Презентація "Форми та методи роботи з обдарованими дітьми"

Форми та методи роботи з обдарованими дітьми на уроках фізичної культури Вчитель фізичної культури, голова методичного об’єднання вчителів фізичної культури, основ здоров'я, захисту Вітчизни, трудового та музичного мистецтв: Савчук Віталій Володимирович

Найважливіше завдання школи – розкрити творчі здібності, обдарування, таланти всіх вихованців. В.Сухомлинський

Обдаровані діти — золотий запас нації, її інтелектуальна та спортивна еліта, гордість і надія України, джерело її авторитету у світі. Завдання педагогічного колективу полягає в тому, щоб створити умови для виявлення та розвитку обдарованих дітей. Розв’язання проблеми обдарованості останнім часом набуло особливої ваги в навчально-виховних закладах. Завдяки наполегливій праці вчителів, психологів, методистів склалась і впроваджується певна система виявлення та розвитку талановитої молоді. То що ж таке «обдаровані діти»?

М.С. Лейтес виділяє три категорії обдарованих дітей: 1) учні з ранньою розумовою реалізацією; 2) учні з прискореним розумовим розвитком; 3) учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

Учні з ранньою розумовою реалізацією - учні, в яких при звичайному рівні інтелекту спостерігається особливе «тяжіння», інтерес до якогось окремого навчального предмета (до певної галузі науки чи техніки). Такий учень (часто починаючи з середніх класів) захоплюється математикою, фізикою, біологією чи мовою, літературою, історією, своїм предметом. Він зазвичай виділяється, значно випереджаючи ровесників, легкістю засвоєння специфіки матеріалу, поглибленістю інтересу до нього. Уроки з інших предметів можуть його обтяжувати.

Учні з прискореним розумовим розвитком - учні, які за однакових умов різко виділяються високим рівнем інтелекту, особливо вони бувають помітні в молодших класах. За даними психологів, прискорений розвиток інтелекту завжди пов’язаний із високою розумовою активністю та пізнавальною потребою.

Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей — не виділяються розумовими особливостями, не випе реджають ровесників у загальному розвитку інтелекту та не проявляють яскравих успіхів із того чи іншого навчального предмета, але вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам’ять на певні об’єкти, багатство уяви або здатність до спостереження). Серед таких школярів трапляються учні зі складним характером: незалежні, вперті, недостатньо контактні.

Шість сфер обдарованості дітей: 1) інтелектуальна сфера — обдарована дитина вирізняється гарною пам’яттю, жвавим мисленням, допитливістю, добре розв’язує різні завдання, зв’язно висловлює свої думки, може мати здібності до практичного застосування знань; 2) сфера академічних досягнень — це успіхи з читання, математики, природознавства та інших навчальних предметів; 3) творчість (креативність) — дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність мислення, висловлює оригінальні ідеї; 4) спілкування — дитина добре пристосовується до нових ситуацій, легко спілкується з дорослими та дітьми, виявляє лідерство в іграх і заняттях із однолітками, ініціативна, бере на себе відповідальність за свої дії; 5) сфера художньої діяльності — дитина виявляє інтерес до візуальної інформації, захоплюється художніми заняттями, її роботи вирізняються оригінальністю, вона цікавиться музикою, легко відтворює мелодію, із задоволенням співає, намагається сама створювати музику; 6) рухова сфера — дитина має тонку й точну моторику, чітку зорово-моторну координацію, широкий діапазон рухів, високий рівень розвитку основних рухових навичок, добре володіє тілом.

СХЕМА

То ж як вирізнити обдарованість дитини у руховій сфері? Зазвичай, якщо ми намагаємося визначити «рухову» обдарованість у дитини, для цього достатньо кількох уроків фізичної культури. За допомогою елементарного педагогічного спостереження нескладно визначити, насамперед, рухову активність дитини на уроці, що не завжди є гарантом подальших спортивних успіхів.

Способи виявлення «рухової» обдарованості у дитини: • за допомогою генетичної спадко- вості (використовується також при визначенні пріоритету дитини до того чи іншого виду спорту); • за допомогою результатів контрольних нормативів дитини (дає мож- ливість визначити схильність до того чи іншого виду спорту); • за допомогою динаміки зростання результатів контрольних нормативів (визначається тип реагування дитини на фізичне навантаження; всіх дітей умовно можливо розподілити на три групи: 1) діти з гіпокінетичним типом реагування на фізичне навантаження — невисокий рівень реакції на фізичні навантаження та рухи метаболізму, що при цьому виникають; 2) діти з гіперкінетичним типом реагування на фізичне навантаження — мають високу аеробну потужність, мобілізаційні можливості, швидке досягнення оптимальної спортивної форми; 3) діти проміжного типу);

