Номер слайду 13
«Думи мої, думи мої …»Думи мої, думи мої,Лихо мені з вами!Нащо стали на паперіСумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв. В степу, як пилину?Чом вас лихо не приспало,Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило,Поливали сльози... чом не затопили,Не винесли в море, не розмили в полі?. Не питали б люде, що в мене болить,Не питали б, за що проклинаю долю,Чого нуджу світом? "Нічого робить", —Не сказали б на сміх... Квіти мої, діти!Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?Чи заплаче серце одно на всім світі,Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав... Може, найдеться дівоче. Серце, карі очі,Що заплачуть на сі думи, —Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих —І пан над панами!Думи мої, думи мої,Лихо мені з вами!Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас, —Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти,В нашу Україну,Попідтинню сиротами,А я — тут загину. Там найдете щиру правду,І слово ласкаве. Там найдете щире серце,А ще, може, й славу... Привітай, же, моя ненько,Моя Україно,Моїх діток нерозумних. Як свою дитину.