В. Гюго. «Собор Паризької Богоматері». Провідні теми й проблеми роману. Особливості побудови сюжету і композиції  

В. Гюго. «Собор Паризької Богоматері». Провідні теми й проблеми роману. Особливості побудови сюжету і композиції   Урок №2 Презентацію підготувала Бондар Валентина Іванівна, вчитель зарубіжної літератури Ямпільської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Ямпільської селищної ради Сумської області

Дата написання. 16 березня 1831р. Творча історія. Твір написаний за подіями Липневої революції, але роботу розпочав напередодні революції 1830р., 25 липня 1830р., завершив на початку лютого 1831р. Робота над книгою тривала аж до виходу у світ 2-го видання (жовтень 1832), в якому вперше були вміщені «Собор Паризької Богоматері» Жанр. Історичний роман Історичний роман – роман, який будується на історичному сюжеті, відтворюючи у художній формі певну епоху, певний період історії. В історичному романі поєднані історичні факти з фактами та особами вигаданими.

Дія роману відбувається в епоху великих змін у житті французького суспільства. Криза Середньовіччя, очікування Відродження, винайдення друку. Злам епох проходить через долі та життя головних героїв. Мета Гюго - передати дух історії, її атмосферу. Тому у романі вона виступає майже живим персонажем. Письменник від самого початку твору занурив читача в атмосферу яскравого середньовічного життя, де перед нами постали представники різноманітних верств суспільства: від злидарів з Двору Чудес до короля Людовіка XI.

Простір і час Середньовічна Франція XV ст., Париж, 1482 р. Усі події зосереджено навколо Собору. Правління короля Людовіка XI. Феодальна роздробленість сприяла послабленню королівської влади.

Провідні теми У романі «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго розвиває теми кохання, краси, протистояння в людині християнських догм та людських слабкостей, торкається проблеми народу та народної непокори. Зображує середньовічну Францію на порозі доби Відродження.

Художній напрям: романтизм. Естетичні принципи: зображення життя в його контрастах; використання гротеску у створенні образів; відображення реалій життя; потворне відтіняє красу. Проблематика: духовне життя; християнська віра; кохання; мораль. Провідна думка: християнство врятує людей, зробить людину людиною, критика необмеженої влади короля і ненажерливості дворянства. Конфлікт: боротьба між силами добра і зла, між пасивним народом і здатними на все феодалами. Система образів: у романі всі образи змальовані за принципом романтичної поетики – зображення життя у його контрастах. «Собор Паризької Богоматері»

потворність Квазімодо парадоксально поєднана з його відданістю і добротою; краса Феба де Шатопера приховала його ницість и тупість; найбільший конфлікт розгорнувся між Есмеральдою, втіленням зовнішньої краси і внутрішньої душевної глибини, і пристрасно закоханим у неї жорстоким і грубим фанатиком Клодом Фролло; зовнішній конфлікт проявився перш за все у зіткненні епох: середньовіччя і Відродження. Не випадково одним із головних символів роману став Собор Паризької Богоматері - вічний історичний образ. конфлікт Віктор Гюго зіштовхнув позитивні і негативні характери, протиставивши їх одне одному і показавши разючу невідповідність зовнішньої оболонки та внутрішнього змісту людей:

Сюжет і  композиція. Роман складається з 11 книг. Перші шість – розгорнута експозиція. Гюго знайомить читача з місцем подій та головними героями. Усі події в експозиції відбуваються протягом трьох днів на початку січня 1482 року. Розділ IV «Сльоза за краплю води» книги 5-ої є зав’язкою. Квазімодо затримали жандарми і засудили до покарання біля ганебного стовпа за те, що він намагався викрасти циганку. Книги VII–X широко представляють розвиток дії. XI книга – заключна частина роману, це і кульмінація, і розв’язка подій.

Кілька років тому, оглядаючи собор паризької богоматері чи, точніше кажучи, нишпорячи в ньому, автор цієї книги виявив у темнім закутку однієї з веж начертане на стіні слово: ANAГKH. Ці досить глибоко вкарбовані в камінь, почорнілі від часу великі грецькі літери, у формі й розміщенні яких було щось притаманне готичній каліграфи, літери, які немовби свідчили про те, що начертані вони рукою людини середньовіччя, а особливо їхній зловісний і фатальний зміст глибоко вразили автора. Він питав себе, він намагався збагнути, яка то стражденна душа не схотіла покинути світ, не залишивши на чолі старої церкви цього тавра злочину чи нещастя. Минув час, і стіну (тепер я вже не пригадую навіть яку) обмазали чи обшкрябали, і напис зник. Саме так ось уже протягом двох століть поводяться з чудовими храмами середньовіччя, їх нівечать всіляко — зсередини і зовні. священик їх перефарбовує, архітектор обшкрябує, а згодом приходить юрба, яка їх руйнує. Отож нічого вже не лишилося від таємничого слова, викарбуваного на стіні похмурої вежі Собору Паризької Богоматері, нічого не лишилось і від невідомої долі, про яку так сумовито розповідало це слово, — нічого, крім нетривкого спогаду. Людина, яка начертала це слово на стіні, багато століть тому зникла, так само зникло із стіни храму слово, та й сам храм, може, незабаром зникне з лиця землі. Саме це слово й спричинилося до написання цієї книги.

6 січня 1482 року парижани прокинулися під передзвін усіх дзвонів, які шаленіли за трьома огорожами: Сіте, Університетської сторони і Міста. Яка ж подія з самого ранку призвела до активних дій і дзвони, і містян?

Подією, що 6 січня схвилювала весь простолюд Парижа, було подвійне, з давніх-давен об'єднане торжество з нагоди дня Богоявлення і свята блазнів. Цього дня мали запалювати святкове вогнище на Гревському майдані, саджати традиційне деревце біля Бракської каплиці та показувати містерію в Палаці правосуддя. Отож із самого ранку, замкнувши свої домівки та крамнички, юрби городян і городянок поспішали звідусіль до названих трьох місць. Кожен обрав собі видовище до смаку: хто вогнище, хто саджання деревця, а хто — містерію.

Сюжет роману За наказом кардинала Бурбонського Карла в центральному залі Палацу правосуддя («Велика зала») повинні були представити п’єсу за участю персонажів з Біблії, а також давньоримських богів – «Містерію». П’єса була присвячена одруженню спадкоємця французького престолу дофіна Карла і Маргаріти Австрійської. Після містерії мало відбутися обрання головного комедіанта Парижа – короля блазнів. Відбулося обрання блазнівського короля – ним став горбатий дзвонар собору Паризької Богоматері Квазімодо. П’єр Гренгуар, автор «Містерії», в розпачі втік з палацу. Йому ніде було ночувати, адже на виручені за «Містерію» гроші він розраховував розплатитися за житло. Він вирішив розділити з народом радість і відправився до вогню на площі. Там П’єр побачив танцюючу дівчину, яка вразила його своє вродою.  Після танцю Есмеральда стала демонструвати незвичайні здібності своїй кізоньки  Джалі, за що Есмеральду критикував священик Клод Фролло, що стояв у натовпі, наставник горбаня Квазімодо. Злодії, жебраки і бродяги вшановували свого нового горбатого короля. Циганка збирає гроші за свій танець і вирушає додому. Пьєр йде за нею, сподіваючись на те, що у неї, окрім прекрасної зовнішності, добре серце, і вона допоможе йому з житлом. На очах П’єра циганку викрадає Квазімодо і ще хтось із закритим обличчям. Есмеральду рятує капітан королівських стрільців Феб де Шатопер. Есмеральда закохується в нього.

Сюжет роману Слідуючи за дівчиною, Гренгуар опиняється у Дворі чудес, де проживають паризькі жебраки. Клопен звинувачує П’єра в незаконному вторгненні на територію Двору чудес і збирається його повісити. Поет просить прийняти його в їх співтовариство, але не витримує складного випробування; потрібно було витягти гаманець у опудала з бубонцями, та так, щоб вони не задзвеніли. В останні хвилини перед стратою жебраки згадали, що за законом П’єр повинен запитати, чи немає жінки, яка вийде за нього заміж. Якщо така знайдеться – вирок скасується. Стати дружиною поета погодилася Есмеральда. Він впізнав її. Їх «повінчали» на 4 роки. Після «весілля» Гренгуар супроводжує Есмеральду під час її виступів на площі. Під час чергового танцю циганки архідиякон Фролло дізнається в її новому супутнику свого учня Гренгуара і починає детально розпитувати поета про те, як він зв’язався з вуличною танцюристкою. Факт одруження Есмеральди і Гренгуара обурює священика, він бере з філософа слово, щоб той не торкався до циганки. Гренгуар повідомляє Фролло, що Есмеральда закохана в якогось Феба і марить ним. Ця новина викликає у архідиякона небувалий напад ревнощів, він вирішує за всяку ціну дізнатися, хто цей Феб, і розшукати його.

Сюжет роману Пошуки Фролло увінчуються успіхом. Ревнивець не тільки знаходить капітана Феба, але і завдає йому серйозну рану під час його побачення з Есмеральдою, чим ще більше налаштовує проти себе циганку. Есмеральду звинувачують у вбивстві Феба (Клоду вдається втекти з місця злочину, вистрибнувши через вікно в річку). Дівчину ув’язнюють і піддають тортурам, не витримавши яких, дівчина визнає свою «провину». Есмеральда засуджена до страти через повішення на Гревській площі. У ніч перед стратою в темницю до дівчини приходить архідиякон. Він пропонує полонянці втекти з ним, але вона в гніві відштовхує вбивцю свого коханого Феба. Навіть перед стратою всі її думки про Феба. Доля дарувала їй шанс побачити його в останній раз. Він стояв зовсім холоднокровний на балконі будинку своєї нареченої Флер-де-Ліс. В останній момент її рятує Квазімодо і ховає в соборі. Есмеральда і тоді не перестає марити капітаном королівських стрільців (рана його виявилася несмертельною), не вірячи в те, що він давно її забув. Свою невинну сестру йдуть визволяти усі мешканці Двору чудес. Вони штурмують Собор Паризької Богоматері, який ревно захищає Квазімодо, вважаючи, що бродяги прийшли для того, щоб стратити циганку.

Сюжет роману Коли почалася облога собору, Есмеральда спала. Несподівано в її келію приходять двоє: її чоловік Пьер Гренгуар і якась людина в чорному одязі. Налякана дівчина все ж йде слідом за чоловіками. Вони таємно виводять її з собору. Надто пізно Есмеральда розуміє, що таємничий мовчазний супутник – не хто інший, як архідиякон Клод Фролло. На іншому березі річки Клод останній раз запитує, що вона вибирає: бути з ним або бути повішеною. Дівчина непохитна. Тоді розгніваний священик віддає її під охорону затворниці Гудули. Самітниця жорстока і безцеремонна з дівчиною: адже та циганка. Але все вирішується неочікувано – виявляється, що малятко Агнеса, якого викрали цигани у Гудули (Пакетти Шантфлері) і Есмеральда – одна і та ж людина. Гудула обіцяє врятувати дочку, і ховає її у своїй келії. За дівчиною приходять стражники, серед них і Феб де Шатопер. У пориві кохання Есмеральда забуває про обережність і кличе його. Усі старання матері марні. Дочку забирають. Вона до останнього намагається врятувати її, але у результаті гине сама. Есмеральду знову приводять на площу. Тільки тоді дівчина усвідомлює жах неминучої смерті. З вершини собору за цією трагічною сценою спостерігали Квазімодо і, звичайно, Клод Фролло. Розуміючи, що Фролло винен в смерті циганки Квазімодо скидає свого названого батька з вершини собору. Після цього горбань зникає. У фінальній сцені роману розповідається про те, як в гробниці Монфокінській шибениці були знайдені два скелети, один з яких обіймав інший. Це були останки Есмеральди і Квазімодо. Коли їх спробували роз’єднати, скелет Квазімодо розсипався в прах.

Використані джерела Собор Паризької Богоматері– Віктор Гюго – УкрЛіб. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=704 Собор Паризької Богоматері – Вікіпедія http://surl.li/afstb «Собор Паризької Богоматері» сюжет https://dovidka.biz.ua/sobor-parizkoyi-bogomateri-syuzhet Хроменко І.А. Система уроків з вивчення роману В.Гюго «Собор Паризької Богоматері» http://surl.li/eldjt Інтернет-ресурси: http://surl.li/eldhj http://surl.li/eldhn http://surl.li/eldhn http://surl.li/eldhv http://surl.li/eldhz http://surl.li/eldih https://osvita.ua/vnz/reports/pedagog/14402/