Презентація до уроку зарубіжної літератури у 9 класі "Тема кохання в романі Шарлотти Бронте "Джейн Ейр"

Тема кохання в творі Ш. Бронте «Джейн Ейр»

«Паспорт» твору

«Паспорт» твору

Надзвичайний успіх роману пояснюється і тією сміливістю, з якою письменниця малює почуття любові; навіть передові письменники-чоловіки тієї епохи (Діккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману, написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера - це пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джейн — пристрасть, що вступила у боротьбу з загостреним почуттям боргу. Новаторство автора

Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і здобутків романтиків:замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю,раптові появи жахливої жінки, перерване весілля, отримана героїнею багата спадщина, пожежа, у якій гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець — герої, попри випробування, разом. Кохання торжествує. Усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі Рочестера явно відчуваються байронічні риси.

Дух протесту і незалежності дається взнаки у відносинах Джейн Ейр із коханою людиною. Змучена дивною, вигадливою грою, що веде її хазяїн, Джейн, по суті, перша говорить йому про свою любов. Це було нечувано, неприпустимо у вікторіанском романі! (Критик з жахом повідомляє, що, подейкують, автором роману є жінка, але це, звичайно, жінка, "яка давно уже втратила право на товариство достойних представниць однієї з нею статі»). Саме зізнання Джейн у любові має характер сміливої декларації про рівність: «Чи ви думаєте, що я автомат, байдужа машина?.. У мене така ж душу, як у вас, і таке ж серце… Я говорю з вами зараз, знехтувавши звичаї й умовності і навіть відкинувши все земне…»

Ставши нареченою, на вершині щастя, Джейн Ейр зберігає самовладання і гордість. Вона пильнує своєї незалежності, її лякає перетворення в рабиню, в іграшку чоловіка. Вона продовжує давати уроки його дочці, відкидає розкішні подарунки нареченого, завзято нагадує йому, що вона бідна і некрасива (так, Джейн Ейр некрасива — це теж було нововведенням для англійського вікторіанского роману). Довідавшись, що її обранець одружений, Джейн іде з його будинку і блукає без копійки по великих дорогах. Їй приходиться ночувати в поле, під стіжком сіна. Ніхто не пускає її під дах, вона не може добути хліба навіть в обмін на дорогу шийну хусточку. У країні безробітних і бездомних кожен бідняк викликає в ситих людей підозру в злодійстві й приречений на голодну смерть.

Сучасного читача може здивувати поведінка Джейн . Але містер Рочестер зв'язаний шлюбними узами з буйною божевільною і за англійськими законами не може розлучитися з нею. Його нещастя і його щира любов до Джейн повинні були б зломити її опір. Він пропонує виїхати з ним у Італію, де їх ніхто не знає, і щасливо прожити за кордоном до кінця днів. Про свою хвору дружину він буде продовжувати піклуватися. Що ж заважає безмежно люблячій Джейн прийняти його пропозицію? Звичайно, Шарлотта Бронте залишається тут дочкою свого століття, коли усякий неофіційний шлюб вважався ганьбою і злочином. Але рішення її героїні психологічно зрозуміле: Джен Ейр — горда і чиста натура; сама думка про те, що все життя прийдеться брехати, усе життя бути у далечині від батьківщини, залежачи від найменшої примхи деспотичного і запального (хоча й улюбленого) чоловіка, нестерпна для неї. І вона віддає перевагу убогості і розлуці.

Молодий пастор Сент-Джон наділений красою і чеснотами, вірністю релігійному боргу; але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі живі почуття і людські стосунки. Письменниця тонко помічає навіть відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона, у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джейн Ейр шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він прагне придбати покірну подругу, майже рабиню.

Недарма Джейн Ейр відповідає йому гнівною одповіддю: вона бачила і випробувала сама дійсну любов і, хоча тікає від неї, тепер застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття. Земна пристрасть і земне щастя приваблюють її, а не самогубне місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що нехтує і його самого, і його кохання. Скільки сміливості потрібно було молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї шовіністичного) прославляння британського місіонерства!

Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, що перетворився для містера Рочестера в безвихідну трагедію: спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди між двома багатими родинами, що сховали від нього хворобу нареченої; потім він виявляється прив'язаним на все життя до невиліковно хворої жінки. Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку, що її продовжать такі митці як Ґолсуорсі і Шоу.

Трагедійність сюжету випливає з того, що героїня понад усе ставить свою людську гідність, їй здаються принизливими подарунки, якими її обдаровує Рочестер. Для неї неможливе щастя, побудоване на обмані, воно принижує людську гідність. Тільки віра у справедливість власних вчинків дає Джейн силу високо тримати голову. Не в багатстві і спокої вона вбачає своє щастя. Для неї ідеал людського щастя -- активна діяльність на благо інших. Джейн переконана, що краще бути сільською вчителькою, бідною і чесного, ніж коханкою свого господаря, втішаючись уявним щастям, а потім заливатися сльозами каяття й сорому.

Авторка надає можливість своїй героїні розбагатіти і не одружившись з містером Рочестером (вона дістає спадщину від невідомого їй померлого дядька). Але Джейн відмовляється від більшої частини своєї спадщини, бо їй не потрібне зайве багатство, а лише той мінімум, що дасть їй незалежність. Головне багатство для неї — це скарби духовні. Знайти своїх родичів, зробити їм добро, не бути самотньою, відчувати людське тепло і своїм теплом зігрівати інших - ось що для неї головне. Сам ідеал служіння людям письменниця розуміє гуманістично: служіння не повинно бути жертвою, яку людина примушує себе принести іншим.

Фінал роману, коли Джейн Ейр повертається до покаліченого, осліплого, збіднілого містера Рочестера і приносить йому допомогу і розраду, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джейн Ейр коханій людині, а також уміння письменниці передати пристрасть, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші, що був звичайно властивий happy end, щасливому кінцю вікторіанского роману. Отже, в романі “Джейн Ейр” письменниця піддала різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і становище соціально незахищених верств.