Презентація "Герої для нас як приклад"

ВИХОВНА ГОДИНА ПРИСВЯЧЕНА ДНЮ ПАМ’ЯТІ АНАТОЛІЯ ПОЛІЩУКАПідготувала вчитель історії Л. М. Бусуйок

ГЕРОЇ ДЛЯ НАС ЯК ПРИКЛАД…

8 серпня 1974 року в селі Родниківка Уманського району Черкаської області у сім’ї Поліщуків Олександра Олександровича та Валентини Олександрівни народилася друга дитина – і також син. У родині вже був син Володимир, другого хлопчика назвали Анатолієм. У тому далекому 1974 році ніхто з рідних (і не тільки рідних!) навіть уявити собі не міг, наскільки тісно переплететься доля Анатолія з подіями в Україні 2014-2015 років. Анатолій ріс в родині, в якій шанували українські національні звичаї, обряди та традиції. З дитинства виховували в нього любов до культури свого народу, вчили любити природу рідного краю і, - найголовніше – поважати людей. Село Родниківка

Річка Кам’янка в селі Родниківка, до якої не один раз приходив купатися і ловити рибу Анатолій. Цією дорогою щодня ходив Толя до школи.

Навчався Анатолій Поліщук у Родниківській середній школі. Його батьки також навчалися у ній.

ШКІЛЬНІ РОКИУ навчальному закладі педагоги продовжили прищеплювати хлопцю любов до Батьківщини. Особливо цьому сприяли організовані в школі зустрічі з ветеранами Другої світової війни. Молоде покоління захоплено слухало розповіді про війну, запеклі бої…Учителі запам’ятали Анатолія струнким юнаком з кучерявим світлим волоссям, якому були притаманні такі риси характеру як доброта, чуйність, скромність, доброзичливість, привітність. Анатолій Поліщук на святі Останнього дзвоника у Родниківській середній школі, 1991 рік

ДОРОГИ, ЯКІ МИ ОБИРАЄМОПісля закінчення школи Анатолій був призваний до лав Збройних сил України. Служив у місті Сімферополь у складі Морської берегової охорони. Під час проходження військової служби Анатолій продемонстрував такі моральні якості як дисциплінованість, відповідальність, почуття обов’язку, правдивість. З честю відслуживши 2 роки, повернувся у рідне село. Працював будівельником. Легко сходився з людьми, завжди був готовий прийти на допомогу. Був одружений. Двоє синів підростають у нього. Анатолій Поліщук складає Військову присягу Збройним силам України, 1992 рік, м. Сімферополь

МОЯ УКРАЇНА, ДЕМОКРАТИЧНА І ВІЛЬНА, Я З НЕЮ ПОВ’ЯЗУЮ ДОЛЮ СВОЮ Як справжній патріот, який щиро і самовіддано любить Україну, Анатолій Поліщук не залишився осторонь буремних подій 2014 року. Він був твердо переконаний, що любити свою Батьківщину потрібно такою, якою вона є, не відвертаючись від неї в щасті і в біді. І тому вирішив іти добровольцем у зону антитерористичної операції. «Якщо не я, то хто?» – це запитання стало життєвим кредо Анатолія Поліщука. І тому в серпні 2014 року поповнив ряди 2-го Батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас».

БАТАЛЬЙОН «ДОНБАС» Батальйон «Донбас» – підрозділ громадсько-територіальної оборони, сформований у квітні-травні 2014 року для забезпечення функціонування органів державної влади на території Луганської та Донецької областей, у тому числі для охорони державного кордону. 29 травня 2014 року на базі 1-ої роти «Донбасу» було розпочато формування батальйону відновленої Національної гвардії України – 2-й Батальйон спеціального призначення «Донбасу», в/ч 3027, 1-ої Бригади оперативного призначення Національної гвардії України, сформований виключно з добровольців, виконує завдання протидиверсійного і антитерористичного характеру в зоні АТО на сході України.

Бойові побратими – бійці батальйону «Донбас» і Анатолій Поліщук разом з ними (у нижньому ряду, п’ятий справа)

ВІЙСЬКОВІ НАВЧАННЯТа в зону АТО Анатолій попаде не відразу. Спочатку – Навчальний центр Національної гвардії України, де Анатолій удосконалював військові знання, вміння та навички. Труднощі та побутові незручності його не лякали, а, навпаки, загартовували його дух. Наполегливо та рішуче йшов до своєї мети: якнайшвидше опинитися на Сході, щоб захищати територіальну цілісність та незалежність України. Саме тому добросовісно готувався до занять, акуратно виконував вказівки та розпорядження командирів. По закінченні навчання був нагороджений Грамотою.

Анатолій Поліщук у наметі. Спокійний, впевнений в собі, готовий до бойового завдання. Навчальний центр Національної гвардії України. 2014 рік, листопад.

У грудні 2014 року отримав відпустку і приїхав до рідної домівки. 13 грудня 2014 року. Брати Поліщуки Володимир (справа) та Анатолій (зліва). Під час відпустки у Родниківському Будинку культури на театралізованій виставі «Вечорниці». Радісний, веселий настрій переповнює душу і серце Анатолія.

У ЗОНІ АТОІз січня 2015 року Анатолій Поліщук (позивний «Кемел») в зоні АТО в складі 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас». Односельці розповідали, що якось на каналі «1+1» у ТСН показували черговий відеосюжет про події в зоні АТО, то в одному з бійців вони взнали Анатолія Поліщука – він усміхався і передавав привіт своїм землякам. Доблесно і безстрашно ніс службу Анатолій Поліщук. Отримав звання сержанта, призначений командиром відділення.

