Презентація доповіді "Суспільний статус української мови: історія і сьогодення"

Обласна науково-практична конференція “Функціонування української мови в суспільстві”Доповідь на тему:“Суспільний статус української мови: історія і сьогодення”Підготувала: Квич Надія Миколаївнавчитель української мови і літератури. Нижньояблунський НВК ЗНЗ І-ІІ ступенів2016 – 2017 н.р.

Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Панас Мирний

Роль мови в житті суспільства. Мова – генетичний код і визначальний консолідаційний чинник нації; вона формує її спільну духовно-психологічну орієнтацію, яка й визначає культурно-історичне буття народу як органічно цілісного феномена. Без мови не може виявитися суспільна свідомість, не відбувається усвідомлення кожною особою належності до певної етнічної єдності, історичної долі, культурної традиції, духовно-психологічної спільності. Мова є органом своєрідного, неповторного мислення нації, інструментом сприйняття і пізнання світу [1, с. 10]. О. Гончар писав: «Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу». Для нас українська мова – це гордість, бо все, що створено нею, увійшло до скарбниці загальнолюдської культури. Священний обов’язок кожного з нас – берегти нашу мову, збагачувати її, щоб передати прийдешнім поколінням у спадщину, як передали нам діди і прадіди отой великий скарб, яким ми так пишаємось. Наша мова бере початок із сивої глибини віків. Її розвиток – це шлях становлення, збагачення лексичного складу, долання суспільних перепон, функціонування в багатьох сферах, нарешті – здобуття статусу державної. Народна мудрість каже: «Рідна мова дорога людині, як саме життя», а державна мова дорога країні, як її державний символ, запорука її майбутнього. Адже мова – це те, за допомогою чого нація пізнає навколишній світ та створює власну культуру… Сама мова робить свій народ унікальним. Наприклад, німецька – мова команд, французька – мова кохання, італійська – мова сонця і моря, англійська – мова точності та стриманості, українська ж – мова чарівності та мелодійності, одна з найбагатших мов світу. Адже на Всесвітньому конкурсі мов, який проходив у Парижі 1934 року, вона посіла ІІІ місце (після перської та італійської) завдяки своїй милозвучності, фонетичній розкоші, лексичному і фразеологічному багатству, величезним словотворчим можливостям та синтаксичній гнучкості.

Українська мова серед слов’янських мов Коріння «дерева роду української мови» сягає індоєвропейської сім’ї (родини) мов – однієї з найбільших у світі, яка поділяється на ряд груп, до яких входять споріднені живі і мертві мови. Серед усіх груп індоєвропейської родини третя за чисельністю слов’янська. Слов’янськими мовами розмовляють близько 300 млн. осіб. Безпосередній предок сучасних слов’янських мов – спільнослов’янська (праслов’янська) мова, яка у період розселення слов’ян (І тис. р. н.е.) на великих територіях Східної Європи і Балканського півострова почала розпадатися на окремі діалекти, з яких пізніше сформувалися окремі слов’янські мови. Ступінь близькості цих діалектів неоднаковий, що дає змогу говорити сьогодні про більше чи менше споріднені слов’янські мови. Нині існує 13 слов’янських літературних мов, що належать до трьох підгруп:східнослов’янської: українська, російська, білоруська;західнослов’янської: польська, словацька, чеська; південнослов’янської: нижньолужицька, верхньолужицька, словенська, македонська, болгарська, сербська (кирилиця), хорватська (латинська графіка) [2, с. 8].

