Оповідання «Родовідне дерево»Одного хлопчика запитали, як звуть його бабусю. А він не знав.– А як же ти дідуся кличеш?– Діду, дайте меду. Смішно та й не дуже. Більше сумно, що є такі хлопчики. Може, вони позабували, як і тата й маму звуть.– Е-е-е, – каже дід Петро. – Хто не має коріння, той як перекотиполе. Куди вітер подме, туди й котиться. А гарні дітки знають свій рід: і батьків, і дідів, і прадідів, і прапрадідів знають. Вони мають такий альбом, де вміщують знімки своїх родичів і добре слово про них. І складають родовідне дерево. Воно коренисте, гіллясте, а що гілка, то член красного роду. Що глибше коріння в такого дерева, то міцніше воно стоїть на землі.
Діти, спробуйте відповісти на питання: Дочка моєї мами — то моя ... Найбільше в хаті свято, коли приходить із роботи ... Своїх внучків розуму навчає старенький ... Найбільше пестить та голубить свою дитину ... Батькам на потіху росте здоровий, розумний їхній ... Твою матусю донечкою кличе твоя ... Сестра. Тато. Дідусь. Мати. Син. Бабуся