Урок з теми "Культурне життя на західноукраїнських землях. Політичне й культурне життя української політичної еміграції"

 

Культурне життя на західноукраїнських землях. Політичне й культурне життя української політичної еміграції

Мета уроку: ознайомитися з роллю  освіти, науки, літератури, мистецтва, музики  у культурному житті на західноукраїнських землях;  з’ясувати роль літературного процесу, мистецтва в культурному житті  українців на західноукраїнських землях; удосконалювати навичку створювати інтелект-карту як опору для підготовки до ЗНО; аналізувати прочитаний та прослуханий матеріал, на його основі робити висновки; на основі створеної інтелект - карти побачити цілісну картину розвитку культури; на основі вправ та завдань продовжити роботу щодо розвитку критичного мислення, інформаційно-комунікативної, соціальної компетенцій; формувати креативні, комунікативні якості особистості учня; стимулювати потреби до мистецької самоосвіти та здатності до художнього самовираження; формувати усвідомлення власної причетності до української культурної спадщини з одночасним усвідомленням культурно-мистецького розмаїття.

Перебіг уроку

І Оголошення теми, мети уроку, з’ясування очікуваних результатів

1. Кожен учитель повідомляє мету свого блоку. Учні озвучують, чого очікують від уроку.
2. Постановка проблемного питання:

Чому на сучасному етапі на західноукраїнських землях використовується діалект та мови національних меншин ширше, ніж на інших територіях України?

ІІ Модуль вступного повторення

Блок історії України

1. Робота з тестами з метою актуалізації знань, з’ясування рівня попередньої підготовленості учнів

1. Українську військову організацію (УВО) учолював :

А   Є. Коновалець   ;            Б   Є. Петрушевич ;

В   С.Петлюра   ;                  Г   Б. Перацький.

 

2. З’ясуйте сутність поняття «пацифікація» :

А   заходи з мобілізації західноукраїнської молоді в польську армію ;

Б   поділ землі на дрібні ділянки та роздача їх полякам ;

В   політика окатоличення українського населення, яке перебувало під польською окупацією ;

Г   «умиротворення», «втихомирення», офіційна назва масових репресій режиму Юзефа Пілсудського щодо українців у 1930 р.

 

 

3.  Встановіть відповідність

1	Польща	А	Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщина
2	Румунія	Б	Закарпатська Україна
3	Чехословаччина	В	Північна Буковина, Хотинщина, Південна Бесарабія

 

4.  Проаналізуйте наведену картосхему та дайте відповідь на запитання.

Хто з діячів, зображених на фото, був Президентом державного утворення, позначеного на картосхемі?

А   Є. Коновалець   ;         Б   А.Волошин ;

В   Є. Петрушевич ;         Г   С. Бандера.

 

5. Громадсько-політичний діяч, просвітник, митрополит Українсько-грекокатолицької церкви, послідовний борець за ідею незалежності України:

А  Андрій Шептицький ;          Б  Діонісій Жабокрицький ;

В  Інокентій Винницький ;      Г  Йосиф Шумлянський.

 

6. Важке економічне становище, асиміляторська політика румунського уряду спонукали населення до різних форм соціального протесту. Його кульмінацією стало :
А  загальний страйк  на   державних підприємствах;
Б   голодні та холерні бунти;
В  Татарбунарське повстання. 

ІІІ Модуль вивчення нового матеріалу

Методичний коментар: учитель розповідає, що під час роботи з навчальним матеріалом учні будуть створювати інтелект-карту із зазначеної  теми: аналізуючи прослухане та прочитане, висновки самостійно заносити до схеми.

Слово вчителя історії

 Міжвоєнний період – особлива сторінка розвитку українських земель. Незважаючи на світові війни, революції, економічні проблеми та низький рівень соціально життя населення, не занепадала в той час культура. Але все ж таки питання використання української мови залишається відкритим.

Після першої світової війни в міру того як на місці нещодавно могутніх імперій поставали національні держави, у Східній Європі формувався новий політичний порядок. Хоча принцип самовизначення націй дістав загальне визнання, він однак  застосовувався не завжди, внаслідок чого не всі народи здобули державність. Ті ж, що здобули її, мали великі та неспокійні національні меншості. Відтак у міжвоєнний період національне питання лишалося нерозв’язаним; із зростанням напруженості між панівними націями та утисненими меншинами воно ставало вибухонебезпечним. А соціально-економічні проблеми, що терзали цей регіон іще з часів імперії, лише поглиблювали гостроту ситуації.