З історії розвитку літературної мови. Ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля . Хосе Ортега-і-Гассет)З мовою тісно пов’язані історія й культура народу, поняття Батьківщини як держави і як рідного, батьківського краю. Славна і стражденна історія нашого народу, тож і випробувань випало на долю української мови над усяку міру. У світовій історії небагато мов, які зазнали таких масштабних, спланованих на державному рівні заборон . Лінгвоцид щодо української мови. Валуєвих на кривду нашу В житті було й перебуло... М. Чернявський1720р. - Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які необхідно “для повного узгодження з російськими, з такими ж книгами справляти, "щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було”;1753р. - Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії;1789р. - Розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття руських (українських) шкіл та усунення з усіх інших шкіл руської мови;1817р. - Постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою;1847р. - Розгром Кирило-Мефодіївського братства;1863р. - Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою, якої “НЕ БЫЛО, НЕТ И БЫТЬ НЕ МОЖЕТ”;1876р. - Указ Олександра II (Емський указ) про заборону ввозу до імперії будь-яких книжок і брошур “малоросійським наріччям”, заборону друкування оригінальних творів і перекладів, крім історичних документів та творів художньої літератури, в яких “не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису”. Заборонялися також сценічні вистави й читання та друкування текстів до нот українською мовою;1881р. - Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою;1884р. - Заборона українських вистав у всіх губерніях Малоросії;1895р. - Головне управління у справах друку заборонило видавати українською мовою книжки для дитячого читання;1908р. - Указом Сенату Російської імперії, що україномовна культурна і освітня діяльність оголошена шкідливою, бо “може викликати наслідки, що загрожують спокоєві і безпеці”;1914р. - Указ Миколи II скасував українську пресу;1925р. - Відбувся Пленум ЦК України про “українізацію” України;1938р. - Постанова “Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР”;1958р. - Положення про вивчення другої мови “за бажанням учнів і батьків ”. 

У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх періодів, не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала виразові засоби. Поняття “національна мова” охоплює загальнонародну українську мову - як літературну, так і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова – найвища форма вияву української національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів. Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя (середньо-наддніпрянських говорів), які раніше й ширше за інші закріплювалися в художніх творах і науковій літературі (перша українська граматика О. Павловського (1818) написана на фактичному матеріалі саме цих говорів), увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік (вийшли друком три перші частини “Енеїди” І. П. Котляревського). І. П. Котляревський — зачинатель нової української літературної мови, бо ввів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну мову. У першій половині XIX ст. вийшли збірки українських народних пісень, записаних з народних уст, різноманітні за жанром і формою художні твори українських письменників, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Є. П. Гребінки, Л. Боровиковського та “Русалка Дністровая” Я. Головацького, М. Шашкевича, І. Вагилевича. Основоположником сучасної української літературної мови вважають Тараса Шевченка, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему – українська мова стала придатною для висловлення найскладніших думок і найтонших почуттів; вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку. Найкращі письменники XIX і XX ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, боролись за надання народові права вільно користуватися рідною мовою.Існування протягом кількох років (1917-1920) Української держави, визвольні змагання українського народу зумовили розширення функцій української мови, зробили незворотні зміни в її статусі. Проголошена після жовтня 1917 року політика розвитку національних мов і культур не була послідовною. У перші роки вона нібито й сприяла розширенню суспільних функцій національних мов, побудові народної освіти рідною мовою, розвитку національних культур. Розвиток української літературної мови суттєво уповільнився вже на зламі 20-30-х рр., з утвердженням у державному житті культу особи Сталіна і політики русифікації, що базувалася на хибній теорії злиття всіх радянських націй і народностей в одній радянській спільноті. Це значною мірою сповільнило розвиток української та інших мов, прирікало ці мови на пасивне й обмежене використання в державному житті, науці, літературі.Історична доля українського народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

Турбота про мову – справа державна. У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на периферію суспільного буття. Адже гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу. Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. Українська PCP забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки про мови в Українській PCP (прийнятий 28 жовтня 1989 року)Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу. Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [2, с. 12]

