Презентація "Драма-феєрія «лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа. Природа і людина у творі"

Драма-феєрія «лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа. Природа і людина у творі

Теорія літератури. Драма-феєрія (або просто феєрія; фр. féerie, від фр. fée — фея, чарівниця) — один із жанрових різновидів драми. Для цього виду властивий фантастично-казковий сюжет, поряд із людьми діють створені уявою письменника фантастично-містичні істоти. Сценічна дія феєрії відрізняється використанням сценічних ефектів та трюків. Особливості драми-феєрії:фантастично-казковий сюжет;дійові особи: мітичні або фантастичні істотивідбуваються надзвичайні історії;театральний ефект з безліччю театральних трюків.Єдиною феєрією в українській літературі є п'єса «Лісова пісня» Лесі Українки.

«Лісова пісня» (1911) – вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною.

Історія написання. В листуванні письменниці є згадки про те, що стало поштовхом до написання твору. В листі до матері:«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала…»

Історія написання. За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія (таке визначення твору дала сама Леся Українка).«Сього літа... написала «драму-феєрію»,.. Се властиве драма-казка..., по термінології Гауптмана..., але я не знаю, якби се могло по-нашому зватись». Драма-феєрія виношувалася протягом майже усього життя, була результатом тривалого вивчення народнопоетичних джерел, міфології, світового письменства, життя селян волинського Полісся. 

Літературний паспорт. Автор: Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)Рік написання: 1911 Літературний рід: драма. Жанр: драма-феєрія. Художній напрям: модернізм: неоромантизм. Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.Ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щас­тя, незбагненної сили великого кохання. Провідний мотив: Утвердження думки про високе покликання людини, її гармонійність, цілісність і безсмертя людської душі. Головний конфлікт: зіткнення духовно–піднесеного й матеріально–приземленого.

Образи твору. Казкові істоти. Мавка Лісовик Водяник. Русалка Водяна. Русалка Польова. Той, що греблі рве. Той, що в скалі сидить Перелесник Доля. Потерчата. Куць. Люди. Лукашдядько Левмати Лукаша. Килинадіти

Композиція драми. Особливість: органічне переплетення світу природи і світу людини. Композиція: Пролог. Три дії (кожна співвідноситься з різними порами року (весна, літо, осінь)

Сюжет драми. Зав’язка: Мавка прокидається від зимового сну, пробуджена голосом сопілки. Розвиток дії: кохання Мавки і Лукаша; зрада Лукаша, який не в змозі зробити вибір між вимріяним світом і буденщиною; Передкульмінація: зрада Лукаша, його одруження, добровільне “зникнення” Мавки, охопленої відчаєм, у “підземеллі темного Марища” Кульмінація: Лукаш стає вовкулакою, Мавка жаліє Лукаша і прощає його і повертає йому людську подобу; Мавка перетворюється на Вербу; мати й Килина сваряться й бідніють, Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник запалює Вербу, а з нею згорає все господарство. Розв’язка: мати й Килина повертаються в село; Лукаш залишається в зимовому лісі і поступово замерзає

Символічність твору. Усі персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Перелесник, Той, що греблі рве – втілення волі, молодостіВодяник – старість, поміркованість Столітній дуб – символ єдності людини і природи, світ духовного. Лукаш – уособлення людини як такої (архетип людини)Зоря – (“Ох, зірка в серце впала”, “спалахує красою у зорянім вінці”) – символ дівочої краси і кохання. Опадання листя восени – символ гіркоти від розлуки. Метаморфоза – перетворення (Мавки – на Вербу, Лукаша – у вовкулаку); гра Лукаша на сопілці із Верби-Мавки; пожежа і Злидні; зустріч Лукаша з Долею

Проблематика твору. Людина й природа: нерозривний багатогранний зв’язок людини з довкіллям, природою Людина й мистецтво: справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме мелодія Лукашевої сопілки (духовна грань) зароджує кохання і зчерствіння Лукаша (матеріальна грань) – вбиває кохання. Першопричина людського горя, зла – у душі людини: якщо для людини головним стає матеріальне, побутове, вона знищує себе. Шляхи подолання зла: єдиний шлях – прощення, відповідь добром на зло. Сила кохання: любов є основою світу, дає сенс існуванню, кохання – постійна жертовність заради коханої людини Трагедія самозради: Лукаш зраджує свою чистоту і перетворюється на вовкулаку Самознищення зла: нещасними люди роблять себе самі (егоїзм, жадібність, лють)

Образ Лукаша“… дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку”По-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. Не цінує “душі своєї цвіту”, не знає, які дива може творити голос його сопілки. Піддається впливу буденщини, черствого житейського практицизму.

Образ Мавки“… в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах”Для Мавки кохання – природний стан. На шляху до щастя Мавку нічого не може зупинити, вона заради “людського хлопця” покинула лісові хащіВона вміє прощати, чим і рятує коханого, який її зрадив.

Образ дядька Лева“… уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах остоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені”Він знав ціну краси й гармонійного спілкування людини з природою. Добре розумів, що протиставити себе природі, знехтувати її закони – значить підрубати гілку, на якій сидиш.

Образ Килини та матері Лукаша“… в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою”Типові для того часу образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству, душевно згрубілих. Скалічені духовно і духовно обмежені. У житті вони не знають справжнього щастя.

Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає в пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах.