Презентація до уроку Ясунарі Кавабата "Тисяча журавлів"

Значення традицій в житті японців. Ткаченко З. Ю.

Сватання та одруження. Шлюб у самурайських родинах розглядався як засіб створення сімейних альянсів і ні про яке кохання, ясна річ, не було й мови. Це був, радше, військовий або клановий союз, аніж союз двох закоханих сердець. Вирішальне слово в згоді на шлюб належало старійшинам родин. Дружина цілком підкорялася чоловікові, переїжджала в його дім, її життя та власність переходили в його володіння. При одруженні цнотливість вимагалася тільки від нареченої. Саме тоді виник інститут «накадо» (свах), який зберігся в Японії досі, і традиція обміну «юйно» —подарунками на заручини. Нова Конституція 1947 року проголосила рівність прав чоловіків і жінок у Японії, що стимулювало проникнення західних традицій у весільні японські церемонії. Шлюби в сучасній Японії укладаються переважно по любові. Навіть коли вдаються до послуг свахи (що трапляється досить часто), за японцями залишається право схвалити чи не схвалити її вибір.

У Японії також існують два види реєстрації шлюбу: цивільна й релігійна церемонія. Для цивільної церемонії потрібні двоє свідків і згода сторін на шлюб. Згода батьків необхідна тільки при шлюбі між неповнолітніми (до 20 років). При свідках наречені оголошуються чоловіком і дружиною й одержують свідоцтво про одруження.

Релігія. Синтоїзм є суто японською релігією, витоки якої лежать у древній історії цього народу. Це – одна з найстаріших релігій світу. Японці ревно люблять свою землю та вважають, що їхні острови були найпершим божим створінням. Справді, синтоїзм навчає, що японська земля є божественною і унікальною. Недивно, що синтоїзм не дуже популярний за межами Японії. Слово «синто» походить від китайського «шен-тао», що означає «шлях богів». Головною особливістю синтоїзму є «камі» – переконання, що священна сила присутня як у живих, так і в неживих об'єктах. Отже, в синтоїзмі ставиться особливий наголос на відчутті присутності богів і духів у природі. Боги синтоїзму занадто численні, аби бути згрупованими в ієрархії, але до богині сонця Аматерасу ставляться з особливою пошаною; її імператорський храм, найбільша святиня синтоїзму, розташований за 300 км на південний захід від Токіо. Синтоїзм також навчає, що японці самі походять від камі.

Культ краси та природи Японії Японія — країна гірська; земель, придатних для життя і землеробства, було мало, люди на них мешкали скучено. Тому в кожен маленький клаптик землі японці вкладали дуже багато праці і сил, усвідомлюючи, що саме на цьому самому п'ятачку жили з покоління в покоління їхні предки і будуть жити їхні нащадки; не покладаючи рук, усупереч руйнівним стихіям японці плекали і прикрашали свій дуже обмежений життєвий простір. Необхідність поділяти його з великим числом інших людей і неминуча скупченість привели, з одного боку, до твердження строгих правил суспільного поводження і твердої соціальної ієрархії, з іншого боку - до розвитку особливої культури внутрішнього життя, для якого характерні самодисципліна, самозаглибленість, споглядальність і відчуженість. Ці риси відбилися і на специфічній психології традиційного японського мистецтва: воно дуже екологічне і медитативне; у ньому багато уваги приділяється відстороненому поетичному милуванню природними явищами і зміною часів року.

Традиційна японська естетика, що сполучить сінтоістські, конфуціанські і буддійські (буддійські філософія і мистецтво будуть розглянуті нижче) ідеали, розробила особливі принципи, розуміння яких є ключем до японського мистецтва. Найважливішими з цих принципів вважаються фурюу, моно-но аваре, вабі-сабі і юген. Поняття фурюу означає піднесений смак, освіченість і розвиненість розуму. Відбулося від китайського фен-лю, буквально — «гарне утворення і манери». У Китаї цей термін характеризував якості конфуціанського вченого-чиновника. У Японії ж поняття фурюу використовувалося більше в естетичному змісті — як принцип височини творів мистецтва і витонченості духу їхніх творців. Особливо це відносилося до пейзажного живопису, садового мистецтва, архітектури, чайної церемонії й аранжування квітів.

Журавель як символ у японців На батьківщині японського журавля птицю вважають священною, яка уособлює чистоту і вогонь життя. Жителі вірять у виконання мрії, порятунок і зцілення, якщо зробити своїми руками тисячу журавликів з паперу. Символ пернатої грації пронизує культуру Японії та Китаю. Не так давно в символіку журавлика проникло й інше значення - символ миру.

Традиційний одяг Кімоно є традиційним одягом Японії і являє собою довгий халат з широкими рукавами, який стягується на талії поясом обі. На кімоно присутні численні ремінці й шнури. Відмінність жіночого кімоно від чоловічого полягає в тому, що халат японської жінки складається з 12 частин, і надіти його самостійно практично неможливо. Кімоно ж чоловіка більш просте, воно складається з п'яти елементів і з коротким рукавом. Кейкогі - костюм, що складається з сорочки і вільних штанів, надівається при заняттях японськими бойовими мистецтвами. Гета - японські традиційні сандалі з високою дерев'яною підошвою, які закріплюються за допомогою шнурків або ремінців.

Чайна церемонія Традиційна чайна церемонія, звана чаною, чадо чи садо, є історичним японським культурним ритуалом, який включає церемоніальну підготовку та представлення традиційного зеленого чаю матча. Ці офіційні презентації зазвичай відбуваються у традиційній чайній кімнаті з татами на підлозі. Гості мають можливість не тільки насолодитися вишуканим мистецтвом приготування чаю, але й насолодитися смачним японським чаєм і зазирнути в історію японської культури. Японська чайна церемонія — красивий ритуал, що сягає своїм корінням в історію.

Чай став відомий в Японії у VII ст. Звичай пити чай, як і багато іншого, проник в країну з Китаю під час запозичення багатої континентальної культури сусідньої держави. Як це часто траплялось у Японії, чужа культура була не лише сприйнята, але й творче переосмислена. У Японії процес приготування та пригощання чаєм був піднесений до рангу мистецтва, були розроблені канонічні правила чайного дійства, побудовані спеціальні чайні кімнати (cha-shitsu), знання та досвід стали передаватися від вчителя до учня в процесі осягнення духовних, філософських, естетичних та моральних принципів Шляху Чаю.