Близько 7 млн. українців, в основному колишніх підданих габсбурзької монархії, виявилися єдиною великою нацією, що тоді не завоювала незалежності. Більшість українців уходили до складу Польщі, решта жила в Румунії та Чехословаччині. Ставши скрізь і особливо в Польщі та Румунії, об’єктом дискримінаційної політики, західні українці були пройняті майже нав’язливим прагненням до самоврядування, що, на їхню думку, вирішило б їхні політичні, соціально-економічні та культурні проблеми. Ці сподівання наштовхувалися на асиміляційну політику держав, у яких вони проживали, й тому в житті західних українців протягом усього міжвоєнного періоду панувала національна конфронтація.

Отже, це історичні умови, які впливали на розвиток культури вказаного періоду. На інтелект-карті позначимо  стрілочками.

1. Робота учнів з інтелект-картою: вони самостійно визначають історичні умови та записують.

Слово вчителя ( під час розповіді вчителя учні заносять інформацію до інтелект-карти)

На інтелект карті позначимо галузі культури, про які сьогодні піде мова на уроці : наука, освіта, література, театр, музика та мистецтво.

Освіту умовно поділимо на шкільну та університетську.

Вища освіта у Румунії розвивалася так :

• румунськими стали ремісничі училища;
• закрито українські гімназії в Чернівцях, Кіцмані та Вижниці;
• румунізовано Чернівецький університет.

У Польщі :

• закрили україномовні кафедри;
• Львівський університет сполонізували та перетворили на університет ім. Яна Казимира;
• Засновано Таємний Український університет (1921-1925 рр).

Зовсім іншою була ситуація у Чехословаччині. Уряд дав притулок і фінансову підтримку відразу декільком українським вищим навчальним закладам :

-  Українському вільному університету;

- Високому педагогічному інституту ім.  Драгоманова у Празі;

- Українській господарській академії у Подєбрадах.

Для розвитку шкільної освіта у Румунії були характерні такі риси :

• прискорена румунізація («громадяни румунського походження,які забули рідну мову»,заборона вживати історичні українські назви населених  пунктів);
• 1934 р. остаточно ліквідовано українську освіту.

У Польщі була подібна ситуація :

• 1924 р. закон про двомовні школи;
• 1932 р. новий закон ускладнює  доступ українцям до освіти.

Зовсім іншою була ситуація у Чехословаччині. У державі проходила експериментальна педагогічна реформа, яка передбачала обов’язкову безкоштовну початкову освіту, вільний вибір мови навчання, стипендії для учнів.

2. Робота з історичними джерелами. Розглянути наведені факти та з’ясувати, які процеси у Західній Україні відбивають наведені статистичні дані?

• Розвиток шкільництва на Волині в 1920—1930-ті рр.

Народні школи на Волині	Навчальний рік
	1921/1922	1927/1928	1937/1938
Українські	443	8	8
Польські	546	709	1459
Утраквістичні (польсько-українські)	89	421	520

 

• Розвиток шкільництва у Східній Галичині в 1920—1930-ті рр.

Народні школи на Волині	Навчальний рік
	1921/1922	1937/1938
Українські	Близько 2000	360
Польські	Близько 2000	Близько 2000
Утраквістичні (польсько-українські)	—	Понад 2000

 

•  Із Закону «Про рідну мову» від 24 липня 1924 р.:
  «Громадяни румунського походження, що забули свою матірну мову, зобов’язані давати своїм дітям освіту тільки в державних або приватних школах з румунською мовою викладання».

З якою метою був прийнятий закон? Як він вплинув на життя українців?

• Розглянути фото.

Як Ви думаєте, чому з’явився такий напис?

 

3. Інтерактивна вправа «Синтез думок»

Чим зумовлена різниця в стані освіти на українських територіях, що входили до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини?

4. Робота з інтелект-картою на основі

Слово учителя ( під час розповіді вчителя учні заносять інформацію до інтелект-карти)

Розглянемо, як розвивалася наука. Головний осередок наукове товариство ім. Т.Шевченка(НТШ).Самогубство М.Скрипника і переслідування М.Грушевського обірвало контакти ВУАН і НТШ. На знак протесту проти тероту і Голодомору, вчені відмовилися від своїх зарплат.

     Авторитет товариства в науковому світі був високим. Іноземними членами НТШ були фізики А. Ейнштейн, М. Планк, математик Д. Гільберт.

 

 

5. Інтерактивна вправа «Синтез думок»

Визначте, яких втрат зазнало культурне життя Галичини та Волині в міжвоєнний період, яких успіхів досягли митці й науковці протягом цього часу?