Українська мова і сьогодення. Мова - це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її (О. Гончар). Мовна ситуація, мовна політика після 2004 року в нашій державі помітно змінювалися. Значних зрушень зазнала й сама українська мова, зокрема її лексико-семантичний лад. Динаміка мовної ситуації в Україні після революцій 2004 – 2005рр., 2013 – 2014 рр. очевидна: українська мова досить відчутно заявила про себе як про природний і основний засіб комунікації українців, а також представників інших етносів. Сьогодні модно бути українцем і спілкуватися по-українськи, що демонструє зростання національно-мовної свідомості людей. Це стосується передусім молоді, яка почала ідентифікувати себе як українців саме за мовною ознакою. Російська мова перестає бути функціонально домінувальною навіть у великих містах. Такі прогнози можна вважати реальними тому, що за даними останнього перепису 85% населення країни назвали рідною мову своєї національності, до того ж 87,7% відзначили вільне володіння державною мовою, 85,2% українців визнали рідною українську мову. Перед нами – без будь-якого перебільшення – розпростерлася мовно-культурна цілина, її треба сумлінно освоювати, залучати до цього все суспільство, а особливо тих, хто взяв на себе обов’язок нести людям красу і силу рідного слова, чию мову ми сприймаємо за взірець (ідеться про дикторів, радіо- і тележурналістів). Немає потреби переконувати кого-небудь у тому, що події останніх двадцяти п’яти років знайшли безпосереднє віддзеркалення в українській мові, якій 1989 року надано й до сьогодні не підкріплено конкретними діями статус державної. На наших очах з’явилися нові національні й народні символи, розширилися значеннєві обсяги окремих лексем, почали вживатися слова, які не використовувалися раніше, оновився лексикон синонімів, антонімів, омонімів, перифраз, народилися оригінальні політичні метафори, закономірні й парадоксальні зміни охопили правопис, удосконалився, вишліфувався публіцистичний стиль, зокрема його суспільно-політична царина. А якими барвами заяскравів український фольклор, скільки крилатих висловів, афоризмів увірвалося в наше жития, як видозмінилися національні мовноетикетні моделі. Згадаймо хоча б такі з них, як «Ми – європейці!», «Наша Батьківщина – Україна, а не Росія!», «Слава Україні!» – «Героям слава!», «Слава нації!» – «Смерть ворогам!», «Україна – понад усе!». Духовний зміст культури українського народу передають образи верби, червоної калини, золоточубого соняшника, білої хати, вишневого садка, мальви, рути-м’яти, хрещатого барвінку. Нині нашу державу годі уявити без такого символу, як Майдан. Він став до болю рідним мільйонам людей, які живуть в Україні й за її межами, тому що відображає важливу віху в українській історії – становлення української політичної нації, а ще уособлює символ самобутнього, самодостатнього, гордого, вільного народу, який вірить у своє завтра й сам невпинно наближає його. Майдан 2004–2005, 2013–2014 рр., або перший і другий Майдан, асоціюється з чимось найсокровеннішим, найзначущішим і найдуховнішим. Адже саме там ми доказали самі собі і всьому світу, що МИ – УКРАЇНЦІ, ВІЛЬНА НАЦІЯ, ЯКА ЗНАЄ СВОЄ МИНУЛЕ, ПИШАЄТЬСЯ СВОЄЮ МОВОЮ І ГОТОВА ТВОРИТИ ВЛАСНИМИ РУКАМИ СВОЄ МАЙБУТНЄ!!!

Плекаймо рідну мову в рідній школі!Тому ми, вчителі Нижньояблунського НВК ЗНЗ І-ІІ ступенів Турківського району, виховуємо майбутнє покоління, прищеплюючи любов до рідної мови, рідного слова, пропонуємо відчути красу цієї розкоші, її простоту, легкість, милозвучність, музикальність, співучість, дзвінкість, безмежність, барвистість на уроках української мови, виховних та позакласних заходах, на хвилинах спілкування. Учні нашої школи знають історію свого народу, пам’ятають своїх героїв, беруть активну участь у відзначенні знаменних дат, плекаючи красу своєї мови. У нашій школі традиційно проводяться заходи, присвячені Дню писемності, Міжнародному дню рідної мови, знаменним датам українських поетів і письменників, пам’ятним історичним подіям.

Виховні заходи у початкових класах

Загальношкільні лінійки

Виховні заходи, тренінги. Талановита україночка. Тренінг “Рідна мово, квітни і живи в наших серцях!”

Зустрічі з ветеранами і учасниками АТО

Тематичні уроки. До Дня народження Лесі Українки

Конкурси виразного читання віршів

Список використаних джерел: Жулинський Микола. Українська література: творці і твори: учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – К.: Либідь, 2011. – 1152с.,іл.. Чукіна В. Ф. Граматика української мови в таблицях і схемах. – Київ: «ВП Логос-М», 2011. – 140с. (Серія «Бібліотека школяра»).

Щиро дякуємо за увагу!