Презентація до уроку в 9 класі "Школи кіномистецтва. Азійський кінематограф "

Митці, що творили стиль у різних кінематографічних школах світового кіно. Азійський кінематограф.

Індійський кінематограф

Фільми з характерними піснями і танцями збирають мільйони глядачів у всьому світі. Назва Боллівуд походить від двох слів - Голлівуд і Бомбей - місто, де в основному знімали і знімають фільми мовою хінді. В перші роки існування індійський кінематограф не називався Боллівуд, ця назва з'явилась в другій половині XX століття, коли Індія обігнала Голлівуд за кількістю фільмів, що знімаються.

Боллівуд. Боллівуд - це синонім кіноіндустрії індійського міста Мумбаї (колишня Бомбей), названої так за аналогією з Голлівудом (Hollywood) в Каліфорнії (США). Кіно Індії знімається не тільки в Боллівуді. Боллівуд - це фільми, переважно зняті на хінді. На півдні країни діють Толлівуд (фільми на телугу) і Коллівуд (фільми на тамільською мовою)

Відомими кіностудіями Боллівуда є Filmalaya і Film City, розташовані в північній частині Мумбаї. Щорічно на кіностудіях Боллівуда випускається близько 200 фільмів, в основному на мові хінді, але також і на урду і панджабі.

Історія індійського кіно. Першим повнометражним індійським німим фільмом став «Раджа Харішчандра» в 1913 році. До 1930 року в країні щорічно вироблялося по 200 кінострічок. Першим звуковим фільмом стала стрічка Алам Ара («Світло світу») (1931) режисера Ардешіра Ірані, одержала великий успіх у прокаті. Після цього в Індії почався процес масового переходу до звукового кінематографу

У 1937 році Ардешір Ірані відзначився ще одним революційним для місцевого кінематографа досягненням, знявши перший кольоровий фільм на хінді – “Кіса канья”. У наступному році він зняв ще одну кольорову стрічку. Однак кольорове кіно стало популярним лише в кінці 1950-х років. З цього часу в індійському кіно стали переважати романтичні мюзикли і мелодрами, що стали згодом візитною карткою Боллівуда.

Період з кінця 1940-х і до 1960-х років вважається «Золотим століттям» індійського кіно. У цей період був знятий ряд знакових картин, які на даний момент визнані класикою жанру. Серед найвідоміших режисерів того періоду виділялися Мехбуб Кхан, К. Асіф, Біма Рой, Камал Амрохі, Віджай Бхатт. Фільми Гуру Датта «Жага» і «Паперові квіти» були включені в список 100 кращих фільмів усіх часів.

З акторів успішними були Радж Капур, Діліп Кумар, Дев Ананд і Гуру Датт, а серед актрис - Наргіс, Віджаянтімала, Мина Кумарі, Нутан, Мадхубала, Вахіда Рехман і Мала Сінха. У цей період був знятий ряд знакових картин, які на даний момент визнані класикою жанру. Наприклад, що вийшов в 1951 році, «Бродяга» Раджа Капура, що має як риси розважального фільму, так і соціальну підоснову, став касовим рекордсменом і був номінований на Золоту пальмову гілку Канського кінофестивалю. Образ, створений Капуром, зробив величезний вплив на глядачів і навіть сприяв появі нової моди в одязі. А його дует з Наргіс, разом з якою він зіграв ще в 16 фільмах, став символізувати ідеальну романтичну пару для індійського кіноглядача

Ранбир Радж Капур (хінді राज कपूर, англ. Raj Kapoor) - режисер, продюсер, актор театру і кіно. Геній індійського кіно, прославився романтичними стрічками з соціальним звучанням. На батьківщині Радж Капур зібрав всі існуючі нагороди і регалії і продовжує отримувати їх до цього дня посмертно. Відомий як «індійський Чарлі Чаплін», «батько індійського кіно» і «легендарний шоумен».«Пан 420»«Бродяга»

Наргіс, в заміжжі Датт, (хінді नर्गिस, англ. Nargis; справжнє ім'я - Фатіма Абдул Рашид) - провідна індійська актриса 1940-1950-х років . Лауреат Filmfare Awards (1958) і Національної кінопремії (1968) за кращу жіночу роль. Нагороджена урядовою нагородою Падма Шрі за внесок в розвиток мистецтва Індії.«Мама Індія»«Пан 420»

