Наслідки Першої світової війни для ФранціїПозитивні– Повернення Ельзасу та Лотарингії.– Здобуття вугільних копалень Саарського басейну. Права на 52% німецьких репарацій.– Істотне розширення колоніальної імперії за рахунок німецьких колоній.– Глибокі структурні зміни в економіці, (нарощування потужності металургійної промисловості, індустріалізація країни). – Перетворення з країни аграрно-індустріальної, де переважала роль позичково-лихварського капіталу, на індустріально-аграрну країну
Наслідки Першої світової війни для ФранціїНегативні– Франція – одна з найбільш постраждалих від війни країн– 1,4 млн вбити ч. 2 млн 800 поранених, 750 тис. інвалідів.– Матеріальні збитки - 200млрд золотих франків. – Позбавлення значної частини капіталовкладень в Росії, так як більшовики відмовилися від боргів попередніх урядів– Перетворення з країни-кредитора на країну-боржника. – Катастрофічне падіння курсу франка та нестримний ріст інфляції
Особливості післявоєнної відбудови Франції Були збережені характерні для неї у великій кількості дрібні підприємства. Фінансові вкладення французів не у виробництво, а в цінні папери. Сімейні торговельні підприємства та сільськогосподарські ферми. Таким чином, у 20-х рр. французам вдалося досягти непоганих результатів: відновлено господарське життя північно-східних районів; урядові кредити дали змогу повністю ліквідувати безробіття; встановлено 8-годинний робочий день, укладено урядом колективні договори; денаціоналізовано промисловість.
Парламентські вибори 1924 р. Національний блок зазнав поразки від Картелю лівих сил - блоку центристів, радикалів і соціалістів, очолюваного Едуардом Ерріо. Опозицію йому склали: з правого флангу - Національний блок, з лівого - комуністи. Через два роки (липень 1926 р.) уряд Картелю лівих сил через неспроможність розв'язати фінансові проблеми подав у відставку, а сам блок розпався.
Світова економічна криза для Франції (1931-1935)Країна пережила два сплески «Великої депресії» - у 1932 і у 1935 рр. До 50 % населення було зайнято в сільському господарстві, Франції вдавалося уникнути масового безробіття. Бурхливі темпи розвитку нових галузей промисловості потребували більше робочих рук, і уряд вдавався до залучення емігрантів на непопулярних серед французів виробництвах. Та на кінець 1934 р. вже кожен десятий працездатний француз утратив роботу. Криза найболючіше вдарила по сільському господарству - через падіння цін на сільськогосподарську продукцію почалося масове знищення продуктів харчування. У містах збанкрутіли понад 100 тис. магазинів, кав'ярень, дрібних і середніх підприємств.
Відставка Едуарда ДаладьєСлабкість уряду й жорстока конкуренція між комуністами і екстремістськими правими організаціями у 1934 р. підвели Францію до прірви громадянської війни. 6 лютого 1934 р. організації фашистського спрямування та об'єднання колишніх вояків з вигуками «Геть парламент!» зібралися перед будинком парламенту. У результаті зіткнення з поліцією 15 чоловік загинуло і 1500 було поранено. Наступного дня прем'єр Едуард Даладьє подав у відставку
Наростання фашистської загрози. Активізація правоекстремістських сил, які пропонували встановити відкриту диктатуру («Ліга французької дії», «Патріотична молодь», «Вогняні хрести»). Особливості французького фашизму. Не мав значної підтримки населення. Негативне ставлення більшості французів до тоталітарних режимів Муссоліні та Гітлера. Відсутність єдиної фашистської партії чи організації, загальної фашистської доктрини. Відсутні ідеї реваншизму (Франція) – переможниця в Першій світовій війні),тому націоналістична пропаганда французьких фашистів не могла спиратися на почуття ураженої національної гідності і не мала успіху, як це було в Німеччині. Французький фашизм.
Об’єднання партій для утворення спільного фронту проти загрози фашизму. У лютому 1934 р. домовилися про участь у наступних виборах за єдиним списком соціалісти і комуністи; згодом представники інтелігенції об'єдналися у Комітет пильності інтелектуальних антифашистів. У червні 1934 р. соціалісти і комуністи підписали офіційну угоду про спільні дії, а в 1935 р. до неї приєдналися й радикали.14 липня 1935 р. - 500 тис. французів на чолі з генеральним секретарем СФІО Леоном Блюмом, генеральним секретарем Комуністичної партії Морісом Торезом та лідером радикалів Едуардом Даладьє пройшли вулицями Парижа. Моріс Торез запропонував назвати об'єднання Народним фронтом.
Передвиборча програма Народного фронту 1936 р.- Скорочення безробіття - Державне регулювання трудових відносин - Націоналізація важливих підприємств і банків - Плановість розвитку економіки - Оздоровлення фінансової системи країни - Державний контроль над усіма фінансовими операціями - Активна інвестиційна політика держави - Підтримка сільського господарства - Захист політичних свобод - Свобода засобів масової інформації - Боротьба з фашизмом та тероризмом - Захист миру і боротьба за роззброєння - Демократизація системи освіти
Франція за уряду Народного фронту. За підсумками парламентських виборів, що відбулися у квітні 1936 р., Народний фронт здобув 57 % голосів і сформував уряд, до якого увійшли радикали та соціалісти. Комуністична партія, яка багато зробила для спільної перемоги лівих, не підтримала свого керівника М. Тореза і відмовилася від міністерських портфелів. Прем'єр-міністром Франції було призначено лідера соціалістів Леона Блюма
Робота уряду Л. Блюма. Влітку 1936 р. парламент прийняв понад 130 законодавчих актів щодо соціальної сфери; уряд підвищив пенсії та заробітну плату службовцям. Йому більш-менш успішно вдалося розв'язати лише одну з економічних проблем - у жовтні 1936 р. стабілізувався франк. Щоб збільшити соціальні виплати, уряд вдався по підвищення податків на крупні підприємства, на що їхні власники відреагували вивозом капіталу за кордон, переважно у колонії.
Падіння авторитету Народного фронту. Після кривавих сутичок між правими і лівими у березні 1937 р. Праві заявляли, що «краще Гітлер, ніж Блюм!». У червні того ж року Л. Блюм подав у відставку. Криза коаліції стала очевидною. Після відставки свого уряду Народний фронт проіснував лише один рік.
Політика «умиротворення» Е. ДаладьєПраві партії розгорнули агітацію за встановлення у Франції «сильної влади». У квітні 1938 р. було сформовано уряд з частини радикалів і правих. Очолив його Е. Даладьє. Найбільше, чим він увійшов в історію, - політикою «умиротворення» А. Гітлера і своїм підписом на Мюнхенському договорі 1938 р. про розчленування Чехо-Словаччини.