• за допомогою діагностичних ме- тодів (довжину вказівного пальця роз- ділити на довжину безіменного паль- ця — середній коефіцієнт для чолові- ків 0,98, для жінок 1); • за допомогою медичних дослі- джень — біопсії (визначення домінант- ності червоних або білих м’язових во- локон: червоні волокна (повільні) — ро- бота на витривалість, білі волокна (швидкі) — робота на швидкість); • за допомогою визначення деяких психофізіологічних особливостей ди- тини — домінантності руки (тест правий-лівий); ліворукі — суттєво вища швидкість та продуктивність розв’ язання завдань на просторове мис- лення, домінує предметно-образне мислення; холеричний тип темпера- менту — віддають перевагу простішим техніко-тактичним діям із більшою швидкістю їх виконання; найчасті- ше — талановиті боксери, гравці у ве- ликий теніс, ігрові види спорту (атаку- вальні дії), фехтувальники.

Кожен вид спорту має свій набір тестів, наприклад: у видах спорту з проявами вибухової сили тестування проводиться стрибками у довжину з місця — важка атлетика, волейбол, стрибки у довжину тощо. Але тренери в спортивному відборі широко використовують на початковому етапі показники певних фізичних якостей, що домінують у більшості видів спорту: гнучкість, швидкість, спритність, вибухова швидкість, витривалість. Передумовою їх розвитку є заняття спортивною акробатикою, гімнастикою, легкою атлетикою.

Анкета для визначення здібностей учнів Здібності до спорту 1. Енергійний, потребує якомога більше рухів, щоб почуватися щасливим. 2. Любить брати участь у спортивних іграх і змаганнях. 3. Постійно досягає успіхів у якомусь виді спортивної гри. 4. Бігає швидше за інших. 5. Сильно розвинена координація рухів. 6. Любить ходити в походи, займатися на спортивних майданчиках. 7. Вільний час проводить у рухливих іграх.

Методи навчання обдарованих дітей мають відповідати своїм основним завданням: • наданню допомоги обдарованим учням в отриманні знань; • рівню інтелектуального та соціального розвитку дитини, різним вимогам і можливостям, виявляти основний та послідовний варіанти роз витку здібностей дитини; • переходу від перцептивного рівня (розуміння) пізнання до вищих понятійних рівнів.

Творчі методи під час викладання спрямовані на: • визнання раніше невизнаних або невикористаних можливостей; • повагу до бажання дітей самостійно працювати; • вміння стримуватися від втручання в процес творчої діяльності; • надання дитині свободи вибору; • індивідуалізацію навчальної програми залежно від особливостей учня; • створення умов для конкретного втілення творчої ідеї; • заохочення роботи над проектами, пропозиціями самих учнів; • уникання будь-якого тиску на дітей; • підкреслення позитивного значення індивідуальних відмінностей; • схвалення результатів діяльності дітей; • надання можливості загального внеску в роботу групи; • повагу потенційних учнів, які відстають; • демонстрування ентузіазму; • надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють іншу думку; • організацію безпосереднього спілкування звичайних дітей із обдарованими; • отримання максимальної користі від захоплення дітей; • терпимість (хоча б тимчасову) до безладу; • вміння переконувати та пропагувати; • здібність до самоаналізу.

Риси, які мають бути притаманні вчителю для роботи з обдарованими дітьми: • бути доброзичливим і чуйним; • розумітися на особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси; • мати високий рівень інтелектуального розвитку; • мати широке коло інтересів; • мати педагогічну і спеціальну освіту; • мати жвавий та активний характер; • володіти почуттям гумору; • виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і постійного самовдосконалення; • мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд; • бути цілеспрямованим і наполегливим; • володіти емоційною стабільністю; • уміти переконувати; • мати схильність до самоаналізу.

Робота з обдарованими учнями Методи навчання, як засіб організації навчальної діяльності учнів, є важливим фактором успішності засвоєння знань, навичок, а також розвитку здібностей та особистісних якостей. Плануючи індивідуальну роботу з обдарованими дітьми, звертаю увагу на особливості вікового розвитку рухових здібностей учня (сенситивні періоди). Розвиток силових якостей людини є гетерохронним. Сенситивний період приросту сили м’язів у хлопчиків та дівчаток не збігаються. Віковий період — від 9—10-ти до 16—17-ти років. Прогресивний період розвитку спритності спостерігається до 14—15-ти років у дівчат та 15—16-ти років у хлопчиків. У віці від 11—12-ти до 14—15-ти років у дівчат та до 15—16-ти років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій. Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту — від 8—9-ти до 10-ти та від 14-ти до 15-ти років. Гнучкість природно зростає до 14—15-ти років, але у різних суглобах вона має різну динаміку росту. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кулькових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7-ми до 8-ми та 11—13-ти років.

