М. Коцюбинський писав: «Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадянськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння людської душі, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв… Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в музику».
Ольга Рошкевич Найбільшою і єдиною взаємною любов’ю в Івановому житті залишилась Ольга Рошкевич. Вона була освіченою , талановитою людиною , перекладала Золя й братів Гонкур , збирала народні пісні , виступала з публікаціями в часописах , брала участь у жіночому русі , була причетна до відкриття жіночої гімназії в Станіславі (тепер – Івано-Франківськ).
Целіна Журовська “Отся любов перемучила мене дальших 10 літ” , - зізнається згодом поет. Целіна - полька , працювала на пошті , була надзвичайно примхливою й гордою , до Іванових почуттів поставилася легковажно. Пізніше жіночий образ у “Перехресних стежках ” , теж навіяний постаттю Целіни , Франко назве ім`ям Регіна (цариця). Цариця , королева сонця , поета…
Ольга Хоружинська. Поет присвятив їй твір під назвою “Моїй дружині” Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Обидві її сестри були одружені з членами Київської Громади. Познайомившись із Франком, вирішила стати його дружиною й помічницею та присвятити своє життя чоловікові і своєму народові. Іван Франко і Ольга Хоружинська повінчалися 1886 р. у церкві села Бусовисько на Львівщині.
Три жмутки – це три дії, зміст яких життя, невдале кохання, розчарування, відчай (смерть) ліричного героя. Три жмутки – це три періоди любові:І – зустріч, знайомство, любов ліричного героя, і «не надійся нічого» із уст героїні;ІІ – смуток за втраченим, оплакування;ІІІ – відчай за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, після чого вже не варто жити…
У збірці «Зів’яле листя» Франко створив узагальнений і абстрактний образ жінки. Одна – «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина». Друга – «гордая княгиня», «тиха і сумна», «мов святиня». Третя – «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». Але сила Франкової майстерності така, що ми можемо побачити перед собою не три жінки, а одну з трьома силуетами однієї жіночої постаті. В одному образі, як в усмішці Джаконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії.