Жадан у своїй поетичній творчості, як зазначають літературні критики, зумів поєднати українську поетичну традицію — ідеться зокрема про футуристичну, так звану семенківську — із панк— і рок— субкультурами, що дає підстави (як і раніше, коли з'являлося щось нове) для критичних літературних дискусій, що тривають і досі.
Основний мотив твору — розлука двох молодих закоханих людей, які зрозуміли, що довкола світ змінився від їхніх почуттів, і вони відчули, "як проступа тепло через ріки, міста" і душі стають ніби окриленими: "Все, що у нас було — тільки ця висота". Минув час, і зникло дивне й красиве почуття, ліричний герой констатує: "Поїзд твоїх химер не зупиняє біг..." І смуток осідає в душі, його важко стримати: "Все, що трималось вій, голос печальний, плач, я скидаю на твій автовідповідач". Чи надовго ця розлука? Важко відповісти, адже для них тепер "падає різний сніг", у них "нарізно кров поспіша".
Поетична творчість Сергія Жадана схожа на калейдоскоп вражень, думок, почуттів, переживань, заперечень, спротиву. Він весь час у пошуку, у бажанні бути зрозумілим для всіх, бо молоде покоління по-іншому дивиться на перетворення, що відбуваються в суспільстві. "Жадан жадає ... коли не вистрибнути ..., то бодай виповзти за межі крейдяного кола того маразму, в якому було приречене народитися, а тоді й жити покоління нашого автора" (Павло Загребельний)