Методичні розробки. Передовий педагогічний досвід. "Патріотичне виховання дітей "

Про матеріал
Передовий педагогічний досвід учителя. Зібранні матеріали уроків, та патріотичне виховання дітей на уроках історії.
Перегляд файлу

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………4

Розділ I

Національно –патріотичне виховання дітей та молоді. Мета та завдання………7

Розділ II

Шляхи реалізації та етапи впровадження патріотичного виховання. ………….11

Розділ III

Патріотичне виховання на уроках історії та в позаурочний час……………………………………………………………………………………15

Висновки……………………………………………………………………………23

Використана література……………………………………………………………24

Додатки……………………………………………………………………………...26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

        Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.

      Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання, як стрижневі, основоположні, що відповідають, як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу, як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, зумовлюють пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

           Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму, як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має надзвичайно величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям у вихованні нашого підростаючого покоління. Вони уже ввійшли до освітнього і загально виховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності, як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України.

Серед них Київська Русь, Велике князівство Литовське, Військо Запорозьке, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Гетьманат Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна та інші українські визвольні проекти. На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату, як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею.

Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності та ін.

Важливим завданням є розгляд порівняльно-історичних відомостей про переривання державності в інших європейських країнах, які сьогодні представлені потужними європейськими націями. Спеціального розгляду потребують історичні обставини, що призводять до переривання державницької традиції.

Разом із тим, національно-патріотичне виховання не повинно прищеплювати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу лише очима власної культури. На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої і позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму в дітей та молоді, у попередні часи боялися взагалі терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в етнонародному або неорадянському вимірі.

Протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій:

  • Концепція національної системи виховання (1996);
  • Концепція національно-патріотичного виховання (2009);
  • Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;
  • Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012).

Проте жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави.

На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:

  • повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України);
  • участь у громадсько-політичному житті країни;
  • повага до прав людини;
  • верховенство права;
  • толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей;
  • рівність всіх перед законом;
  • готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

            Враховуючи всі обставини, виникає гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина-патріота України.

 

Розділ I

Національно –патріотичне виховання дітей та молоді.

Мета та завдання

          Національно-патріотичне виховання це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

         Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави.

         Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України, як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно, в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур.

         Системна організація військо-патріотичного виховання молоді має бути спрямована на підготовку її до оволодіння військовими професіями, формування психологічної та фізичної готовності до служби в Збройних Силах, задоволення потреби підростаючого покоління у постійному вдосконаленні своєї підготовки до захисту Вітчизни.

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

  • утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
  • виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;
  • підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;
  • усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
  • сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
  • формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
  • утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;
  • культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;
  • формування мовленнєвої культури;
  • спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.

Патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей. Водночас патріотичне виховання має власні принципи, що відображають його специфіку. Серед них:

  • принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;
  • принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;
  • принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;
  • принцип соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання життєвих проблем;
  • принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;
  • принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.

(додаток до наказуМіністерства освіти і науки України від 16. 06. 2015 р.    № 641«Концепція національно – патріотичного виховання»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II

Шляхи реалізації та етапи впровадження

Патріотичного виховання дітей та молоді

Удосконаленням нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді є:

  • підготовка нормативно-правових документів з питань національно-патріотичного виховання молоді, внесення відповідних змін до законодавства;
  • розроблення державних і громадських заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання негативним наслідкам впливу інформаційної війни;
  • розроблення порядку державного фінансування заходів, спрямованих і на національно-патріотичне виховання молодих людей;
  • підготовка комплексної програми військово-патріотичного виховання та нормативно-методичного забезпечення її реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;
  • вироблення науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання молоді: включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів (через світову історію можна показати, як державність поновлювали інші народи, зокрема чехи та поляки; через зарубіжну літературу показати, як ці народи утверджували свою ідентичність; через дисципліни природничо-наукового циклу розкрити здобутки українців у науці і техніці, якими слід пишатися тощо, бо тільки цілісна і системна картина гарантуватиме осягнення мети Концепції);
  • вивчення потреб молоді, зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;
  • забезпечення активної участі сім’ї та родини в розвитку фізичного і морального здорової, патріотично налаштованої зростаючої особистості..
  • Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері національно-патріотичного виховання:
  • проведення заходів спрямованих на реалізацію патріотичного виховання в закладах системи освіти, культури, спорту;
  • підтримка та сприяння волонтерським проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації українських громадян, спрямованої на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;
  • створення умов для популяризації кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, героїчного минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної й самодіяльної творчості;
  • активне залучення до патріотичного виховання дітей та молоді учасників бойових дій на Сході України, членів сімей Героїв Небесної Сотні, бійців АТО та їхніх сімей, діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну позицію;
  • залучення молоді до участі у збереженні і підтримці єдності українського суспільства, у громадському русі задля громадянського миру і злагоди;
  • сприяння спортивній і фізичній підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя молодих громадян з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;
  • налагодження співпраці з військовими формуваннями України як мотивація готовності до вибору військових професій;
  • сприяння роботі клубів за місцем проживання, центрів патріотичного виховання та інших громадських організацій, які здійснюють патріотичне виховання молоді;
  • активізація виховної роботи з дітьми та молоддю засобами всеукраїнської дитячої військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”);
  • удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів, які займаються питаннями національного і патріотичного виховання дітей та молоді в системі освіти, культури, спорту.

Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством:

  • активне залучення до національно-патріотичного виховання дітей та молоді дитячих і молодіжних громадських організацій (об’єднань), використання їхнього досвіду, потенціалу, методів роботи у вихованні патріотів України;
  • організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на національно-патріотичне виховання дітей та молоді;
  • долучення батьківської громадськості до популяризації кращого досвіду патріотичного виховання;
  • посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного виховання молоді.

Інформаційне забезпечення національно - патріотичного виховання дітей та молоді:

  • організація у теле-, радіопрограмах, Інтернет-ресурсах та в друкованій пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, боротьбу українського народу за незалежність, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного виховання різних соціальних інституцій; підтримка україномовних молодіжних засобів масової інформації;
  • запобігання пропаганді в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості і бездуховності, що суперечать загальнолюдським та національним духовним цінностям, заперечують суверенність Української держави;
  • виробництво кіно - і відеофільмів, підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури національно-патріотичного спрямування;
  • підготовка інформаційної та науково-популярної літератури для батьків з питань патріотичного виховання дітей та молоді у сім’ї; висвітлення в засобах масової інформації кращого досвіду родинного виховання;
  • здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація розсекречених архівних документів, видання історичної науково-популярної літератури, довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг патріотичної спрямованості. («Концепція національно – патріотичного виховання»)

Процес патріотичного виховання дітей і молоді повинен мати випереджувальний характер, відповідати віковим і сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним характеристикам.

  • забезпечення у молодого покоління розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної пам’яті;

Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III

Патріотичне виховання на уроках історії та  в позаурочний час

        Як писав Олександр  Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». І такий народ  завжди будуть зневажати й поневолювати. Українська держава зможе розвиватися лише знаючи своє минуле, і пам’ятати, що саме історична свідомість є вищою духовною цінністю будь-якої нації.

У духовному і політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових цивілізаційних процесах. В історії України чимало подій, що перед усім світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого, заможного життя. Як свідчить історія, із тисяч народів і народностей світу лише 200 виросли в нації – створили свої держави й домоглися визнання світової спільноти, серед них – Україна.

        На уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про давнє минуле власне українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської цивілізації. Тут учні мають отримати базові наукові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх історичної свідомості, патріотизму. Український патріотизм – явище, яке відображає все незаперечно цінне в історії української державності, визнає природну закономірність довготривалого історичного розвитку української нації, народу аж до створення своєї державності.

        Під час уроків історії вчитель має донести до учнів ідею української державності, як консолідуючого чинника розвитку суспільства й нації в цілому. Історія Руси-України, Литовсько-Руська держава, Запорозька Січ, Гетьманщина, УНР, ЗУНР - яскравий приклад  тривалих державницьких традицій України. Висвітлюючи теми, пов’язані з відновленням  історичної пам’яті  про них, особливого наголосу потребують порівняльно-історичні відомості про переривання державності в інших європейських країнах, які на сьогодні є потужними європейськими націями. Система патріотичного виховання передбачає формування історичної свідомості молодого покоління українців, що базується на вивченні історії боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, особливо у ХХ-ХХІ століттях. Існування України сьогодні – це результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.

