Презентація до виховноїроботи із історії рідного краю

Виховна година на тему: “Герої АТО Вільнянщини”Класний керівник Ляпіна Людмила Антонівна. Вільнянська загальноосвітня школа І- ІІІ ст №3 Вільнянської районної ради Запорізької області

Мета виховної години ставить такі завдання: проаналізувати подвиг героїв АТО Вільнянщини;посилення моральної складової в загальній системі формування у молоді національної гідності, готовності до виконання громадянських та конституційних обов’язків, особистісних рис громадянина Української держави на прикладі подвигів героїв;практичне значення роботи: роботу можна використовувати на уроках історії рідного краю та виховних годинах. Виховна година на тему :“ Герої АТО Вільнянщини”

З А К О Х А Н І В У К Р А Ї Н УТо сміюсь, а то плачу від болю,Знаю я, що живу не в Раю,Але як би не склалася доля -Я люблю Україну свою!

Герої АТО Вільнянщини

Ти чуєш, мамо, постріли гармати?Ти бачиш, мамо? В небі в'ється дим. Я у руках тримаю, мамо, автомата. Не хочу, мамо, помирати молодим. Скажи мені, не плач, ну як там батько?"Він цим пишається, що в нього такий син?А як сестра, чи все у ней в порядку?Каже - "вертайся, бо у мене ти один"А як ти сам? Скажи мені синочку. Чи ти здоровий, чи живий ти там?Я тут в порядку, мамо, у гарячій точціДень пережив і трохи вже поспав. Ну добре, все, пора іти, підйом вже. Не згадуй лихом, і чекайте там. Я повернусь, не бійся, кажу точно. Ми тут усі єдині - я не сам!

Олександр Основа. Дата загибелі: 27.07.2014р. Вік: 30 років. Причини та обставини загибелі: загинув у боях за станцію Дебальцево Донецької областіЩо відомо про людину: Народився у м. Вільнянську, Запорізької області. Після школи навчався у Вільнянському професійному ліцеї. Був призваний до лав Військових сил України, де прослужив рік зв’язківцем в одній із військових частин Сухопутних військ. Демобілізований у 2003 році. Знову був призваний до армії 03.04.2014р. за мобілізацією та направлений до 93 - ї окремої механізованої бригади. Бій 27.07.2014 р. став для Олександра останнім. Залишилась мати – Галина Єгорівна,1951 р. народження.

Шумило Анатолій Іванович      2 квітня 1977, Михайло-Лукашеве Вільнянський район Запорізька область. Мешкав у м. Вільнянськ. Солдат, розвідник 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кіровоград). Виріс в багатодітній сім'ї, мама Анатолія сама виростила сімох дітей. Закінчив профтехучилище, відслужив строкову службу в армії. З 1996 року працював у КП «Водоканал» Запорізької міської ради слюсарем, трактористом, машиністом екскаватора. Призваний за мобілізацією 28 серпня 2014 року. Залишилися мати, донька.      17 лютого 2015  отримав поранення несумісне із життям в бою поблизу Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Поховали захисника в селі Новомихайлівське Вільнянського району, де проживають його рідні.

Віддати шану герою прийшло понад 2 тисяч мешканців м. Вільнянськ та Вільнянського району, у тому числі депутати районної, міської, селищної та сільських рад, трудові колективи підприємств, установ та організацій, представники громадських організацій, пересічні громадяни. Незважаючи на те, що останні роки Анатолій мешкав у м. Вільнянськ, у Михайло-Лукашівській сільській раді, де він виростав та виховувався, мав багато друзів, знайомих та товаришів. Попрощатися з загиблим прийшли не лише знайомі Анатолія та його родини, але й багато незнайомих йому людей, які вважають своїм громадянським обов’язком віддати честь та низько вклонитися захиснику рідної землі, який віддав своє життя у боротьбі за незалежність та державний суверенітет України. Настоятель Свято-Володимирського собору, протоієрей В’ячеслав спільно з іншими церковнослужителями Собору провели панахиду за загиблим. Поховання Анатолія Шумило проведено на кладовищі с. Новомихайлівське Вільнянського району.

Фурдик Дмитро Миколайович   11 січня 1979. Останні 20 років проживав у Дніпропетровську. Командир відділення 6-ї роти 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Дитинство провів у Вільнянську Запорізька область, куди сім'я Дмитра переїхала, коли йому було 2 роки. Навчався у Дніпропетровському інституті фізичної культури та спорту, який закінчив у 2002 році з відзнакою. Екс-гравець клубу «Дніпропетровські Ракети» (американський футбол). Займався ресторанним бізнесом, був арт-директором одного із закладів Дніпропетровська, влаштовував масові заходи.