 

 

Блок української літератури

Слово вчителя: виходячи з поставленої мети уроку, ми продовжимо аналізувати культурне життя на західноукраїнських землях, а саме розглянемо аспект  літературного процесу. Продовжимо створення інтелект-карти. Пропоную зорієнтуватися, які питання будуть висвітлюватися.

6. Самостійна робота з роздатковим матеріалом, а також підручником «Історія України» сторінка 182.

• Прочитати інформацію, дати відповідь на питання.  Які часописи, газети, журнали були популярними? З'ясуйте їх роль у розвитку культурного середовища. Запишіть найсуттєвішу інформацію до інтелект-карти.

Часописи, газети, журнали

Упродовж 60 років (1880-1939) у Львові виходило «Діло» –– єдиний український часопис Галичини, який представляв інтереси бездержавної нації в умовах Австро-Угорської імперії, Першої світової війни, відновленої Польської держави і короткого періоду творення Західно-Української Народної Республіки.  

Відзначимо, що    прогресивна газета “Діло” і особисто І. Франко сприяли у 1887 р. виходу першого номеру жіночого альманаху “Перший вінок”, видавцем та   редактором якого  була  засновниця Товариства руських жінок  Наталія Кобринська.  Глибоким   та різноманітним був зміст перших періодичних жіночих видань ”Мета”,  “Жіноче діло”.  Останнє з них, зокрема, видавалося на європейському рівні не тільки з погляду поліграфії, а із ставлення до проблем освіти, культури, досить високого літературного рівня  та змісту публікацій, розраховані на дійсно інтелігентну жінку того часу. Усі видання  відбили настрої й прагнення, що панували  у жіночій масі.

«Дзвони» – літературно-науковий журнал. Виходив у Львові 1931–39 щомісяця за фінансування та  підтримки митрополита Андрея Шептицького.  Друкували художні твори Богдана Лепкого, Богдана.-Ігора Антонича, Уласа Самчука, Наталени Королевої, Ольги Лятуринської, а також переклади творів зарубіжних митців.  В основі літературно-естетичної  Концепції - ідея єдності естетичного й етичного в художніх творах.  При журналі виходила «Бібліотекака “Дзвони”», у якій побачили світ понад 30 книг, зокрема трилогія «Волинь» Уласа Самчука, зб.ірки «Книга Лева» Богдана-Ігоря Антонича.

«Літерату́рно-науко́вий ві́стник» (за сучасним правописом мало б бути вісник) — перший всеукраїнський літературно-науковий і громадсько-політичний часопис, що виходив з 1898 року по 1932 рік. Заснований за ініціативою Михайла Грушевського.

У журналі друкувалися найкращі українські письменники та вчені. Саме тут були вперше надруковані «Перехресні стежки» Івана Франка, «Євшан-зілля» Миколи Вороного, «Досвітні огні» Лесі Українки. Друкувалися також українські переклади Едґара По, Фрідріха Шиллера, Вільяма Шекспіра.

За період виходу журналу у світ, редколегія зробила великий внесок у формування української  спільноти.

• Підсумок роботи: учні дають відповідь на питання, ознайомлюють з тим, що записано до інтелект-карти.

Слово вчителя: у 1920-1930 роках літературний процес поєднував декілька напрямків: по-перше, продовжували творчу діяльність досвідчені письменники, по-друге, з’являються нові імена. Прослухати розповідь про письменників, пригадати  інформацію, вивчену на уроках літератури, прочитати інформацію з підручника «Історія України» стор. 182, з'ясувати: яку роль у розвитку культури відіграли В. Стефаник та О. Кобилянська. Зробити запис до інтелект-карти.

7. Інтерактивна вправа РАФТ. Спілкування з письменниками. Два учні вдома готували  інформацію про О. Кобилянську та В. Стефаника як досвідчених представників літератури к.19 – п.20 століття. Кожен учень уявляє себе в ролі письменника та розповідає про свою роль у культурному житті на західноукраїнських землях.

Матеріал для виступу учнів

   Творчість В.Стефаника припадає на кінець ХІХ та першу третину ХХ століття. Західна Україна в той час була гноблена то цісарською Австро-Угорщиною, пізніше Стефаників край став ареною кривавих боїв першої світової війни, згодом Західну Україну прихопила буржуазно-шляхетська Польща і боярська Румунія.