Таким чином, беручи до уваги індивідуальні можливості дитини та її вік, намагаюся наситити урок фізичної культури саме тими вправами, які, з урахуванням сенситивних періодів, максимально сприяють розвитку певних фізичних якостей. Досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період активного природного розвитку.

Форми роботи з обдарованими дітьми в межах уроку передбачає перегрупування дітей за різним віком та здібностями на певний час (урок, групу уроків), тобто дає змогу обдарованим дітям брати участь у навчальному процесі зі старшокласниками. Наприклад, якщо йдуть уроки у 7—8-му або 8—9-му класах на тему «Закріплення елементів під час гри футбол», учні 8-х класів грають із 9-м класом. Така форма навчання демонструє якісний вплив на успішність, самооцінку обдарованих дітей. Поперемінне навчання

Збагачене навчання Збагачене навчання для окремих груп за рахунок скорочення часу обов’язкової програми. В такому разі для обдарованих дітей, здійснюється заміна частини звичайних занять на заняття, відповідні до їхніх запитів і вподобань.

Традиційні методи Традиційні методи, які застосовують на уроках (розподіл учнів на групи за рівнем опанування матеріалу), — підвищення статусу обдарованого учня, тобто призначення капітаном команди або суддею матчу, доручення демонстрації й техніки виконання елемента або всієї вправи.

При складанні індивідуальних програм потрібно брати до уваги проблеми обдарованих дітей: • неприязнь у школі часто з’являється тому, що навчальна програма нудна й нецікава для обдарованої дитини; • ігрові інтереси — обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники, як наслідок — дитина опиняється в ізоляції; • заглиблення у філософські проблеми— для обдарованих дітей є характерним замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування, набагато частіше, ніж для інших дітей; • невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком— обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку; тому їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком; • прагнення досконалості — для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості — вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного почуття незадоволеності; такі діти критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку; • нереальні цілі — вони часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, переживають; • надмірні чутливість і вразливість; • потреба в уважному ставленні дорослих; • нетерплячість, зневажливість щодо дітей, які перебувають нижче від них в інтелектуальному розвитку.

Рекомендації вчителям для роботи з обдарованими дітьми 1. Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохоти спільні заняття з іншими дітьми. 2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати до неї неприязнь. 3. Учителю не слід робити з обдарованої дитини «вундеркінда». Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність — зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм із боку вчителя, звичайно, недопустимі. 4. Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають чітко регламентовані заняття, які повторюються. 5. Постійно працюйте над вихованням почуттів дітей, особливо вразливих і чуттєвих до всього, що стосується їхнього «я». 6. Допомагайте обдарованим дітям виробити адекватну «Я-концепцію» і самооцінку, розвивати емпатію. 7. Забезпечуйте сприятливу емоційну атмосферу, адже дитина набуває емоційного досвіду в процесі взаємодії з людьми. 8. Дотримуйтеся порядку та дисципліни; обдаровані діти, як і інші, мають знати межу допустимої поведінки. 9. Скеровуйте енергію і творчість обдарованих дітей у потрібне русло, щоб їхня праця приносила користь. 10. У роботі з обдарованими дітьми використовуйте дослідницький метод — це активізує їхню роботу. 11. Розвивайте здібності дітей, широко використовуйте метод самостійного набуття знань. 12. Привчайте обдарованих дітей працювати разом — це допоможе їм легше адаптуватися до соціальних умов. 13. Заохочуйте дітей — це стимулює їх. 14. Тісно співпрацюйте з батьками обдарованих дітей, щоб розвинути здібності кожної дитини.

Беручи до уваги вищесказане, можна зробити висновки, що домінуючим завданням учителя фізичної культури є виявлення обдарованої дитини та стимулювання її подальшого розвитку в спортивному напрямі. Однак думка багатьох фахівців у галузі фізичної культури, що на цьому завдання розвитку цієї дитини надалі полягає лише на тренера, помилкова. Якщо в процесі навчання учнів учитель зважає на їхні вікові та індивідуальні особливості, урізноманітнює навчальний процес, стимулює, заохочує учнів, застосовує індивідуальний підхід, співпрацює з тренером, шкільним психологом, батьками учня, успіх досягається швидше і за мінімальних витрат часу.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!