Вивчаючи славні сторінки історії варто звертати увагу на те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже українці - єдина в світі козацька нація. Козацтво було  дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. А Запорозька Січ була і залишається нині синонімом свободи, незалежності, людської й національної гідності.

            У старших класах необхідно акцентувати увагу на патріотизмі і моральності діячів визвольного руху, показати витоки цього патріотизму. Так символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну став подвиг героїв Крут, боротьба за волю України повстанців Холодного Яру, діяльність Української Повстанської Армії, спротив дисидентів тоталітарній системі тощо. Ці та інші теми є надзвичайно емоційними, хвилюючими і дають невичерпні  можливості для розкриття  такої  людської  якості, як самопожертва в ім’я нації та держави. Проголошення Акту незалежності України відкрило нову сторінку в історії України.

            Історія України – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика; всього українського народу та його видатних представників – Т.Шевченка, В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери та багатьох інших, вчитель має продемонструвати національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу.

На всіх етапах становлення український народ демонстрував високий національний дух і прагнення жити вільно і незалежно, у мирі та злагоді з іншими народами.

          Особливими мають стати уроки, присвячені революційним змінам, що відбулись у листопаді 2013 - березні 2014 р.р., що продемонстрували готовність молодого покоління відстоювати національні цінності, українську державність, орієнтацію на фундаментальні орієнтири світової цивілізації. Вчитель має довести учням, що завдяки базовим цивілізаційним цінностям вдалося  розмежувати світ диктаторських цінностей євразійства і загальнолюдських цінностей Європи.

         Події, які пережив народ України упродовж 2013 – 2014 рр.  ще раз засвідчили, що проголошена у 1991р. державна незалежність потребує постійного захисту,  глибокого розуміння та оцінки того, що відбувається навколо нас. Саме тому на уроках, присвячених сьогоденню, особлива увага приділяється ролі учасникам  бойових дій на Сході України та волонтерам.

Саме на уроках історії мають опрацьовуватися такі терміни, як «патріотизм», «нація», їх розуміння учнями. Необхідно акцентувати увагу на тому, що патріотизм в нинішній час проявляється не лише в безпосередній обороні на Сході із зовнішнім ворогом, не тільки в надзвичайних ситуаціях, але є звичайним станом повсякденного життя людини.

     При здійсненні складного процесу патріотичного виховання я поєдную  традиційні методи виховання з інноваційними та практичними заходами.Пріоритетну роль  надаю активним методам,  що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини i сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

 Я  використовую різноманітні форми роботи, як на уроці, так і в позаурочний час, а саме: З учнями 10 класу проведено відкритий урок на тему:«Голодомор 1932—1933 років»(додаток 1), Засідання круглого столу на тему

«Голодомор 1932—1933 років, як геноцид української нації» (додаток 2)

  Серед форм роботи, які я використовую на уроках є:

1. Інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «круглі столи», «усні журнали»).

2. Діяльнісно – практичні групові (групи дослідників-пошуковців, огляди – конкурси): тематичні презентації (відповідно теми уроку чи позакласного заходу).

3. Інтерактивні (гурток, гра «Що? Де? Коли?», брейн-ринг)(додаток 3 ).

На уроках історії також активно використовуються інтерактивні методи навчання («мозковий штурм», «мікрофон», «дерево рішень», «займи позицію» і т. д.)

 4. Діалогічні (бесіда, рольові ігри). На уроках створюються ситуації, коли учні уявляють себе історичною особою і прогнозують свої дії в тій чи іншій ситуації, висловлюють свої позиції.

5. Індивідуальні (індивідуальна робота, творчі завдання).

 6. Наочні (виставки, тематичні стенди, історичні бюлетені, фото, відеоматеріал, презентації).

Велика роль у формуванні ідеології патріотизму у молодого покоління належить урокам та позаурочній роботі з історії. Я, як учитель  історії, керівник гуртка  «Історія рідного краю» відчуваю відповідальність за формування в учнів почуття свідомого громадянина, патріота, людини з думками, спрямованими на розвиток демократичного суспільства. Тому ми з гуртківцями досліджуємо Уманщину та  свій рідний край, своє мальовниче село.

Уманський район – це чарівний, неповторний край, овіяний історичною славою боротьби нашого народу за право вільно жити на споконвічній землі своїх пращурів. Розташований він у мальовничому місці Придніпровської височини, а його територією протікають річки Синиця та оспівана в піснях Ятрань з притоками Уманка і Ревуха, які належать до басейну Південного Бугу.

