Презентація "Фольклорно-міфологічна основа сюжету драми-феєрії „Лісова пісня” Лесі Українки"

Фольклорно-міфологічна основа сюжету драми-феєрії „Лісова пісня” Лесі Українки. Символічність образів.

“Лісова пісня” вражає красою мрії, самоцвітами думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, у гомоні весняної ночі, у буйних, “безупинного руху жагучих” силах природи. Це “пісня пісень” не лише Лесі Українки, але й усієї української драматургії, твір, який варто б назвати Лесиним словом - дивоцвіт (І.Денисюк).

У чому полягає сенс людського життя? Що таке щастя? Чи існує справжня любов? Яка роль мистецтва в житті людини? За яких умов може існувати гармонія людини і природи?

„Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу, як порожня торбина. Отак я писала „Лісову пісню” … (із листа до матері)

Лист до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року: «Писала я її дуже недовго, 10–12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті»

Лист до матері від 2 січня 1912 року Леся, відповідаючи матері на запитання, що її спонукало написати «Лісову пісню», писала: «А я таки сама «неравнодушна» до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в уме держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш?— у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час»— я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік».

Ольга Косач-Кривинюк: «…Потім з своєю господинею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав приступитись до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов. У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової пісні», який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам’ятаю досі… У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не палив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, ночуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми». «Коли перечитую „Лісову пісню або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечимне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами..».

Драма Феєрія (гр. drama — дiя) твip художньої лiтеpатуpи, який життя й хаpактеpи геpоїв, гостpi конфлiки pозкpиває чеpез pозмови дiйових осiб (монологи, дiалоги, полiлоги) i пpизначений для сценiчного втілення. Має iндивiдуалiзовану мову пеpсонажiв i сценiчнi засоби. фантастична вистава, п'єса; фантастичне видовище. Драма-феєрія - це п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами. Феєрія - театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти.

«Лісова пісня» - твір неоромантичний Основні риси неоромантизму: – повернення до фольклору; – на перший план виходить чуттєва, емоційна сфера людини; – змальовували не масу, а індивідуальну особистіть, неповторну, яскраву; – зовнішні події відсуваються на задній план, змальовується внутрішній світ людини; – повернення до символізму; використання фантастичного та казкового; – туга за досконалістю.

Водяник За народними переказами, це злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в річках, озерах і болотах і приносить людям нещастя, злидні тощо. У «Лісовій пісні» Леся Українка змальовує цей образ так: «Виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із стойок. Голос глухий, але дужий». За характером і діями Лерин Водяник швидше нагадує домовика — охоронця домівки й майна. А Водяник — це володар водяного царства. У «Лісовій пісні» він добрий. Русалка називає, його татом, татусем. А звертаючись до Русалки, Водяник говорить: «Ну, розчеши, я сам люблю порядок... Ти поправ латаття, щоб рівненько розстелилось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт». Якщо потрібно, він може присоромити. Наприклад, роблячи зауваження Русалці, він говорить: «Стидайся, дочко! Водяній царівні танки заводити з чужинцем!» На що вона йому відповідає: «Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж «Той, що греблі рве!»

«Той, що греблі рве» це міфічна істота. Ось як він з'являється в драмі: «В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшись із потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає». «Той, що греблі рве» — це евфемізм до слів чорт, біс.

Лісовик Це також міфічна істота, яка, за уявленнями багатьох народів, жила в лісі. Різні народи уявляли лісовика по-різному. Наприклад, слов'яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала вдача чи невдача на полюванні. Іноді Лісовик виступає в образі дідуся не з сивою, а із зеленою бородою: «Очі (молодого хлопця) світилися таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами» (І. Нечуй-Левицький). У «Лісовій пісні» Лісовик — це малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барвів кори, у волохатій шапці з куниці. Звертаючись до Русалки, він говорить: «Ось тута мають хижу будувати,— я й то не бороню, аби не брали сирого дерева». Цю заповідь Лісовика знають усі лісові істоти. Пригадаймо сцену, коли мати Лукаша змушувала його городити тин, то рубати сирі дерева Мавка заборонила.

Русалка За народними повір’ями, це казкова водяна істота в образі гарної вродливої дівчини, з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа. Лісова русалка – те саме, що мавка.

Мавка 1. Казкова лісова істота; русалка. Якою ж уявлялася Мавка Лесі Українці? Вона пише: «З-за стовбура старої розщепленої верби півусохлої виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах» Як бачимо, Лесина Мавка – це лісова істота у вигляді красивої дівчини, з розпущеними косами, в ясно - зеленому одязі. У словнику Б. Грінченка знаходимо: «Мавка (навка) – дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетворювалося на русалку»

Потерча (Потерчата) За народними віруваннями, потерча — це дитина, яка вмерла нехрещеною. Іноді потерчат ототожнюють з русалками. Лесині Потерчата - це двоє маленьких бліденьких діток у біленьких сорочечках, які виринають з-поміж латаття. Русалка притуляє Потерчат до себе і, показуючи вдалечінь на білу постать Лукаша, що мріє в мороці поміж кущами, шепоче: «Дивіться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив. Йому не треба жити». Отож можна зробити висновок, що Потерчата — це позашлюбні маленькі діти (байстрята), які вмирали нехрещеними. Їхня смерть якоюсь мірою зменшувала ганьбу матері-покритки.

Перелесник У драмі-феєрії це гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним волоссям, з чорними бровами і блискучими очима. У словнику Б. Грінченка зазначено, що первинне значення цього слова — «спокусник». Так у народі називали біса чи чорта у вигляді вогняного змія (метеор), який літає до жінок. Перелесник, улесливо в'ючись біля Мавки, говорить їй: «Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцювати коло по травиці, наче блискавиці».

Куць Прекрасно знаючи українську міфологію, Леся Українка в «Лісовій пісні» пише: «З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-панич». Відомо, що на Волині та в інших західних регіонах України на слова біс, чорт накладалося своєрідне табу, тому їх замінювали евфемізмами: нечиста сила, дідько, куць та ін.

Злидні У СУМ зазначено: «Злидні — це матеріальні нестатки, бідність, але у фразеологічних зворотах, наприклад: «Бодай же вас у злидні побили (посіли, обсіли)» — побажання нещастя, бідності; прокляття: «Бодай же вас,;; цокотухи, Та злидні побили» (Т. Шевченко). У драмі-феєрії Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти. Шкодять вони лише злим людям. Злидні тільки й ждуть, щоб їх покликали. Підкоряються вони Куцю. Звертаючись доз Злиднів, Куць пошепки говорить їм: «А бачите — прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввійдете,— вона се вміє». У розмові з Килиною мати Лукаша говорить: «Який би чоловік з тобою всидів? Бідо напрасна! Що було — то з'їла з дітиськами своїми,— он, сидять! — бодай так вас самих посіли злидні!» На це Килина відповідає: «Нехай того посядуть, хто їх кличе!» На цих словах відчиняються двері з хати. Куць утікає в болото, а Злидні схоплюються і забігають у сіни.»