Майстерна і новаторська творчість Стефаника помітно впливала на дальший розвиток української прози, брала участь у підготовці духовного плацдарму, на якому починали свою творчість західноукраїнські й східноукраїнські письменники. Унаслідок діяльності письменника  українська проза кінця ХІХ – початку ХХ ст. піднеслась на новий, вищий, щабель. 

Гаряче вітав утворення у 1917 році Української Народної Республіки. Та дуже болісно пережив поразку її, коли Україна знову втратила самостійність і була поділена між сусідніми країнами. Гнівно засуджував польську владу, що перетворила Галичину на безправну колонію, пильно стежив за подіями в підрадянській Україні.

У січні 1919 року він очолив делегацію Західноукраїнської Народної Республіки, яка прибула до Києва на урочисте проголошення Акту Злуки обох частин України в єдину соборну державу.

Імя В.Стефаника тісно пов’язане з українським модернізмом, який сприймається як  новаторський рух у літературі та мистецтві, спрямований на самоусвідомлення літератури як красного письменства і наближення її до світового рівня. Розширюючи тематичні обрії української прози кінця XIX - поч. XX ст., модерністи укріплювали поняття української нації, Отож, сталося так, що саме письменство наше взяло на себе функції не просто оборонця, а й могутнього націотворчого фактора.

З іменем О. Кобилянської в українській прозі пов’язане опра­цювання нової теми – долі освіченої дівчини, яка не може зми­ритися з бездуховністю міщанського середовища. Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор.

Безперечною заслугою авторки є те, що вона однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет буденщини, духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жінку, показуючи її високі духовні поривання, О. Кобилянська утверджувала передові погляди на життя.

Під благотворним впливом європейської культури О. Кобилянська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму. Особливу роль у цьому зіграло захоплення ідеями Ніцше, з якими окремі сучасні літературознавці пов’язують формування українського модерну, для письменниці вони були особливо близькими, адже головним об’єктом її дослідження було людське єство із загостреним відчуттям прекрасного і потворного.

Отож, завдячуючи діяльності О.Кобилянської, в українську культуру, а зокрема в літературу, проникали такі форми європейського творчого досвіду,  як інтелектуальність, індивідуальність,   символізм та елементи психоаналізу, Саме ці елементи    згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу  в 10 – 20-х роках ХХ століття,  продовжити її шлях на рівні з іншими  європейськими культурами.  

8. Самостійна робота з додатковими джерелами інформації.  Прочитати інформацію, виконати завдання: розповісти про молоду генерацію західноукраїнських письменників.  З'ясувати  їх роль у розвитку культурного середовища.

Матеріал для роботи

Богдан-Ігор Анто́нич — український поет ,представник лемківської культури,  прозаїк, перекладач, літературознавець. Він справив значний вплив на сучасну українську поезію. Його поезія сповнена  філософічності, релігійності, відгомону  лемківського фольклору і язичницької символіки.

Протягом 1928–1933 років Антонич — студент Львівського університету ім. Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія). Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.

Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України: був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти, наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів.

Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Проводив редакторську діяльність, також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором.

Богдан Лепкий-поет і новеліст, драматург і романіст, публіцист і критик, збирач народної творчості і її популяризатор, історик і філософ, літературний дослідник і невтомний пропагандист творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Миколи Гоголя. Досить сказати, що він написав ґрунтовне дослідження про Великого Кобзаря і видав понад двадцять томів української класичної літератури, перекладав твори російських, польських, німецьких, англомовних і скандинавських письменників.

Великої шани заслужив Лепкий як учений і педагог, громадський діяч і професор кафедри української літератури в Ягеллонському університеті. Він був членом українських наукових інститутів у Варшаві, Кракові, Берліні, Наукового товариства імені Шевченка у Львові, почесним членом товариства «Просвіта», головою Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка.

Передусім його гнітила суспільно-політична дійсність австрійського панування, безцеремонне втручання властей у життя і творчість українських діячів культури та літератури, свавілля цензури, безліч перепон  будь-якому прояву національної свідомості. Особливо безпардонно поводились польські екстремісти, які вважали Галичину територією Польщі. І хоч у Кракові не бракувало противників і весь час доводилося боронитись від їх нападків, Лепкому вдалося у всій повноті проявити свій літературний талант - яскраво змалювати красу подільського краю, звичаї і традиції простих людей, їх внутрішнє психологічне сприйняття соціальної дійсності.

Б.Лепкий - автор знаменитого вірша «Журавлі» (1910), покладеного в основу однойменної пісні, знаної всіма українцями світу («Видиш, брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнурком журавлі в вирій...»). Сам поет розповідав, що своєрідним «поштовхом» став для нього перегляд п’єси Станіслава Виспянського: «Восени 1910 року в Кракові я вертав з театру, з драми Виспянського «Noc listopadowa», під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. Вірш склався немов сам із себе, без мойого відома й праці. До його підібрав музику мій брат Лев Лепкий.

