Презентація до уроку "Художнє новаторство О. С. Пушкіна .Образ автора у романі"

О. Пушкін. Роман «Євгеній Онєгін». Художнє новаторство О. С. Пушкіна . Образ автора у романі«Пишу не роман, а роман в стихах – дьявольская разница»,- писав Пушкін П. Вяземському.

В. Г. Белинский Онегінська строфа Пушкін винайшов для свого романа особливу строфу, яку стали називати «онегінською». Вона складається з 14 рядків чотиристопного ямба. Загальна схема проста: 3 чотиривірша і двовірш: перехресне, парне, кільцеве римування і заключний двовірш. «Мы все учились понемногу Чему-нибудь и как-нибудь, Так воспитаньем, слава богу, У нас немудрено блеснуть. Онегин был по мненью многих (Судей решительных и строгих) Учёный малый, но педант: Имел он счастливый талант Без принужденья в разговоре Коснуться до всего слегка, С учёным видом знатока Хранить молчанье в важном споре И возбуждать улыбку дам Огнём нежданных эпиграмм.»

Слідами автора роману

Людмили друзі та Руслана! З героєм нашого романа Без передмов, у цей же час Дозвольте познайомить вас. Онєгін, — друг мій, я зазначу, —Родивсь на берегах Неви, Де народились, може, й ви, Чи вславилися, мій читачу. Гуляв і я там в давні дні: Та північ вадила мені.

О де ви, де, мої богині? Скажіть — ті самі ви в цей час, Чи іншим довелося нині Змінить, не замінивши, вас? Чи знов почую вас у хорі?Чи славу руській Терпсіхорі Складу за пломенистий літ? А чи побачу інший світ, Чужі та нецікаві лиця, І, глянувши, сумний поет, Крізь розчарований лорнет, Як та дрібнота веселиться, Безмовно буду позіхать Та про минуле споминать?

Явивши перед ваші зори Ряд туалетних таємниць, Я міг би тут його убори Намалювати до дрібниць; Воно було б, щоправда, сміло, Хоч малювати — наше діло, Та панталони, фрак, жилет Не чув no-руському поет; Проте покаюсь перед вами, Що склад моїх пісень і книг Рябіть не так би густо міг Іноплеменними словами, Хоч я й копався на віку В Академічнім Словнику.

За днів юнацького буяння Від слова бал я паленів: Найкраще місце для признання, Для потай даваних листів. О ви, чоловіки статечні! Прийміть поради ці доречні: Я залюбки вам поможу І де в чому остережу. Та й вам, матусі, допоможе Суворий погляд крізь лорнет На ваших Мері та Аннет, А то... а то рятуй нас, боже! Тому про все це я пишу, Що сам давно вже не грішу.

Та я свої рядки примхливі, Що в гармонійний злиті рій, Читаю тільки няні сивій, З дитинства подрузі моїй,Що ж мій герой? Утоми повний, Додому швидко полетів, — А Петербург непогамовний Під барабанний стук ожив.

Ми вдвох з Онєгіним хотіли В далеких побувать краях; Та примхи долі повеліли Йому на інший стати шлях. Без батька він тоді зостався. Перед Онєгіним зібрався Неситих кредиторів рій. З нас має кожен розум свій: Євгеній, позвів не любивши, Усе, що в спадщину дістав, Їм добровільно передав, По тій утраті не жалівши, — А може, чув він оддаля, Що дядька кличе вже земля.

Село, любов, дозвілля, квіти. Поля! Я вірний вам давно. Тут радий дать я зрозуміти, Що я й Онєгін — не одно, Щоб недовірливий читальник Або лукавий постачальник Спліток злосливих та дрібних, До рис приглянувшись моїх, Не запевняв людей брехливо, Що я подав тут свій портрет, Як Байрон, гордості поет, — Неначе б зовсім неможливо Поему написати нам, Як не герой у ній ти сам.

Тепер, читачу любий, знов З моїм героєм розлучімось Надовго... ба й навік., із ним Доволі ми шляхом одним Бродили в світі. Обіймімось, На берег вийшовши. Ура! Давно (чи правда ж бо?) пopa!

Хоч друг, хоч ворог ти, читачу, Та приязно розстатись нам Я зовсім перепон не бачу. Прощай. Хоч би з яким чуттям Шукав у строфах цих недбалих Ти шуму років одбуялих, А чи спочинку від трудів, Малюнків жвавих, гострих слів, Чи лиш помилок граматичних — Дай боже, щоб у книзі цій Для втіхи любої, для мрій, Для серця, для боїв критичних Ти хоч крупинку міг найти. Прощай. Прийшли ми до мети.

Прощай, мій вірний ідеале,І ти, супутнику чудний,І ти прощай, натхнення стале. Труда малого. Чар живий,Поету щастя принесли ви: Забув я з вами світ бурхливий,До милих серцем говорив. Багато проминуло днів,Відколи молода ТатьянаІ мій герой у тьмянім сніВраз появилися мені,—І вільноплинного романаІще не ясно бачив даль. Я крізь магічний - свій кришталь.

А ті, кому я вечорами. Початок повісті читав,—Одних нема, а ті не з нами,Як Саді те давно сказав. Без них портрет дорисував я. З Онєгіна. А та, що взяв я. Татьяні молодій за взір... О, скільки втрат було з тих пір!Блажен, хто міг лишити рано. Бенкети юності, до днаїї не випивши вина,Хто не скінчив її романаІ враз умів розстаться з ним,Як я з Онєгіним моїм.