?

Властей сваволю, тяганину суду, З чесноти скромної безчесний глум, Коли б він простим лезом міг собі Здобути вічний спокій? Хто стогнав би Під тягарем життя і піт свій лив, Коли б не страх попасти після смерті В той край незнаний, звідки ще ніхто Не повертався? Страх цей нас безволить, І в звичних бідах ми волієм жити, Ніж линути до не відомих нам. Так розум полохливими нас робить, Яскраві барви нашої відваги Від роздумів втрачають колір свій, А наміри високі, ледь зродившись, Вмирають, ще не втілившись у дію. Але тихіш! Офелія! Згадай Мої гріхи в своїй молитві, німфо. 1. Що означають для Гамлета слова «Чи бути, чи не бути?»  2. Чи тільки страх невідомого у потойбіччі змушує людину жити? 3. У чому звинувачує герой-філософ людський розум? “Чи бути, чи не бути?” Чи бути, чи не бути — ось питання. Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти, А чи, зітнувшись в герці з морем лиха, Покласти край йому? Заснути, вмерти — І все. І знати: вічний сон врятує, Із серця вийме біль, позбавить плоті, А заразом страждань. Чи не жаданий Для нас такий кінець? Заснути, вмерти. І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт; Які нам сни присняться після смерті, Коли позбудемось земних суєт? Ось в чім вагань причина. Через це Живуть напасті наші стільки літ. Бо хто б терпів бичі й наруги часу, Гніт можновладця, гордія зневаги, Відштовхнуту любов, несправедливість,

Дія ІІІ. Головні епізоди Король з Полонієм спостерігають за Гамлетом зі схованки. Гамлет проголошує монолог “Бути чи не бути?” Офелія хоче повернути подарунки Гамлета, той радить їй піти у монастир, щоб не плодити грішників. Клавдій розуміє, що божевілля Гамлета небезпечне: той щось задумав. Гамлет і Горацій спостерігають за королем під час вистави. Король покидає зал, чим видає себе.

7. Розмова Гамлета з Розенкранцем і Гільденстерном, де Гамлет порівнює себе з флейтою: - Ну от, ви мене зовсім за ніщо маєте! Ви збираєтесь грати на мені; вам здається, що ви знаєте мої клапани; вам хотілось би витиснути з мене голос моєї таємниці; вам хотілось би видобути з мене всі звуки від найнижчої моєї ноти до найвищої. А оцей невеличкий інструмент, у якому стільки музики і який має такий чудовий голос, ви не годні змусити говорити. Господи! Невже ви гадаєте, що на мені легше грати, ніж на цій дудочці? Зовіть мене яким хочете інструментом: ви зможете хіба що розладнати мене, але не заграти на мені. 8. Король намагається молитвою спокути гріх братовбивства. Гамлет може помститися прямо зараз, але відстрочує розправу, щоб душа короля не потрапила на небо.

На цім продажнім світі золотою Рукою злочин відхиляє суд І нечестиво надбаним багатством Закон купує. Та вгорі не так. Там не покривиш, там діла твої Постануть в справжній суті, мусиш сам, Лице в лице, віч-на-віч із виною, їх свідчити. Як бути? Що робити? Покаятись? Все може каяття. Але ж я навіть каятись не годен! О муко! Груди, що чорніші смерті! 0 душе, що в міцних тенетах б'єшся, 1 все намарне! Янголи, рятуйте! Хоч спробуйте! Коліна вперті, гніться; А ти, залізне серце, стань нарешті М'яке й податливе, мов немовля! Ще є надія. Прочитайте монолог Клавдія (сцена 3) . Що думає про свій злочин король? Яке прокляття у світі найдавніше? Чому Клавдій хоче і не може молитися? Клавдій відчуває страшну провину й хоче очиститися за допомогою молитви, сподівається на прощення, але сам розуміє, що не розкаявся, адже не може відмовитися від того, чим заволодів унаслідок вбивства,— влади і королеви. Монолог Клавдія Ядучий сморід злочину мого! На нім прокляття перше й найдревніше — Прокляття братовбивства! Не молюся, Хоча душа моя молитви прагне. Бажання — сильне, гріх — куди сильніший. Мов спутаний обов'язком подвійним, Вагаюся, до чого братись перш, І нехтую те й те. Якби загусла Вся братня кров на цій руці проклятій, Невже б забракло в небесах дощу її омити, щоб була як сніг? На що б іще здалося милосердя, Якби на світі не було гріха? Хіба в молитві не подвійна влада: Нас від падіння стерегти, а впалим Надію дати? Отже, є надія. Мій гріх минув. Та як же я молитву Почну? "Прости мені огидне вбивство"? Не ті слова, бо я ще досі маю Все те, заради чого я вбивав: І владу, й королеву, й трон. Чи ж можна І розгрішитись, і спожити гріх?

Гамлет Погляньте-бо на цей портрет і цей. Майстерні тут подоби двох братів. Яка краса на цім виду, дивіться: Волоссям Феб; чолом Юпітер сам; Зір наче в Марса, владний та суворий; Поставою швидкий Меркурій, щойно Спустився він на гору небосяжну; Сполука всіх чеснот в єдинім тілі, Де кожний бог лишив свою печать, Щоб світ пізнав достойний образ мужа. То був ваш чоловік. Сюди погляньте: Це єсть ваш чоловік; як ржавий колос, Згубив він і здоровий. Де в вас очі? Хіба міняють чисту полонину На пашу у болоті? Де в вас очі? Не звіть любов'ю це, бо в вашім віці Шал крові вгамувавсь, примовк, ущух, Скорився розсуду. А що за розсуд Зміняв би те на це? Ви живете, Тож маєте й чуття, але вони В паралічу. Безумство так не схибить, Не полонить чуттів настільки, щоб Не збереглась здорова частка глузду, Що вбачить тут різницю. Що за біс Вас, наче в піжмурки, так заморочив? Адже ні зір, ні дотик ваш, ні слух, Ні нюх — ні жоден орган почуття, Коли б він навіть хворий був, не міг би В таку оману вас ввести, О сором, де рум'янець твій? О пекло, Якщо бунтуєш кості літній ланці, То молодість палка хай чистоту, Мов віск, розтопить на своїм огні. Не сором, що потужний пал змагає. Коли горить і лід, коли вже й розум Свашкує хтивості. Діалог Гамлета й Гертруди Прочитайте діалог Гамлета й Гертруди. Хто і навіщо влаштовує розмову королеви з Гамлетом? 2. Як Гамлет порівнює батька і Клавдія? 3. Опишіть почуття Гертруди під час розмови з сином.

Королева О годі, сину! Звернув мені ти очі в глиб душі: У ній тепер я чорні плями бачу, Яких нічим не вивести. Гамлет Як можна В смердючій, заяложеній постелі, В розпусті парячись, на купі гною Милуючись, кохаючись... Королева О годі!.. Мені ножем слова ці крають уші. Замовкни, Гамлете! Гамлет Убивця, гад! Цей раб не варт пилюки, де ступав Колишній ваш владар. На троні — блазень. Це злодій кишеньковий, що поцупив Державу й владу, а саму корону В кишеню заховав! Королева О годі! Цить! Гамлет Король в блазенських клаптях... Входить Привид. Спаси мене і крилами повий, Небесне воїнство! (До Привида) Чого ти хочеш, Блаженний образе? Королева Ой, збожеволів! Гамлет Ти млявість сина ганити прийшов, Що він, марнуючи і час, і запал, Не виконав ще грізного наказу? Кажи! 1. Чи досяг своєї мети Гамлет під час розмови з матір’‎ю? 2. Чи зрозуміла його матір? 3. Чому з’явився Привид?

Гамлет вбиває Полонія Чому Гамлет вбив Полонія? Як ставиться до власного вчинку? Королева Що ти скоїв, леле! Гамлет Не знаю. Там стояв король? Королева О, що за навісний, кривавий вчинок! Гамлет Він менш лихий, ніж, вбивши короля, За мужа взяти брата короля. Королева Убивши короля? Гамлет Так, паніматко, так. (Піднімає килим і бачить Полонія) Ти, жалюгідний, необачний дурню! Прощай! Я цілив вище, ніж поцілив. Прийми, що суджено тобі, й затям, Що надто метушитись небезпечно. Ви ж не ламайте рук. Не треба, сядьте.

«Гамлет» — одна з найвідоміших трагедій Шекспіра. Дослідники творчості митця стверджують, що в історії немає іншого прикладу такої тривалої популярності п’‎єси, якої зажив «Гамлет». Майже 400 років ця трагедія живе на театральних сценах світу. Таємниця такої зацікавленості нею — у філософській глибині й гуманістичній насназі цього твору. Морально-філософські мотиви трагедії розкриваються через образ головного героя Гамлета, принца данського. Кілька століть глядачі, читачі п’‎єси, дослідники намагаються розгадати загадку цього характеру: слабкий він чи сильний, підкоряється обставинам чи діє відповідно до своїх переконань. У монологах Гамлета порушено складні філософські питання: ким є людина, сильна вона чи слабка, чому людина не може досягти щастя й гармонії, у чому сенс людського буття, чому світ недосконалий, чи можлива перемога добра у цьому світі. Шекспір не дає на них остаточної відповіді, напевно, це й неможливо. Але його віра в людину, у її можливості створювати добро, протистояти злу — шлях до відповіді на них.

Домашнє завдання Прочитати дії IV та V трагедії В. Шекспіра «Гамлет».