На рубежі 1960-х і 1970-х років в боллівудську моду увійшли романтичні фільми з елементами бойовиків. Романтична складова сюжету часто розгорталася на тлі бандитських сутичок. У середині 1970-х Амітабх Баччан створив образ «сердитої молодої людини», поліцейського, що самостійно протистоїть злу.«Раджа»«Закон і помста»

Митхун Чакраборті (бенг. মিঠুন চক্রবর্তী Miṭhun Chôkroborti, гінді मिथुन चक्रवर्ती) — індійський актор кіно, який знявся у більш ніж 350 кінострічках та є одним із найвідоміших акторів Індії. Найвідоміша роль у фільмі « Танцівник диско»«Королівське полювання»«Танцівник диско»

У 1972 на екрани всього світу виходить фільм "Зіта та Гіта". Успіхом цей фільм завдячує переважно акторці Хемі Маліні, яку вважають родоначальницею нової ери в індійському кіно. Найбільш відомі індійські жінки-режисери Гуріндер Чадхі ("Рай як Бекхем") та Міра Наір ("Весілля в сезон дощів") здобули славу своєю роботою в Європі та Голівуді.

У 1990-ті роки на перший план вийшли комедійні фільми з екшн-сценами. У 2000-ті роки якість зйомки в Боллівуді фільмів неухильно зростало. Багато фільмів стали затребуваними не тільки на азіатському, але і на світовому ринку. Серед таких картин виділяються «Мене звуть Кхан» (2010), що піднімає гострі соціальні та міжнаціональні питання.

Значна частина аудиторії - представники нижчих верств населення країни, даний фактор також враховується при зйомці фільмів. Центральне місце в сюжеті часто займає проста людина, яка силою свого духу може протистояти несправедливості і злу. Достаток фарб, красивих костюмів і музики допомагають глядачам на кілька годин забути про життєві проблеми.

Кіно в Індії постійно розвивається. Часто виходять на екрани високохудожні фільми, сильні драми де виконана велика творча робота на всіх рівнях. Однак більшість фільмів знімаються за шаблоном. Стереотипний сюжет, актори,що працюють за мікроскопічні гонорари. Величезна увага в кіно Боллівуду приділяється музичній складовій. Часто саме від якості музики і пісень залежить успіх фільму.

Цікаві факти про індійський кінематограф. Перший повнометражний фільм країни "Раджа Харішчандра" був знятий 1913 року. У міфологічний сюжет цієї картини увійшли спецефекти, а також перевдягання чоловіків у жінок. Боллівуд виготовляє, за різними даними, від 600 до 1 000 фільмів на рік, які переглядають 3 мільярди 600 мільйонів глядачів. Щодня близько 14 мільйонів індійців ходять до кінотеатру на перегляд нової картини. Оскільки майже 40% індійців безграмотні, кіно там основне джерело інформації. У 1929 році глядачі вперше побачили поцілунок на екрані. Відразу ж була введена заборона, яку скасували лише через понад 50 років - у 1983 році. 4 години 25 хвилин - стільки триває найдовший індійський фільм "LOC Kargil" ("Лінія контролю: Каргіл").

Кінематограф ЯпоніїІсторія японського кіномистецтва бере початок у 1899 р. Його перші кроки зумовили появу двох принципових тенденцій, що дістали назву гепдайгеки – фільми на сучасну тематику – та дзидайгеки – історичні стрічки, в яких активно використовувалися міфологічні і фольклорні мотиви. Якщо картини першого напряму були створені під значним впливом європейського чи американського кіно (насамперед, у комедійному жанрі), то фільми другого, особливо в умовах першого десятиліття XX ст., фактично відбивали традиції театру кабукі.

Поступово в японському кіномистецтві активізується пошук нових виражальних засобів, удосконалюється кіномова, що, зрештою, зумовлює кінематографічні досягнення 20-30-х років, які, передусім, ототожнюються з творчим доробком режисера К. Мідзогуті ("Весняне шепотіння паперової ляльки", "Симфонія міста", "Батьківщина", "Елегія Наніва") та актора С. Хаякави.«Батьківщина»«Елегія Наніва»

У роки другої світової війни кінематографісти Японії роблять особливий акцент на розвитку документального кіно, що згодом дасть можливість розповісти про атомну трагедію Хіросіми та Нагасакі у фільмі "Наслідки вибуху атомної бомби".«Хіросіма». Режисер Х. Секігава.

