Театр корифеїв Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Театр корифеїв — неймовірне явище і цікавий етап становлення українського драматургічного мистецтва. До його створення доклали зусиль найталановитіші літератори, режисери, актори і громадські діячі. Театр корифеїв зазнав і злетів, і падінь, але став видатною сторінкою української культури.
«Дай серцю волю, заведе в неволю». (мелодрама); «Глитай, або ж Павук». (соціально-побутова драма); «Невольник». за поемою Т. Шевченка (інсценізація)«По ревізії». (водевіль)«Пошились в дурні». (комічна оперета)«Дві сім’ї». (соціально-побутова драма)«На руїнах». (комедія)Творчість М. Кропивницького
Творчість М. Старицького«Не судилося».«У темряві». «Талан». (Соціально-психологічна драма)«Богдан Хмельницький». «Маруся Богуславка». (Історична драма)«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». (Соціально-побутова драма);«Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». «По-модньому». «чарівний сон». (водевіль)
Марія Заньковецька. Найкращими театральними ролями М. Заньковецької були: Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського),Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка),Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї» М. Л. Кропивницького),Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого),Катря («Не судилося» М. Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного). З комедійного репертуару — Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші
Літературна творчість:«Лицеміри»(1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935)Найвідоміші ролі: Возний («Наталка Полтавка», Бонавентура, Пеньонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» Михайла Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»). Панас Саксаганський
Класики української драматургії в своїх п'єсах:правдиво зображали життя та побут народу;намагалися показати соціальні протиріччя, які панували в суспільстві;протестували проти приниження людської гідності;виражали співчуття до тяжкої долі трудящих;збагатили українську драматургію десятками нових п'єс, в яких порушували проблему життя народу та висвітлювали найголовніші конфлікти того часу.