Презентація "Філософія науки"

Філософія науки: основні концепції кінця ХХ-поч. ХХІ століть. Філософія та методологія наукового пізнання.

Філософія науки як структурна складова в системі філософського знання оформляється в середині XX ст. Це не означає, що раніше філософи не цікавилися проблемами науки, а вчені не намагалися філософськи осмислити результати своєї праці. Просто філософи розглядали наукове пізнання як приватний момент пізнавальної діяльності взагалі, а вчені або не зачіпали метафізичну проблематику, або включали її в структуру наукового пізнання в якості методологічної та гносеологічної основи. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Григорій Сковорода

Серед нових явищ ХХ –ХХІ ст. у методологічному пізнанні перш за все, слід назвати інтенсивне заповнення безодні між природним і соціальним (ідея ноосфери, соціобіологія, екологія), між буттям і розумом, між природним і штучним, живим і неживим (кібернетика, штучний інтелект, суміжні галузі наукового пізнання), між формальним ізмістовним, теоретичним і практичним (проектування і прогнозування, планування і програмування, конструювання і моделювання) тощо. Згідно з цими змінами в характеристиках наукового знання і його взаємодії з практикою розвивалась і методологія науки як особлива галузь філософії, змінювався характер методологічного дослідження, розширювався і якісно збагачувався предмет методології науки, ускладнювалась структура і функції методологічного пізнання.

К. Поппер (1902 – 1994) – представник постпозитивізму, тобто. філософського вчення, яке виникло після позитивізму і багато в чому не поділяло його установок, основоположник філософської концепції критичного раціоналізму. Поппер протиставив свою концепцію логічному позитивізму та феноменології у трактуванні надійності пізнання та визначення критеріїв такої надійності. Принципу верифікації результатів наукового пізнання Поппер протиставив критерій фальсифікації, чи принципової спростовності, наукових історій.-Принцип фалібілізму– будь-яке наукове знання принципово не є завершеним та передбачає подальше доповнення та заміну. Гіпотетичний характер знання та схильність до помилок.- Модель розвитку науки: формулювання проблеми → висування гіпотез → фальсифікація гіпотез → експериментальна перевірка → нова і точніша постановка проблеми.24.03.2023 У другій половині ХХ ст. неопозитивізм втрачає колишню привабливість, і в наукових колах наукової інтелегенції Заходу наростає хвиля його критики. Криза неопозитивізму мала своїм наслідком появу альтернативних точок зору на філософію та методологію науки, а також розуміння місця філософії у культурі та її призначенні.

Т. Кун (1922 – 1996) створив історіографічну концепцію науки, стояв на позиціях того, що наука розвивається стрибкоподібно та у вигляді наукових революцій.- Оригінальна інтерпретація поняття «парадигма» – це визнані усіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому товариству модель постановки та вирішення проблем.- Історична еволюція науки - це багатовіковий процес протиборства різних наукових колективів, в якому особливу роль відіграє чергування двох різних періодів.  Періоди розвитку науки: Нормальна наука – панування усталеної парадигми. Наукова революція – період розпаду парадигми. Історіографічна концепція Т. Куна відіграла важливу роль у подоланні антиісторицистських версій логіконормативістської методології науки.24.03.2023

І. Лакатош (1922 – 1974) вважав, що в основі розвитку науки лежить ідея конкуренції науково-дослідних програм й будь-яка, навіть найбільш вірна, методологія все одно є обмеженою. Запропонував альтернативу поглядам Куна та обмеження методу фальсифікації. Науково-дослідницька програма (НДП) – сукупність і послідовність теорій, пов’язаних спільною основою, спільними ідеями і принципами. Вихідна теорія тягне за собою ряд наступних. Будова НДП:- Ядро – сукупність наукових припущень, які залишаються незмінними протягом усього розвитку науково-дослідної програми.- Правила позитивної евристики – визначають подальші шляхи розвитку дослідження.- Правила негативної евристики – забороняють переосмислення жорсткого ядра навіть у випадку зіткнення НДП з аномаліями та контрприкладами.- Захисний пояс – додаткові гіпотези, які можуть видозмінюватись та адаптуватись до аномалій.