10 лютого 2015 року ми зустрілися з матір’ю Анатолія Поліщука. Валентина Олександрівна принесла його світлини, Грамоту. Коли ми розпитували про Анатолія, то ось що вона розповіла: «Народився в нашому селі, закінчив школу, служив у Збройних силах України, працював будівельником, був одружений, має двох синів, пішов добровольцем у зону АТО». Отак стисло і просто. І додала: «Коли Толя розмовляє зі мною по телефону, – я не можу стримати сліз – плачу, то він лагідно втішає мене: «Не плачте, мамо, все буде гаразд». Ніжний, люблячий син і мати, що живе у вічній тривозі, розуміли один одного без зайвих слів: Анатолій там, де свистять кулі, де біль і горе, тому що він – відданий син не лише своєї матері, але й неньки -України. Інакше він не міг…2015 рік, січень. У зоні АТО. Анатолій Поліщук завжди готовий дати відсіч ворогам. Його сильні руки міцно і вміло тримають зброю в руках. На зап’ястях бійця – браслети-обереги в жовто-синіх кольорах, з любов’ю виготовлені учнями нашої школи. СИН СВОЄЇ ЗЕМЛІ

Печальна звістка облетіла село Родниківка 19 лютого 2015 року: 12 лютого 2015 року під час проведення «зачистки» від залишків незаконних збройних формувань в селі Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве-Артемівськ (Донецька область), командир відділення сержант Поліщук Анатолій Олександрович загинув. Того дня, 12 лютого, загинули ще 4 вояків батальйону «Донбас». Бійці батальйону «Донбас» не кинули на поталу тіла своїх товаришів. З 20 по 24 лютого 2015 року військовослужбовці батальйону «Донбас» вивезли тіла п'яти своїх побратимів і ще 18 українських військових, загиблих біля села Логвинове на Дебальцевській трасі. В ІМ’Я ТВОГО І МОГО МАЙБУТТЯ

Жалоба і сум прийшли в кожну оселю села Родниківка: не стало нашого Толі. Серце розривалося від туги і болю, жевріла надія: «А, може, помилка?.. Адже буває так, що помиляються…» Не помилились… Хоронили Анатолія Поліщука 22 лютого 2015 року з усіма військовими почестями. В голубе небо прогримів залп, віддаючи останню шану бійцю батальйону «Донбас» з позивним «Кемел». Смерть Анатолія завдала душевного болю всім, а особливо тим, хто близько знав його та його родину. Пам’яті героя присвятили свої поезії Світлана Антонюк та Тетяна Таранюк, уродженки села Родниківка. Світлана Антонюк особисто була знайома з Анатолієм Поліщуком, її чоловік – Микола Антонюк, дружив з ним з дитячих літ. Світлана знала, як трепетно Анатолій любив матір, оберігав її. Є ПАМ’ЯТЬ, ЯКІЙ НЕ БУДЕ КІНЦЯ…

Я, МАМО, НИЗЕНЬКО ТОБІ ПОКЛОНЮСЯЯ, мамо, низенько тобі поклонюся. За те, що зростила,Що я не боюся.І, навіть тримаючи зброю в руках,Я знаю, ти поруч. У серці, в думках. Ти, мамо, зі мною. Встаєш і лягаєш,Зі мною в бою ти –Мене зберігаєш. В холодний окоп,Мов той птах прилетиш,Мене ти розрадиш,Мене звеселиш. Матусю моя,Ти – лебідочка ніжна,Хай сила твоя. Нескінченна і вічна. Затримає нас,Збереже у бою,А віра… Надовго залишить в строю. Хай скроні твої омива сивина, –Для мене ти, мамо,Завжди молода. Не плач, моя ненько,Ти вір, я прийду,З світанком до тебе у дім я зайду,Тобі поклонюся,Прильну до рукиІ буду мовчати…Ти, мамо, кричи,Тепер я не серджусь, –Тепер я радію,Бо я досяг миру –Здобув свою мрію!.. Світлана Антонюк

УКЛІН ГЕРОЄВІПрисвячено Поліщуку Анатолію Олександровичу, який загинув у зоні АТО. Лютий, 2015 рік Материнський біль неперевершений… Це так!Але ми не маємо права забувати,Що загинув Анатолій наш в АТО за нас,І про це нам треба завжди пам’ятати.  Він є приклад для майбутніх поколінь, Для синів своїх, що мають також З нього приклад брати, Бо вони, не знаючи про те, Мали кращого за всіх у світі Тата. Він свідомо і без остраху пішов. Рідну землю нашу боронити. Прикладом своїм всім показав,Що ніхто за нас не буде це робити.  Тож пишайтеся Героєм, земляки, Не проходьте мимо, зупиніться! Передумайте прочитане за мить І відважному Героєві вклоніться! Тетяна Таранюк  

Указом Президента України №270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Анатолій Поліщук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). ВАШ СВІТЛИЙ ПОДВИГ НЕЗАБУТНІЙ

На вшанування пам’яті Анатолія Поліщука у Родниківському Будинку культури створено куточок Пам’яті героя. ПАМ’ЯТАЙМО ГЕРОЇВ

Могила Анатолія Поліщука на сільському кладовищі. Педагоги та учні школи приходять сюди, щоб схилити у скорботі голову та вклонитись низько до землі тому, хто віддав за Батьківщину найцінніше, що є в кожного із нас, – життя. Жовто-блакитний стяг обіймає хрест і, коли подує сильний вітер, журливо тріпоче. Стоячи біля могили та згадуючи життєве кредо Анатолія «Якщо не я, то хто?” мимоволі замислюєшся: «Дійсно: якщо не я, то хто?»ЖИТТЯ НЕ ВІЧНЕ – ВІЧНІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКІ

ДОПОКИ МИ ЖИВІ, МИ ПАМ’ЯТАТИМЕМО ТЕБЕ, ЗЕМЛЯЧЕ