 

Твори Уласа Самчука переконливо свідчать про глибоке знання літературної, розмовної і фольклорної стихій української мови. У його творах поєднуються народнорозмовні вислови з літературними, суспільно-політичними та науково-термінологічними. З 1929 року У. Самчук активно співпрацює  з "Літературно-Науковим Вісником", на сторінках якого був опублікований його роман. Творчо  співпрацює Уласа Самчука з Олександром Олесем, Богданом Лепким , Євгеном Маланюком, Олегом  Ольжичем, Оленою  Телігою.

З проголошенням у 1938 році Карпатської України У. Самчук виїжджає до Хуста. Його пристрасні промови можна було почути в найвіддаленіших куточках краю, з-під його пера виходили статті, з яких увесь світ дізнавався про боротьбу українців за свою державу. Як відомо, української держави як такої в той час не існувало, а, отже, не було ні професійних українських політиків, ні урядовців. У. Самчук же, будучи літератором, домігся того, щоб його почули. Низка його фейлетонів, репортажів та передовиць, що виходили друком у газеті "Волинь" та інших українських часописах у період окупації України німецьким військом стала так званим "документом доби".

Саме у творах У. Самчука з’являється персонаж, сильна, національно свідома особистість, яка вміє дати відсіч злу, знайти вихід з будь-якої ситуації, захистити власну гідність. Творчість цього письменника віддзеркалила українські змагання за ті півстоліття, коли жив митець.

• Підсумок: учні дають відповідь на питання, доповнюючи один одного.

Слово вчителя: прочитайте слова Є. Маланюка та з’ясовує причини еміграції. Розгляньте інформацію на слайдах, з’ясуйте   представників  Празької школи, їх світоглядні засади.

9. Уявне інтерв’ю з представниками Празької школи. Учні отримали випереджальне завдання. Прослухати інформацію, виконати завдання: з'ясувати, яку  роль у розвитку культурного середовища на західноукраїнських землях відігравали пражани.

Матеріал для виступу

• Шановний пане Олеже. Ви, крім літератури та публіцистики, займалися ще й архітектурою. Розкажіть, де Ви працювали.
• У 1930 році, одержавши диплом доктора археологічних наук, працював у Чеському національному музеї, згодом у Гарвардському. Працюючи, завжди боровся за свободу своєї нації.
• Якою, на вашу думку, має бути українець, за свободу якого Ви боретеся?
• Щоб відродилася Україна як держава, народ  має бути сильний духом, цілеспрямовані. Про це я написав у своїй поезії «Захочеш – і будеш…». Вважаю, що герой поєднує в собі хоробрість, відвагу серця, а головне – сильний заряд духовності. Саме тому як поет прагну оновити світ через розвиток культури та духовності нації( зачитує поезію).
•  Панно, Олено, ви поетеса й революціонерка, яскрава особистість і вродлива жінка, брали участь у творенні Української держави. Скажіть, якою ви бачите нову людину?
• Дякую за приємні слова. Так, нову державу має будувати нова людина. Які ж її риси. По-перше, активна гуманістична позиція, по-друге, у битві за людяність потрібно утверджувати шляхетність і доброту. Рідний край від неволі може врятувати той, хто дбає про його культуру.(зачитує поезію)
• Євгене, Ви навчалися у Петербурзькому політехнічному інституті, з початком Першої світової війни стали слухачем Військової школи у Києві, працювали у Генеральному штабі Української Народної Республіки. Проаналізувавши свій шлях , до якої думки Ви прийшли?
• Дійсно, після революції 1917 року я перейшов на бік УНР. Після її поразки інтернував до Польщі. Багато думав про війну, кровопролиття. Зрозумів: за умов національної трагедії потрібно виборювати свободу України «вже не військовою зброєю, а лише зброєю мистецтва та культури». Література має формувати в читача національну свідомість та державницьку волю, не втрачаючи мистецької родзинки.
• Дозвольте, шановні гості, підсумувати нашу розмову. Кожен із Вас на перше місце ставить інтереси української держави. І кожен зазначав, що культура, шляхетність, мистецтво є підґрунтям формування особистості, національної свідомості. Дякую за розмову.

Слово вчителя: підіб’ємо підсумки нашого екскурсу  в літературне середовище к.19- п.20 століття на західноукраїнські землі. Які висновки ви зробити. Спробуйте підсумувати двома реченнями.