Людвіг Вітгенштайн (1889-1951) один із засновників аналітичної філософії  Здійснив цілих дві революції в західній філософії. Перша — так званий, лінгвістичний поворот, або мовна революція — відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мови. - Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітгенштайна. - Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як вважається в більшості філософських систем. - Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти мають логічну форму — набір властивостей, які дозволяють їм вступати у ті або інші відносини. - У мові прості факти описуються простими реченнями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення. - Вся мова — це повний опис всього, що є у світі, тобто всіх фактів. - Мова допускає також опис можливих фактів. Така представлена мова цілком підкоряється законам логіки й піддається формалізації. Всі речення, що порушують закони логіки або що не належать до спостережуваних фактів, вважаються Вітгенштайном безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики. 24.03.2023

П. Фойєрабенд (1924-1994) створив концепцію «епістемологічного анархізму»Anything goes! Відкидаючи як кумулятивність наукового знання, так і наступність у його розвитку, філософ відстоює науковий і світоглядний плюралізм, відповідно до якого розвиток науки вивляється як хаотичне накопичення довільних переворотів, що не мають яких-небудь об'єктивних основ і раціонально не пояснюваних. Він вважає, що розвиток наукового знання припускає необмежене збільшення (проліферацію) конкуруючих теорій, взаємна критика яких стимулює наукове пізнання, а успіх кожної з них визначається умінням автора-одинака «організувати» його. Тому що наука не є єдиною або найкращою формою раціональності, то джерелом альтернативних ідей можуть бути будь-які позанаукові форми знання (магія, релігійні концепції,здоровий глузд і т. д.). Заперечуючи єдині методологічні стандарти і норми наукового пізнання, Феєрабенд приходить також і до методологічного плюралізму. «Може бути успішним будь-який метод», — постулював своє кредо Феєрабенд.24.03.2023

В. Гейзенберг (1901-1976) - німецький фізик-теоретик, один з творців квантової механіки, лауреат Нобелівської премії з фізики. Протягом усього життя Гейзенберг приділяв особливу увагу філософським засадам науки. У розвитку теоретичної фізики в другій половині XX століття він бачив повернення (на іншому рівні) до деяких атомістичних ідей Платона. Вплив його філософії можна простежити у ранніх працях з квантової механіки. Іншим джерелом натхнення для Гейзенберга-мислителя була творчість І. Канта, особливо його концепція апріорного знання та його аналіз експериментального мислення, що залишили відбиток в ітерпритації квантової теорії.  Вплив Канта можна простежити як у гейзенберговій зміні сенсу причинності, так і в його уявленні про спостережуваність фізичних величин, що призвело до встановлення принципу невизначеності і формулювання проблеми вимірювання в мікрофізиці. Глибокий вплив на формування філософських поглядів Гейзенберга мала дружба і спільна робота з Нільсоном Бором на основі якої він зробив значний внесок у перевизначення класичних понять у мікросвіті. Як основний мотив у міркуваннях Гейзенберга філософ Анатолій Ахутін  виокремив ідею межі в широкому сенсі (зокрема, межі застосування теорії); концепцію центру організації, навколо якого будується єдина картина світу і науки; проблему виходу за межі існуючого знання і побудови нової картини реальності («кроки за обрій»)..24.03.2023

Х. Герман (р. 1927) - німецький фізик-теоретик, засновник синергетики. Термін «синергетика», що позначає новий напрям міждисциплінарних досліджень в науці, Хакен вперше ввів у своїх лекціях в університеті Штутгарта. У своїх світоглядних орієнтаціях він близький до Аристотеля. Переконаний в існуванні загальних закономірностей, які мають силу не тільки для фундаментальних складових частин матерії, але і для поведінки складних систем будь-якої природи. Світ навколо нас рясніє всілякими структурами: починаючи з тих, які ми зустрічаємо в природі, і закінчуючи тими, що притаманні розумному життю. Наука довгий час була зайнята лише питаннями будови - але не виникнення структур, що існують навколо нас. Якщо вона бажає уникнути необхідності щоразу для пояснення суті речей звертатися за допомогою до надприродних сил та актам творіння, вона насамперед повинна пояснити природу самозародження і розвитку структур - іншими словами, суть процесів самоорганізації. Будь будова кожної окремо структури підпорядковане особливим, властивим їй одній, законам, нічого було б і думати про те, щоб описати все це в одній книзі. Тут на сцену виходить ідея, що є, власне, рушійною силою всякої науки. Наука покликана не просто збирати фактичний матеріал, але і прагнути створити цілісну картину світу, цілісний світогляд. Особливо яскраво це прагнення виявляється в галузі природничих наук - наприклад у фізиці, хімії або біології - проте не менш відомі і спроби, початі філософами. Людство невпинно шукає і знаходить все нові і нові закони, єдині для всіх. Звідси - нескінченна «гонка», боротьба між потоком нових фактів і прагненням вчених ці факти систематизувати, зрозуміти і співвіднести з дією єдиних законів світобудови.24.03.2023

