На північних і південних карпатських схилах в долинах річок Лімниця, Сан і Уж розкидані села бойків. Самі бойки нерідко називають себе "верховинцями". У них все по-бойківськи незвично. Розмовляють на бойківському діалекті. Часто вживають частку "бойє" – означає "тільки, так". Гостей пригощають печеною картоплею, солоними огірками, капустою, салом, холодцем, і неодмінно підносять чарку Криївки.
Про значення слова "гуцул" досі ведуться суперечки. Одні вчені вважають, що етимологія слова сходить до молдавського "гоц" або "гуц", що означає "розбійник", інші – до слова "кочул", що означає "пастух". Як би там не було, але гуцули завжди вважалися умілими чабанами. Для передачі сигналів під час свого перебування в горах пастухи-гуцули використовували довгу дерев’яну трубу – трембіту (вона ж виступала в ролі музичного інструменту).
Тут як і раніше сильні традиції шаманізму. Якщо пощастить, можна зустріти гуцульського мольфара. У давнину їх називали "земними богами", а сьогодні – знахарями, чаклунами, цілителями (це залежить від того, білий мольфар або чорний). Мольфари користуються незаперечним авторитетом: їхні пророцтва збуваються.
Предками лемків, імовірно, були стародавні племена білих хорватів, які проживали на схилах Карпатських гір. Багато трагедій довелося пережити лемкам: знищення в Талергофському концтаборі, насильницьке переселення в рамках спецоперації "Вісла". Пам’ятник депортованим лемкам у місті Самбір, Львівської областіСьогодні частина лемків живе в Україні, інша частина – на території Польщі, третя – у Словаччині.
Лемки намагаються зберегти свої національні особливості, в першу чергу, мову. Мову лемків просто відрізнити по постійному наголосу на передостанньому складі (на відміну від рухомого наголосу у вимові східних слов’ян), твердому "и" і частому вживанню слова "лем" ("лише", "тільки"). Пам’ятник депортованим українцям у місті Тернопіль