Розумом, працею й талантами місцевих жителів творилася славна історія району, його економічний потенціал, все те прекрасне і величне в ньому, чим по праву ми сьогодні пишаємось. Уманщина належить до Українського Полісся – най унікальнішого історико-етнографічного регіону Слов’янського світу, який має самобутню своєрідну матеріальну і духовну культуру.

Скільки б ми не обирали шляхів, але ми завжди повертаємося до батьківського дому до своєї рідної домівки.

Як і кожна людина, кожне українське село має свою біографію і свою долю.

          У самому серці Уманщини  на відстані 2 км. від північної околиці історичного центру краю – міста Умані, розмістилося моє село Родниківка.

Славнозвісне село розташоване в верхній течії річки Кам’янки (притоки Уманки) в 10 кілометрах від залізничної станції міста Умані та 3 кілометрах від автостради Київ-Одеса. Раніше село називалося Війтівка. В березні 1946 році було перейменовано в Родниківку. Конкретних відомостей про час заснування села нема. Але є припущення що село засновано на початку 17 століття. Назва села походить від польського слова „війт", що означає староста. У 18 столітті землі Уманщини стали власністю польського магната Потоцького. З метою повного їх освоєння він поселяв на цих землях своїх людей, які ставали власниками окремих поселень.

Їх називали війтами, а згодом старостами. Звідси й назва села Війтівка (поселення війта). На кінець 18 століття село нараховувало понад 100 дворів. В селі стали поселяти будівничих Софіївського парку, які залишались у ньому жити. За рахунок приїжджих та емігруючих село зростало.(Навчально - методичний посібник Л. М. Бусуйок)

Моє  село - Краю мій

 

Краю мій рідний, де я проживаю,

Кращого в світі за тебе немає

Рідна оселя, в якій народилась,

Завжди для мене люба та мила.

 

                                           Село Родниківка – Частинка твоя

                                           Дуже і дуже люблю його я.

                                           Центром району є місто чудове

                                           Умань… Назвали таким його словом.

 

Місто Черкаси то центр обласний

Він у нас гарний, як сонце ясний.

Як всі України частинки з’єднати

Вийде Держава наша багата.

 

                                       Люди живуть в ній старі й молоді

                                       Всі прославляють себе у труді.

                                       То ж бережімо свої надбання,

                         Щоб край наш міцнів і багатшав  щодня.

 

       Вивчаючи фольклорно-етнографічну спадщину рідного краю, вихованці збагачуються духовно, маючи можливість дізнатися про особливості його історії, колориту звичаїв, традицій, обрядів, діалекту.

Краєзнавство всебічно розвиває учнів, прищеплює їм уміння дивитися на світ очима дослідника.(світлини додаток 4)

      Навчання з використанням краєзнавчого матеріалу значно полегшує засвоєння учнями наукової термінології, сприяє вихованню національно -патріотичних почуттів молоді, розширює їхній світогляд , розвиває пізнавальні інтереси, залучає до пошуково-дослідницької діяльності, формує інтелектуальні та практичні вміння.

Значна увага в програмі приділяється детальному вивченню фольклорно-етнографічної спадщини нашого регіону. В процесі практичних занять, учні набувають навичок методу збору краєзнавчого матеріалу його обробки і систематизації.

Мета діяльності гуртка:полягає в реалізації змісту шкільної освіти, дослідницького напряму, формуванні  компетентності учнів у процесі дослідницької діяльності в сфері історії України в забезпеченні освоєння української історії на основі пізнання процесу розвитку українського суспільства в цілому, аналізуючи всю сукупність етнічно – національної, суспільно -політичної, соціально – економічної ,культурно – релігійної трансформації українського суспільства на шляху його багатовікового поступу.

Завдання гуртка:

Формування в учнів високої історико – патріотичної свідомості, освоєння історико – понятійного апарату, творчого мислення, навчання.

     Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

        Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції.

 Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану – промовистого свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.

Актуальним є організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

         Варто знати та памятати своїх героїв, захисників Вітчизни!  Серед жителів нашого села Родниківка 50 осіб військовослужбовців, які захищали й нині продовжують захищати нашу державу від російського ворога. Як справжній патріот, який щиро любить свою Вітчизну, Анатолій Поліщук не залишався осторонь буремних подій 2014 року. Він був твердо переконаний, що любити потрібно свою Батьківщину такою, яка вона є, не відвертаючись від неї в щасті і в біді. І тому вирішив йти  добровольцем у зону АТО.

Але доля так розпорядилась.. Печальна звістка облетіла наше село:12 лютого 2015 року під час проведення «зачистки» від залишків незаконних збройних формувань в селі Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве – Артемівськ (Донецька область),командир відділення сержант Поліщук Анатолій Олександрович(8 серпня 1974 р. – 12 лютого 2015р.) загинув.( http:// www.ukrinform/ua/ukr/news/u_boyu _za_logvinove_zaginuli_biytsi_donbasu____semenchenko_202129)

Хоронили Анатолія 22 лютого 2015 року з усіма військовими почестями.   Саме смерть Анатолія Поліщука завдала душевного болю всім, а особливо тим, хто близько знав його та його родину. Памяті героя присвятила свою поезію Світлана Антонюк. В сільському будинку культури створено куточок Пам’яті героя. На вулиці якій мешкав Анатолій перейменували у вулицю Анатолія Поліщука. ( З матеріалів зібраних В.П. Іщенко)

       Нині у Родниківській загальноосвітній школі I-IIIступенів імені Т. Г. Шевченка започатковано традиції: вшановувати пам’ять Анатолія Поліщука покладанням квітів до його могили на День знань, свято Останього дзвоника та проводити 12 лютого ( в день загибелі) лінійку Пам’яті.

        Також я, як учитель історії проводжу уроки Пам’яті в кабінеті історії, бібліотеці де облаштовано виставку матеріалів, знайомлю учнів  з нашими героями, яких фото розміщене на стенді нашої школи «Хоробрі Серця».(Світлини додаток4)

 

 

Висновки

            Виховання громадянина завжди було найважливішим завданням суспільства. Події, які ми переживаємо зараз свідчать, що проголошена у 1991 р. державна незалежність потребує постійного захисту і глибокого розуміння, оцінки того що відбувається навколо нас. Очевидним є факт, що в сучасних умовах суспільствознавча освіта виступає своєрідною серцевиною моральності, патріотичності, правової культури і поведінки, формування честі і гідності у молодого покоління. 

          В. О. Сухомлинський підкреслював, що «патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яке проникає в усе, що пізнається, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується…».  Вчитель історії засобом свого предмета проектує людину, виховує на своїх уроках юного патріота, формує патріотичні почуття і переконання на історичних прикладах, спрямовує до «…рухів і поривів духу…»  Хто може краще, ніж учитель історії, показати «ланцюг» становлення нашої країни так, щоб у кожного учня виховати гордість за свою Батьківщину.  На уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про давнє минуле власне українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської цивілізації. Тут  учні мають отримати базові наукові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх історичної свідомості, патріотизму

        Пріоритетне завдання  учителя історії – формування патріотичних почуттів, любові до свого народу, глибокого розуміння громадянського обов’язку, готовності відстоювати державні інтереси Батьківщини.

         Отже, кожен урок історії повинен викликати інтерес до національної історії, культури, мови, звичаїв нашого народу заради виховання справжніх патріотів України.  Тому, одним із шляхів виховання національної свідомості і патріотизму є уроки історії, які починаються з прищеплення молодому поколінню любові до рідного краю, його історії, з виховання відчуття власної гідності та відповідальності за свою Батьківщину.

Використана література

1.Бусуйок Л. М. Навчально – методичний посібник « Історія села Родниківка»/ У. – 2009.,с. 4-18.

2.Виховання моральності підростаючого покоління: науково-методичний посібник / Мартинюк І.В. – К.: ІСДО, 2005 ., с.288.

3.Голодомор 1932-1933 років у літературній творчості та фольклорі.

4.Гонський В.Н.  Патріотизм, як основа сучасного виховання / К.  -1997.,с.21-25.

5.Іщенко В. П. Анатолій Поліщук – син своєї землі.

6.Концепція національно-патріотичного виховання / К.,-2015.

7.Кульчицький С., Єфіменко Г. Демографічні наслідки Голодомору 1933 р. в Україні. Всесоюзний перепис 1937 р. в Україні: документи та матеріали. - К., 2003. - 192 с.