Можливі варіанти

Художня література впливає на розум і почуття людини; дає підказки для вирішення важливих життєвих проблем. Врешті-решт, гарне художнє слово, влучний вислів приносять людині естетичну насолоду.

Народ, об’єднаний мовою, художньою літературою, яка порушує суспільно-політичні й морально-етичні проблеми, завжди сильніший, згуртованіший за той, що цього не має.

Літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століття активізував мистецьке життя в Україні, це був час "пробудження нації" та глибокого національного духу – як у суспільному житті, так і в красному письменстві.

Блок мистецтвознавства

1. Евристична бесіда. Заздалегідь підготовлені учні подають інформацію, учні доповнює їх розповідь. Клас заносить  інформацію до інтелект-карти.

 

Учень1.  У мистецтві 1920—1930-х рр. вирізнялися імпресіоністичні пейзажі й портрети художника Івана Труша. У цей же періоду його творчості з’явилася соціальна тема — картина «Сільський господар» (1933 р.).

Учень 2.На цей час припадає останній період творчості Олексія Новаківського. Центральне місце на його полотнах посідає образ сильної, бунтівної особистості: «Революціонер», «Довбуш — володар гір», «Довбуш».

Образ Довбуша став символом тогочасних прагнень, нескореності духу.

Учень1.  В останні кілька років життя О. Новаківський переважно виконував портрети на замовлення. Крім того, він чимало часу присвячував педагогічній діяльності, передаючи свій досвід молодим митцям.             

Учень2.  Провідне місце в образотворчому мистецтві Західної України належало Олені Кульчицькій. Після повернення з концтабору в 1919 р. вона продовжила педагогічну працю в Перемишлі, ілюструвала книги Володимира Гнатюка, Михайла Коцюбинського (зокрема «Тіні забутих предків»), Василя Стефаника. У 1938 р. переїхала до Львова, де стала співробітником українського етнографічного музею.

Учень1.  Художник Антін Манастирський чимало часу присвячував сюжетам історичної тематики, переважно ліричні сцени з історії козацтва.

Вчитель. Зусиллями Миколи Голубця у грудні 1921 року у Львові було засновано перше повоєнне мистецьке об’єднання – «Гурток діячів українського мистецтва» (ГДУМ), яке мало на меті не лише консолідувати територіально розрізнених українських митців, організовувати українські мистецькі виставки, а й видавати фаховий часопис із проблем мистецтва.

Важливу роль у мистецькому житті Західної України відігравала Асоціація незалежних українських митців(АНУМ), яка була створена в 1930 р. на основі Союзу українських митців. Її засновниками були Павло  Ковжун та Ярослав Музика. Асоціація проіснувала до 1939 р. Діяльність асоціації у всіх напрямках (виставкова, мистецтвознавча, видавнича тощо) була спрямована у русло прогресивних змін у національному мистецтві. Активне художнє життя українського Львова у 1920-1930 роках у світлі історико-культурних змін, що відбувалися на Галичині, і нині привертає особливу увагу становленням високопрофесійної образотворчої культури, творенням національних мистецьких шкіл, вихованням власних фахових кадрів.

Із сміливою ідеєю організації виставки українських митців, які працювали у країнах Європи, 1930 року Святослав Гординський прийшов до Іларіона Свєнціцького – першого директора Національного музею у Львові. Пропозиція зацікавила дирекцію, адже тоді музей був центром культурного життя українського Львова, осередком найцікавіших мистецьких подій, пов`язаних із популяризацією української образотворчості перших десятиліть ХХ ст. Єдиною завадою в реалізації цього грандіозного плану був брак коштів. Йшлося передусім про грошову вартість транспортування творів через кордон і сплату мита, яке було доволі високим. Вихід знайшли – її підказав і реалізував молодий, надзвичайно талановитий і перспективний митець – Микола Глущенко, який запропонував (і власноручно здійснив) перевезти картини без рам у щільно згорнутих рулонах, які на кордоні не трактували як твори мистецтва. У Львові в процесі побудови експозиції використали рами, запропоновані музеєм.

Гурток діячів українського мистецтва (ГДУМ) та АНУМ влаштовували щорічні колективні та індивідуальні виставки, об’єднуючи більшість українських живописців, графіків, скульпторів не лише Західної України, але й діаспори.

