Презентація до уроку "Театр абсурду"

Театр абсурду

«Хіба життя не парадоксальне, не абсурдне з точки зору здорового глузду?.. Життя до крайнощів суперечливе… людина частіше за все не розуміє дійсності, в якій живе. А значить, не розуміє і власного життя, всередині самої себе» (Е. Йонеско)

«Театр абсурду»Франціяпочаток 50-х рр. Ежен Йонеско. Семюел Беккет«Я відчуваю, що життя жахливе, воно тяжке та нестерпне, як безглуздий сон. Озирніться довкола: війни, катастрофи, лихо, ненависть, сум'яття, гоніння та смерть, що застерігають нас; люди говорять й не розуміють одне одного»(Е. Йонеско)

«Театр абсурду»Поетика «антитеатру»:відмова від передісторії;відкритий фінал;композиція у вигляді кола;абсурдний діалог, що базується на неможливості взаємодії та взаємовпливу партнерів одне на одного;підкреслений алогізм та ірраціоналізм у вчинках героїв;мозаїчна композиція творів;наявність гротеску, буфонади«Театр абсурду», «література абсурду» - умовна назва художніх творів, що змальовували життя у вигляді нібито хаотичного нагромадження випадковостей, безглуздих, на перший погляд, ситуацій

«Театр абсурду»Популярність мав після Другої світової війни, так як війна змусила людей песимістично дивитися на життя та спосіб виживання в такому світіп'єси не мають позитивних героїв;персонажі позбавлені людської гідності;герої затуркані внутрішньо і зовнішньо;герої протистоять суспільству (але не конкретному, яке пригноблює людину, а суспільству в цілому);автор не виражає ні співчуття, ні обурення вчинками героїв;автор не пояснює причин деградації людини;місце та дія в творах умовні, невизначені

герої не розуміють, хто вони, де вони, часом ситуації з їх життя стереотипні та нереалістичні;людина, на думку драматургів, сама винна у своїх нещастях;герой «театру абсурду» – «маленька людина», що гостро відчуває відокремленість від суспільства;життя, на думку авторів, беззмістовне, сповнене хаосу, докорів сумління, абсолютно порожнє;зміст того, що відбувається на сцені, не зрозумілий глядачам

«Театр абсурду» та екзістенціалізм. Світ не піддається розумінню, в ньому панує лише хаос. Людина безсила і не може впливати на суспільство, а суспільство, в свою чергу, не може і не повинно впливати на людину. Люди не можуть спілкуватися одне з одним. Людська мета недосяжна. Зло перемогти неможливо. Активні дії людини беззмістовні

«Театр абсурду»шок для критиків та глядачів;нехтування драматичними канонами;це бунт проти «здорового» глузду й нормативності;змішування жанрів (панування «трагікомедії», «трагіфарсу», «псевдодрами», «комічної мелодрами»);поєднання елементів різних сфер мистецтва (пантоміма, хор, цирк, мюзік-хол, кіно);сюжети часто свідомо руйнуються

наявність «паралельних» монологів героїв (свідчення наявності проблеми людської акомунікабельності);світ, в якому живуть герої, - царство смертінепослідовність, невмотивованість вчинків героїв;використання «мінус-прийомів» (відмова від зображувальних принципів традиційного характеру: інтриги, дії, характерів)

герої не мають індивідуальних рис, це «герої-маріонетки», вчинки яких зумовлені не характерами, а ситуаціями, в які вони потрапляють; такий герой рухається за вказівкою «режисера»;місце дії і часу абстрактні, а значить – універсальні («завжди та всюди»);все, що відбувається на сцені, не має логічного зв'язку. Це пов'язане з бажанням позбавити глядача шаблонності у свідомості, змусити його поглянути на власне життя з кількох ракурсів

«театр абсурду» – це завжди народний театр, тобто балаган, а для нього характерна простота сюжету поєднана з уїдливою сатирою, адже балаганний паяц міг говорити що завгодно;світ зображений в тій точці розпаду, коли вже нічого не шкода;глядач має усвідомити, що безглуздо та марно боротися з цим сюрреалістичним світом. Необхідно просто повірити в нього та прийняти;людина в такому світі приречена на самотність