8.Кульчицький С. Причини голоду 1933 року в Україні // Дзеркало тижня. - № 38 (463). - 4-10.10.2003

9. Кульчицький С. Скільки нас загинуло від Голодомору 1933 року? // Дзеркало тижня. - №45. - 23.11.2002.

10. Кухаренко П.М., Резнікова О.О. Формування громадської позиції сучасної

молоді//Україна на зламі тисячоліть – 20 років незалежності (1991-2011): зб. наук. пр. /Редкол.: Кобець А.С. – Д.: Видавництво «Придніпров’я», 2011. – Вип

11.Пісні «Про Байду Вишневецького».- ( Електронний ресурс).-

Режим доступу:

http://my-space.narod.ru/linguistic_experiences/bayda/Pisnya_pro_BAYDU.htm

12. «Прислів'я, приказки, примовки». – (Електронний ресурс). –

Режим доступу:

http://ukrlife.org/main/evshan/Golodomor11.htm

13. Система громадянського виховання в школі / К., Видавничий дім «Шкільний світ» - 2006., с.128.

14.Сухомлинський В.О.  Народження громадянина / К., - 1970., с. 288.

15.У Бою за Логвинове загинули бійці «Донбасу».- ( Електронний ресурс). –     Режим доступу:

http://  www. ukrinform/ua/ukr/news/u_boyu _za_logvinove_zaginuli_biytsi_donbasu____semenchenko_202129

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Тема уроку: «Голодомор 1932—1933 років»

Мета уроку: вчити застосовувати набуті знання, вміння та навички для розв’язання навчальних задач; узагальнити знання учнів про причини  й механізм  проведення  колективізації; з опорою на місцевий матеріал показати що одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був штучно організований голод 1932—1933 рр.; продовжити формувати в учнів навички критичного мислення через дослідження різних джерел інформації; розвивати аналітико - синтетичні вміння та навички учнів; виховувати їх у дусі поваги до історичної боротьби та здобутків українського народу. Формувати комунікативну, соціальну та самоосвітню компетенції; закріплювати навички роботи в колективі, вміння обстоювати свою точку зору, добираючи для цього історичні факти. Виховувати в учнів відразу до тоталітаризму та співчуття, милосердя до бідних,знедолених людей.

Тип уроку: застосування набутих знань, вмінь та навичок.

Обладнання: підручник,  роздатковий матеріал (фото, ілюстративний матеріал, матеріал для роботи в групах, історична карта.

Основні терміни та поняття: Голодомор, загороджувальні загони, геноцид, канібалізм.

Основні дати: 1932—1933 рр. — Голодомор; 23 листопада — в Україні День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності учнів.

1. Оголошення теми уроку

- Сьогодні ми поговоримо про одну з найжахливіших подій у вітчизняній історії –трагедію Великого Голоду 1932-1933 років. Запишіть, будь ласка, тему уроку:

«Голодомор 1932-1933 років»

- Ще раз уважно подивіться на дошку й спробуєте визначити перелік питань, на які маємо дати відповідь на уроці.

 Вправа «Коло ідей» - учні називають, а один з учнів записує на дошці ідеї, висловлені ними.

Приблизні відповіді учнів:

  • Чому почався голод в Україні?
  • Хто винен в голодоморі?
  • В які етапи він проходив?
  • Які жертви голоду?
  • Які наслідки голод мав для українців?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Знайомство з епіграфами уроку, їх аналіз

«Жить стало лучше,

Жить стало веселей!»
                     (Й.В. Сталін)


...а онде підтином
опухла дитина, голоднеє мре...
(Т.Г. Шевченко)

 

… Несла свій хрест мовчазноУкраїна

     Але  не стала в скруті на коліна,

Хоча  й звірячийбув над нею суд

М.Василенко

2. Постановка проблемного питання:Чому такий прекрасний світлий намір більшовиків працювати в колективі обернувся для українського селянства трагедією?

Вступне слово вчителя

DSCN5403

На східній території України, де була встановлена радянська влада, будували нове життя. Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господарвіддавав для загальногокористування землю, реманент, а в деяких випадках навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств.

Здіда-прадіда кожен намагався працювати з сім’єю на власній землі. Земля була основою життя селянської сім’ї. Від батька до сина передавалась у спадок земельна ділянка, а з нею і любов до хліборобської праці.