«Золотим століттям» для японського кіно стали 50-ті роки, до цього часу в країні сформувалася «велика шістка» провідних японських кінокомпаній - «Сетіку», «Тохо», «Дайей», «Тоей», «Ніккацу» і «Сінтохо» (збанкрутувала в 1961 р), країна вийшла на перше місце в світі по випуску фільмів (1958 р. - 504 картини). Найбільш яскравими діячами кінематографу в ці роки були режисери Т. Фурукава, К. Ітікава і актори Ю.Ісіхара, К. Ацумі, К. Куріхара, С. Есінага.

Виникає так званий рух незалежних, художні орієнтири якого ґрунтувалися на органічному поєднанні національної і загальнолюдської проблематики. Серед визначних творів цього періоду – фільми "Зведені брати" (режисер М. Ієкі), "Пісня візка" (режисер С. Ямамото) й одна з найвидатніших картин світового масштабу – філософська кінооповідь "Голий острів" (режисер К. Сіндо).«Пісня візка»«Голий острів»

У цей період свій творчий шлях у кінематографі розпочав Акіра Куросава – знакова постать японського кіномистецтва, з художньою спадщиною якого, власне, й асоціюються надбання кінематографа країни другої половини XX ст. «Сім самураїв»

Всесвітнє визнання прийшло до А. Куросави після виходу на екрани картини "Расьомон", сюжетною основою якої стали оповідання японського письменника Рюноске Акутагави "У хащі" і "Брама Расьомон".

Особливе місце у творчості митця посідає кіноінтерпретація європейської класики – "Ідіот" (загальновизнана найкраща в історії світового кіномистецтва екранізація твору Ф. Достоєвського), "На дні" (за М. Горьким), "Замок павутиння" (за трагедією У. Шекспіра "Макбет"), сюжети яких режисер переніс на японський ґрунт«Ідіот»«Замок павутиння»

Особливості японського кіно. Камера при зйомці знаходиться на відстані приблизно 60-80 см від підлоги, що відповідає баченню того, що відбувається людиною, яка сидить на підлозі в традиційній позі. Під час театральної вистави не прийнято вставати і пересуватися, так що об'єктив камери часто нерухомий. Простір в кадрі створюється за рахунок повороту камери навколо своєї осі, а не пересування її слідом за діючим персонажем. Японське кіно - кіно споглядальне, тут багато передається скупими жестами і особливе значення має гра очей. Ритм рухів персонажів також має особливе значення для персонажів в кадрі - вони рухаються і говорять в одному і тому ж темпі. Для японського кіно характерно використання певної типології персонажів.

Розвивається мультиплікаційне кіно, що з'явилося в Японії ще в 20-і роки. Зараз японські повнометражні «мультики», мабуть, найпопулярніші в світі. Своєю популярністю вони багато в чому зобов'язані видатному майстру Тезука Осаму, якого називають японським Діснеєм. Дуже цікаві, зачаровуючі, неповторні мультфільми створює Хаяо Міядзакі.

Історія японської мультиплікації1932 г. - Масаока Кендзо створив першу в Японії анімаційну студію «Masaoka Film Production».1943 г. - Сео Мітіо випустив перший повнометражний японський мультиплікаційний фільм з використанням мальованих кадрів: «Момотаро –но умівасі» («Момотаро і його морські орли») - фільм відтворював напад на Перл-Харбор. У 1958 р компанія «Toei Douga» зняла перший японський повнометражний кольоровий мультиплікаційний фільм Ябусіта Тайдзи «Хакудзяден» («Біла змія - чародійка»).1960-і рр. відзначені виходом японської мультиплікації (анімаційне кіно) на світовий ринок.

Аніме — японська анімація. Головна відмінність від анімації інших країн полягає в тому, що аніме орієнтується не на дитячу, а переважно на підліткову чи навіть дорослу аудиторії. Аніме — це добре розвинений вид мистецтва й тому користується популярністю не лише в Японії, але й у світі. Аніме часто (але не завжди) відрізняється характерною манерою зображення персонажів та фону. Випускається в формі телевізійних серіалів, а також фільмів, що розповсюджуються на відеоносіях або пристосовані для кінопоказу. Для аніме характерне надзвичайне жанрове різноманіття, яке в інших країнах притаманне кіно, а не анімації.