Дитинство “Батько дуже любив співи й музику, згадував пізніше Павло. – Грав на гармонії, учив мене імітувати дзвони Лаври й руської церкви. Мати та всі ми діти мали хист до пісні. “ “Сім’я була співоча, - свідчить Євген Тичина, молодший брат поета. – Виучка наша починалася дуже рано: приблизно з семи років кожен із нас уже допомагав батькові співати в церкві. У сім’ї утворився власний хор”
Тичина - художник Барви і лінії також давалися йому: спершу він “на камені… вуглем малював”, а потім, коли навчався у Чернігівському духовному училищі, Микола Подвойський подарував йому “коробку з фарбами, а також запас полотна і навчив змішувати фарби на палітрі” Пізніше, у семінарії, наставником Тичини в малярстві став відомий художник Михайло Жук
Це кімната смутку. Праворуч - ліжко Павла Григоровича, де 16 вересня 1967 року перестало битися серце поета, ліворуч - ліжко дружини Лідії Петрівни. На стіні картини Олексія Шовкуненка, Карпа Трохименка, фотопортрети Павла Григоровича, на письмовому столі - меморіальні речі поета. Інтер'єр спальні
Бандура... Вона супроводжувала Павла Тичину впродовж його довгого творчого життя. Часто, втомившись від напруженої праці, поет перебирав її струни і тихо співав "Пісню козака", яку написав ще чернігівським семінаристом: "Не журись, козаче, Голови не гни, Не козак, хто плаче – Пісню затягни!« Він приятелював з кобзарем Федором Кушмериком, захоплювався творчістю кобзаря Остапа Вересая, присвячував їм статті, вірші.
Характеристика образів вірша Гаї, гай Хмарки Дзвін Ниви Трава Край неба Ріка Ліричний герой (Я) шумлять, мріє біжать гуде, думки пряде приливи тихий шепіт голублячий як золото поколото горить-тремтить як музика слухаю, милуюся, дивуюся, купаючи мене мов ластівку, все жду співаючи-кохаючи