У Львові діяли й інші колективи: у 1932 р. відбулася виставка групи «Нова генерація», що проходила під гаслом «На здобуття сучасності». Тоді ж розпочав виставкову діяльність Львівський професійний союз артистів-пластиків (ЛПСАП). Союз об’єднував усіх, хто у Львові захоплювався модерним мистецтвом.

Значний успіх мали закарпатські художники на чолі з Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм, які створили Товариство діячів образотворчих мистецтв на Підкарпатській Русі. Вони заклали школу образотворчого мистецтва, яка розвивається й зараз.

Зі Львовом пов’язана також діяльність талановитих скульпторів. Серед них Сергій Литвиненко, який у 1930—1944 рр. працював у Львові. У своєму баченні скульптурних композицій він поєднав монументальність форми і класицизм. У його творчому доробку надгробок  Івану Франку і пам’ятник Василю Пачовському (обидва на Личаківському цвинтарі у Львові). У скульптурних портретах митця переважають імпресіоністичні тенденції. Скульптор Антін Павлось виявив себе здібним майстром сюжетних композицій; виконав пам’ятники-погруддя Т. Шевченка, Б. Хмельницького, Д. Галицького, О. Новаківського. Скульптор А. Коверко — відомий різьбяр по дереву. Він автор вівтаря та іконо-стаса для церкви Святого Духа у Львові, портретів Франка, І. Свєнціцького, М. Вороного, І. Труша. У Львові працював скульптор і педагог І. Севера.

Забудова західноукраїнських міст відбувалася в руслі загальноєвропейських стилів модернізму і конструктивізму. В архітектурних рішеннях переважала камерність, елегантність, симетрія, що було характерним, наприклад, для ратуші у Станіславі (нині Івано-Франківськ), яка була споруджена в 1929—1932 рр. за проектом інженера Треллі.

2. Інтерактивна вправа «Склади пазл»

Учні об’єднуються в групу по 4,  пропонується переглянути зображення з репродукціями картин західноукраїнських художників: І. Труш, А. Манастирський, О. Новаківський, О. Кульчицька, проаналізувати особливості творчості цих художників та жанри образотворчого мистецтва, в яких вони працювали. Після перегляду учням роздаються розрізані аркуші, на яких зображені картини:  «Травнева ніч», І. Труша; «Довбуш – володар гір», О. Новаківського;  «Тіні забутих предків»(ілюстрація до книги) , О.Кульчицької; «Козаки в степу», А. Манастирський.

Учні повинні скласти пазли, з’ясувати автора, назву картини, жанр та особливості творчості художника..

3. Презентація учнів про театральне життя, музичне мистецтво

Матеріал для роботи

Театральне мистецтво Західної України продовжував представляти театр товариства «Українська бесіда» (із 1861 до 1916 р. «Руська бесіда»), який діяв у Львові до 1924 р.

 У червні 1918 р. акторський склад театру товариства «Українська бесіда» залишився без чоловіків.

Усі вони вступили до легіону УСС австро-угорської армії. Втрата основного чоловічого складу була причиною майже тримісячної бездіяльності й цілковитого розпаду театру. Відновлена в серпні 1918 р. робота театру тривала недовго, оскільки після початку польсько-української війни окупаційна влада закрила українську сцену у Львові.

Із липня 1920 р. у театрі «Української бесіди» формувався новий сценічний колектив, який активно діяв до жовтня 1921 р. як «Український незалежний театр». До Львова переїхала частина акторів із драматичного театру Вінниці, де вони працювали під керівництвом Г. Юри.

«Український незалежний театр» у 1920—1921 рр. виконав 12 нових драматичних постановок із новітнього українського та європейського репертуару.

Із 8 жовтня 1921 і до 21 червня 1923 р. театр працював під керівництвом О. Загарова та Й. Стадника.

Помітний слід в українській культурі залишив український театр­ у Чернівцях, відкритий у липні 1918 р. Наприкінці 1918 р. румунська влада заборонила театр, і він переїхав до Станіслава.

У Львові та Чернівцях відбувалося досить активне музичне життя. Однак українські композитори, які фактично створили окрему львівську композиторську школу, не мали прямого доступу до оперного театру й симфонічного оркестру. Видатні львівські композитори Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Філарет Колесса продовжили традиції української класичної і народної музики, Станіслав Людкевич              активно поєднуючи їх із новітніми стилями.             

Під впливом новітніх тенденцій у музичному мистецтві в 1930-ті рр. формуються яскраві модерністичні тенденції музики львівських композиторів-новаторів молодшого покоління — З. Лиська, А. Рудницького, М. Колесси, С. Туркевич, Н. Нижанківського.

Отже, новаторські тенденції творчості українських композиторів Львова 1920—1930-х рр., які можна умовно об’єднати поняттям львівський музичний модернізм 1920—1930-х рр., — це специфічне, цілісне по суті та стилістично різноманітне явище, що було притаманне               українській музиці Галичини в міжвоєнний період.             

На Західній Україні існували також польські та єврейські культурні осередки. Важливим центром польської культури (поряд з українською) залишався Львів та Василь Барвінський із його Університетом Яна Казимира. Світової слави зажила львівсько-варшавська філософська школа.

4. Робота творчої групи.

Учні групи заздалегідь отримали завдання: дізнатися історію створення лемківської пісні «Ой, верше мій, верше…»,  проаналізувати зміст та підготувати її виконання. На уроці учні розповідають опрацьовану інформацію та виконують пісню.

IV Модуль узагальнення та систематизації

1.  Доповнити текст, записуючи номер речення та лише доповнення

 1. Формуванню української спільноти сприяли часописи…..   2. Богдан-Ігор Антонич як представник наукової секції Товариства прихильників освіти наполегливо вивчав нюанси …… , ознайомлюючись як з ….., так і з …….  . 3. Богдан Лепкий – збирач…….. , її популяризатор,  а також пропагандист творчості…..   Перекладав твори……. . Це сприяло ……  .  4. Зусиллями Миколи Голубця у грудні 1921 року у Львові було засновано перше повоєнне мистецьке об’єднання… 5. Майстром сюжетних композицій, який  виконав пам’ятники-погруддя Т. Шевченка, Б. Хмельницького, Д. Галицького, О. Новаківського, був скульптор… 6. Видатні львівські композитори Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Філарет Колесса не мали прямого доступу до оперного театру й симфонічного оркестру , тому…

2. З’ясувати  помилку, записати виправлене речення.

1.Силами власної культурної та духовної, політичної еліти українство втратило власну етнокультурну й національну ідентичність.  2 Уряд Польщі сприяв розвитку українського шкільництва.  3.Центральне місце у творчості Івана Труша посідає образ сильної, бунтівної особистості: «Революціонер», «Довбуш — володар гір», «Довбуш». 4. Театральне мистецтво Західної України продовжував представляти театр товариства «Київська бесіда».

3. Тест

1. У міжвоєнний період стан культури характеризувався як:

А) врата  власної ідентичності;

Б) збереженням національної самобутності та формуванням кадрів української інтелігенції;

В) асиміляції та втрати національної ідентичності.

2.  Попрацюйте з логічними ланцюжками. З’ясуйте, яке з понять зайве.

А)  товариство «Рідна школа»; Український таємний університет; Наукове товариство ім. Шевченка; кооператив «Центросоюз»;

Б) полонізація, румунізація, українізація.

3. Заслугою О.Кобилянської в розвитку літератури як мистецтва, що відбиває життя є:

А) змалювання жінки-інтелігентки, якій притаманні вищі духовні ідеали;

Б) захоплення ідеями Ніцше;

В) перехід з німецької мови написання творів на українську;

4. Кого вважають духовним наставником розвитку української прози на західноукраїнських землях:

А) В.Стефаника    Б) І.Франка    В) О.Кобилянську     Г) Богдана-Ігора Антонича

5. Хто через статті оповіщав Європу про боротьбу української інтелігенції за свою державність:

А) Улас Самчук   Б) О.Кобилянська    В) Богдан-Ігор Антонич    Г) В.Стефаник 

6. Художник , який чимало часу присвячував історичній тематиці, зокрема ліричним сценам з історії козацтва

А) Іван Труш    Б) Олексій Новаківський  

В)  Антін Манастирський  Г) Олена Кульчицька

7.Хто займався ілюстрацією книги Володимира Гнатюка, Михайла Коцюбинського (зокрема «Тіні забутих предків»), Василя Стефаника?

А) Івана Труша    Б) Олексій Новаківський   

В) Олена Кульчицька   Г) Антін Манастирський

8.Видатні львівські композитори

А.  Володимир Івасюк, Василь Барвінський, Філарет Колесса

Б. Семен Гулак-Артемовський, Василь Барвінський, Філарет Колесса

В. Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Філарет Колесса

Г. Станіслав Людкевич, Олександр Білаш, Філарет Колесса

 

V Модуль спостереження та діагностики

1. З’ясування відповіді на проблемне питання.
2. З’ясування, чи виправдалися сподівання щодо уроку.

VI Модуль домашнього завдання

Завершити роботу з інтелект-картою. Вивчити опрацьований матеріал уроку.