1 жовтня 2014 року призваний за мобілізацією. Залишилися мати, брат і дружина.         17 січня 2015 загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. У Дмитра поцілив ворожий снайпер, коли він витягав з-під обстрілу пораненого бійця. Похований на кладовищі с. Павлівське Вільнянського району.

Дмитрієв Юрій Іванович   21 липня 1965, с. Плотава Алтайський край РРФСР. Проживав у м. Вільнянськ Запорізька область. Майор міліції, боєць Полку патрульної служби міліції особливого призначення МВС України «Дніпро-1». Пропрацював в органах внутрішніх справ 16 років, — у кримінальній міліції у справах дітей. Розпочав оперуповноваженим, згодом став начальником відділення КМСД Вільнянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області. 2011 року вийшов на пенсію. З початком війни на сході одним з перших поповнив лави добровольців, у червні 2014 року став командиром взводу запорізького батальйону «Скіф», у лютому 2015 року був відряджений до полку «Дніпро-1». Одружений.                   Помер вночі 31 липня 2015 в Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова в результаті поранення ворожим снайпером під час несення служби на передовій у селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Лікарі дев'ять днів боролися за життя Юрія.

Юрій Дмитрієв віддав службі у органах внутрішніх справ шістнадцять років. Добрий і чуйний, Юрій Іванович обрав для себе працю у кримінальній міліції у справах дітей. Розпочав оперуповноваженим, а потім зайняв місце начальника відділення КМСД Вільнянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області. У 2011 році звільнився за віком. Коли на сході країни спалахнула неоголошена війна, не зміг залишатися байдужим. У червні 2014 року повернувся до лав міліції – командиром взводу у батальйон «Скіф». З лютого 2015 року був відкомандирований у розпорядження підрозділу «Дніпро». Приймав активну участь у антитерористичній операції. Півтора тижні тому був поранений. Лікарі боролися за життя міліціонера, але їх зусилля виявилися марними: 31 липня серце росіянина за походженням, але справжнього патріота України перестало битися. Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким героя. Пам'ять про нього назавжди залишиться у наших серцях!

Ушаков Павло Геннадійович     Дата та місце народження: 10 жовтня 1989 р., м. Запоріжжя. Звання: Старший солдат. Посада: Номер обслуги. Підрозділ: 93-окрема механізована бригада. Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ. Місце поховання: с. Богатирівка, Вільнянський район, Запорізька область.

Волощук Михайло Володимирович    19 липня 1980 Запорізька область. Підполковник, боєць Добровольчого Українського Корпусу. 10 років працював в пенітенціарній системі, служив у підрозділі «Циклон», був начальником Вольнянського СІЗО, з 2011 року на пенсії за вислугою років. Був членом Самооборони Запоріжжя з перших днів її створення у лютому 2014, в зону АТО пішов служити в складі добровольчого батальйону «Дніпро-1». Как сообщил сегодня корреспондентам Z-city один из лидеров местной Самообороны Александр Лобас, среди погибших был их побратим — Михаил Волощук. Автобус с украинскими бойцами направлялся в сторону Запорожья, ведь в городе обсуждались кандидатуры на должность начальника управления ГПт. С Украины. Среди претендующих занять этот пост был и погибший Михаил.

В рядах Самообороны Запорожья Михаил Волощук состоял с 24 февраля этого года. Работал он в пенитенциарной системе — после ушел на пенсию. Также Михаил служил в межобластном подразделении спецназначения при Государственном департаменте Украины по вопросам исполнения наказаний в Запорожской области, несколько лет трудился на разных должностях в Софиевской исправительной колонии, последние несколько месяцев перед пенсией возглавлял Вольнянский СИЗО."Террористы еще не отдали тело погибшего. Заявляют, что не собираются этого делать. Наверное сожгут — это в их стиле", - рассказал Александр Лобас

Виготовлення буклетів учасникам виховної години

Ти чуєш, мамо, постріли гармати?Ти бачиш, мамо? В небі в'ється дим. Я у руках тримаю, мамо, автомата. Не хочу, мамо, помирати молодим. Скажи мені, не плач, ну як там батько?"Він цим пишається, що в нього такий син?А як сестра, чи все у ней в порядку?Каже - "вертайся, бо у мене ти один"А як ти сам? Скажи мені синочку. Чи ти здоровий, чи живий ти там?Я тут в порядку, мамо, у гарячій точціДень пережив і трохи вже поспав. Ну добре, все, пора іти, підйом вже. Не згадуй лихом, і чекайте там. Я повернусь, не бійся, кажу точно. Ми тут усі єдині - я не сам!