І. Пригожин (1917-2003) — бельгійський хімік російського походження. Відомий своїми роботами з дослідження складних, дисипативних систем, самоорганізації та необоротності, що мали вплив на різні галузі науки поза хімією. Лауреат Нобелівської премії. Був іноземним членом академії наук України. Його наукова творчість тісно пов’язана з філософією, з продукуванням інноваційних ідей на межі науки й філософії. До них, зокрема, належать нове осмислення ідеї часу, перегляд ролі та місця науки в культурі, а також самої парадигмальної природи науки. Збагачуючи методологію науки новою парадигмою, проектуючи її на сучасний плинний світ із властивою йому темпоральністю, нестабільністю, нерівно-важністю, Р. Пригожин зробив важливий внесок у філософське осмислення радикальних змін, що відбуваються у сучасній науці та культурі. Ми все глибше усвідомлюємо, що на всіх рівнях – від елементарних частинок до космології – випадковість і необоротність відіграють важливу роль, значення якої зростає в міру розширення наших знань. Наука знову відкриває для себе час.  Історія науки – це зовсім не лінійна розгортка серії послідовних наближень до деякої послідовної істини. Історія науки є багатою на суперечності, несподівані повороти. У наші дні основний акцент наукових досліджень змістився із субстанції на відношення, зв’язок, час.24.03.2023

До цього часу в усьому світі йдуть наукові роздуми про предмет і завдання такого напряму досліджень науки, як філософська методологія. Але більшість схиляється до думки, яку висловив доктор філософських наук К. К. Жоль, що «єд­ність світу науки - не є філософською видумкою, а реальним фактом, який має винятково важливе теоретично-пізнавальне і методологічне значення, ... ми маємо право говорити про взаємозв'язок наукової методології юриспруденції (економіки, педагогіки тощо (авторське) з філософією пізнання і таким компонентом цієї теорії, як загальна методологія наукового пізнання». Кожна сфера людської діяльності поряд з універсаль­ними має і специфічні особливості та відповідну методоло­гію. Специфічними особливостями наділена і методологія науки - сфери розумової діяльності людства. Вона вивчає перш за все можливості та межі застосування сукупності загальних та конкретних методів пізнання. Методологія як спеціальний розділ гносеології вивчає і досліджує форми та методи наукового пізнання.24.03.2023 Отже,

Сучасний, постнекласичний етап розвитку науки характеризують такі методологічні новації:- зміна специфіки дослідження та зростання ролі міждисциплінарних, комплексних програм у дослідженні відкритих складних людино-вимірних систем, що саморозвиваються (у цьому зв'язку змінюється й ідеал ціннісно-нейтрального дослідження);- зміцнення цілісності та прагнення до неї, тобто усвідомлення необхідності глобального всебічного погляду на світ (а звідси і зближення східної та західної парадигм мислення, раціо­нальності та ірраціональності, методологічний плюралізм);- впровадження ідей та методів синергетики – теорії самоорганізації, орієнтованої на пошук законів еволюції відкритих несталих природних, соціальних чи когнітивних систем (для останніх є кілька альтернативних шляхів розвитку, а хаос може бути креативною засадою і навіть конструктивним механізмом еволюції, при цьому майбутній стан системи повним чином формує і змінює її теперішній стан);- висування на перший план понять невизначеності, вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації та флуктуації, які відображають характеристики сучасного несталого світу (актуалізація категорій випадковості, можливості, причинності, розвитку та суперечності). Зростає роль і значення в сучасній науці діалектичного філософського методу, намагання вченими поєднати (за допомогою часу) буття та становлення. Відбувається поєднання макро- та мікросвітів; руйнується жорстка дихотомія природничих та соціальних наук, зближуються та взаємодіють їхні методи; підсилюється значення «антропного принципу», який передбачає встановлення зв'язку між Всесвітом та життям людини на Землі. У цьому контексті Всесвіт розглядають як складну самоорганізовану систему, найважливішим елементом якої є людина.24.03.2023