Презентація до уроку позакласного читання у 3 класі на тему "Казки українських письменників"

Позакласне читання. Казки українських письменників

Казки люблять усі : і дорослі, і діти. Казка — цікава вигадана історія про події, яких не може бути в реальному житті.

Олесь Бердник(1926-2003р)український письменник-фантаст, автор понад 20 романів і повістей.

Хто такий соняшник?Олесь Бердник. Спочатку земні рослини не мали квіток. Високі дерева, велетенські трави покривали гори, степи, долини. Та куди не глянь — жодної квітки!Звернулися дерева, чагарі, трави до Сонця:— Полум'яний батьку! Ти запалюєш у грозовій хмарі багатобарвну райдугу, прикрашаючи небо. Подаруй і нам дещицю тих барв. Замислився господар денного Неба. Довго мовчав. Не міг придумати, чим зарадити рослинам на далекій землі. Озвався син Сонця, золотоволосий принц:— Я піду на землю та й оздоблю зелень барвами райдуги.— Це небезпечно,— тривожно відповів батько.— Покидати сонячну оселю не можна безкарно. Розпорошившись на далекій планеті, ти можеш не повернутися до рідного дому...

— Я все'дно піду,— затявся на своєму золотоголовий принц.— Ти даруєш радість усесвітові, а я хочу подарувати її деревам і травам. Зітхнув батько, проте, що мав робити,— згодився. Прилетів син Сонця до землі, веселковим колесом почав обходити світ. І затріпотіла природа від блаженства. Велетенськими запашними квітами вкрилися магнолії, ніжно усміхнулася рожевими пелюстками на узліссі шипшина, срібнодзвінно заспівали серед трав блакитноокі дзвоники, небесними вічками глянули на світ незабудки-братики, сором'язливо захиталися на вітрах білі гвоздики... Безліч квітів покрили безмежні простори, ніби різнобарвна ріка розлилася по землі, одухотворюючи природу, відкриваючи людям світ краси й творчості.

Зупинився сонячний принц та й поглянув довкруж. А побачивши плоди своєї праці, щасливо засміявся. Махнувши полум'яними крильми, хотів було вернутися додому. Та де там! Витративши силу на творення квітів, він віддав свою силу землі, тож не зміг уже повернутися до осяйної оселі батька. Заридав самотній Ярило у небі, ховаючись за темний обрій. А знесилений принц упав на землю, заливаючись гіркими слізьми. На світанку він встав, напружив усі сили, щоб полетіти, коли з'явиться Сонце, але зміг лише підняти назустріч батькові своє пломеніюче обличчя. З тої пори цар-квітка, золотоголовий соняшник, невідступно дивиться на схід: батько обіцяв йому в прийдешньому повернення до рідної осяйної оселі...

Подаруй нам сонце. Подаруй нам квіти. Подаруй нам райдугу. Райдугабатько Сонця. Син Сонцяти можеш не повернутися додомутебе чекає багато роботивід праці будуть боліти рукистав обігрівати землюстав поливати землю

не міг підняти обличчяне захотівне було силичекає, щоб дощик пішовбатько обіцяв повернення на хмарки дивиться

Марія Пономаренко. В письменниці дуже багато віршів-мініатюр, поетичних казок. Поетеса пише віршовані п’єси для лялькового театру. У неї, єдиної в Україні, чотири авторські читанки "Подарунок", "Жайвір", "Усміхнений сонях", «Сонячна країна — моя Україна».

Капці для бабусі

У старої ґави Каркухи часто боліли лапи. І надумала її онука ґавенятко Вуглинка для бабусі приємність зробити – пошити теплі-теплі капці із зеленого моху. Можливо, тоді у бабуні лапи перестануть боліти, будуть у теплі. Отож почала Вуглинка мох у гніздо носити. Так-то воно так, але не думайте, що то проста справа – шити з моху капці. Висушила Вуглинка мох, та так славно, що він залишився зеленим, назбирала найгостріших голочок із сосни. А для ниток – сухих торішніх билинок. Сіло ґавеня на пеньку, розіклало весь придбаний матеріал і почало кумекати. З чого ж почати. Взяло один шматок моху. Другий… Аж сопе від завзяття.

– А що це у нас за кравець об’явився? – почуло біля себе знайомий голос.– Ой! – від несподіванки ґавеня голочку зламало.– Ти ба! Що це ти, їжаче, майстра лякаєш? – невідомо звідки з’явився зайчик Сіра Шубка. Озирнувся довкола сторожко і продовжив: – Зламав, то тепер ось віддавай свою голку!– Мені не шкода,– відповів на те їжачок Голочка. – Проте мої голки приросли до тіла. Я он краще соснову підберу.– Не треба,– зупинило їжака ґавенятко. – У мене вдосталь є, допоможіть краще викроїти капці.– Капці?! – здивувався їжачок. – Ти що, мерзнеш?– Та не я. То у бабусі весь час лапи болять…

– Скре-ке-ке! – почули звірята лемент. Так і є – всюдисуща сорока і сюди носа встромила. – Та в нашому лісовому магазині отих капців хоч греблю гати. Чи, може, грошей не маєш? – сорока примружила одне око. – То я принесу.– Спасибі,– чемно подякувало ґавеня,– ті капці мені не підходять…– А це чому? – страшенно здивувалась сорока. – Цілком пристойне взуття.– Ех ти! Не розумієш,– докірливо опустив одне вухо зайчик Сіра Шубка. – Лапки у Каркухи перестануть боліти від радості!– Від радості? – скреготнула сорока і від здивування ледве з гілки не впала

За хвилину на пеньку з’явилися два листки лопухів, і Голочка взявся кроїти капці. Зайчик Сіра Шубка теж так падкував біля роботи, що й про страх забув. А сорока сиділа на гілці й очима-намистинками блимала на майстрів. Сіра Шубка побіг додому, приніс м’якого-м’якого пуху, знялася з гілки і сорока. Через якусь мить поклала на пеньок дві намистинки, схожі на прозорі краплини води.– Ось, візьми… Це мої найбільші коштовності…Капці вийшли теплі, м’які і дуже гарні. Друзі деякий час помилувалися ними, і їжачок Голочка сказав:– Бери їх та неси бабуні…– Спасибі вам усім,– вдячно схилило голову ґавеня. – Без вашої допомоги вони не були б такі…

Стара Каркуха від радості аж очі заплющила, коли побачила нові капці, ніжно-зелені, оздоблені намистинками.– Це мені?– Еге ж! – розсміялася Вуглинка. – Мені ще їжачок допоміг, і зайчик, і сорока.– Спасибі, внучко. Тепер мені лапи перестануть боліти…– Звичайно, перестануть,– впевнено сказала Вуглинка. – А зносите капці, я пошию вам нові.

Чому ґавенятко вирішило пошити бабусі нові капці?Який матеріал зібрала Вуглинка для капців?Як допоміг ґавеняткові їжачок Голочка, зайчик Сіра Шубка та сорока?Як ти розумієш слова зайчика Сірої Шубки : «Лапки у Каркухи перестануть боліти від радості!»Розкажи своїм однокласникам про подарунок, який тобі вдалося виготовити своїми руками?

«Сонячні вітрила» с. 45 – 51 читати, відповідати на запитання. Домашнє завдання