З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти суворо карали. Їх висилали з рідних місць, називали куркулями, ворогами народу.

Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал гинули люди внужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну.

Кожна осінь несла селянам розчарування. Радянський уряд на чолі зі Сталіним вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока, м’яса, овочів. Усе менше і менше залишалося продуктів селянським сім’ям на зиму.

Навіть те, щозалишали на насіння, примушували здавати.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

 Фронтальна бесіда

1) Коли почалася суцільна колективізація в Україні? Як ви розумієте це поняття?

2) Чи можна було здійснити сталінську індустріалізацію без суцільної колективізації?

3) Із якою метою відбувалася «ліквідація куркульства, як класу»?

4) Пригадайте для чого радянська влада використала голод початку 20-х років?

5) Чи було кого залякувати й карати на початку 30-х?

IV. Застосування набутих знань, вмінь та навичок.

1. Метод «Ажурна пилка»

1)Аналіз роботи «домашніх» груп (біографія Й. І. Сталіна, оцінка голодомору 1932 -1933 років) - опрацьованих учнями матеріалів.

І група – «Експерти»

ІІ група – «Історики»III група - «Аналітики»

Учні класу складають опорні конспекти по ходу роботи

2. Розповідь вчителя про історичних діячів, причетних до трагедії українського народу.

Персоналії:

Й. Сталін – «батько колгоспів»

1 березня 1928 р. В. Молотов – «… Оцінка роботи місцевих парторганізацій буде прямо залежати від успіхів в розширенні посівів і колективізації селянських господарств…»

Листопад 1929 р. Вячеслав Михайлович Молотов (Скрябін )рад. Політик 1920-21рр. перший секретар ЦК комуністичної партії України; співорганізатор сталінських репресій.

Станіслав Вікентійович Косіор - підтримав курс на форсовану колективізацію,більшовицький партійний і радянський діяч. 

В. Молотов. Л. Каганович -  «…завершити колективізацію протягом року…»

Павло Петрович Постишев – очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які виступили проти форсованої колективізації й пограбування українського селянства.    

3. Робота з термінами та поняттями

 Голодомор — штучно створений голод із метою досягнення певної мети. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні було визнано геноцидом українського народу.

 Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і латин. caedo — убивати) — знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення життєвих умов, не сумісних із життям.

V. Закріплення здобутих знань

1. Робота в рухомих групах - трійках (до 7 хв)

1. І група

Проблемна ситуація

Чому такий прекрасний світлий намір більшовиків працювати в колективі обернувся для українського селянства трагедією?

Що дала колективізація українському селянству?

2. ІІ група

 Рольова гра  - логічний ланцюг

Рольова гра

Уявіть ситуацію: Ви селянин українського села 1932 року. У вас відняли землю. Восени з хати забрали все їстівне.

Прокоментуйте свої власні відчуття.

Забрали землю                       позбавили сенсу життя                           

 

 

3. І ІІ група

Гронування

 

 

(Можливі асоціації для гронування Бездуховність, насилля, смерть, зло, колективізація, страждання, винищення Голодомор).

2. Презентація роботи груп.

3. Історична задача

1) У листі С. Косіора до Й. Сталіна від 15 березня 1933 р. стосовно посівної кампанії зазначається: «Те, що голодування не навчило ще багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до посіву». Якого «уму-розуму» прагнула навчити Компартія колгоспників?

Робота з історичною довідкою

VІ.Підсумки уроку

1. Розв’язання проблемного питання, поставленого на початку уроку

Чому такий прекрасний світлий намір більшовиків працювати в колективі обернувся для українського селянства трагедією?

Чи потерпали від голоду1932-1933 років жителі  нашого села?

Кого з них ви можете назвати?

Чи можна виправдати сталінський терор голодом? Чому?

Заключне слово вчителя:

У  1933 р.  в Україні  було  штучно  спровоковано  тотальний  голод,

у результаті якого загинуло близько 7 млн осіб (тобто кожний четвертий

її житель). Україна  вимирала  від  голоду,  а більшовицьке  керівництво  продавало  зерно  за  кордон,  в основному  до  Німеччини.  Факт  голоду  всіляко приховувався. Після Голодомору знелюднені регіони України (особливо її південні  й південно-східні  області)  почали  масово  заселятися  представниками з Росії. Загалом в Україну було переселено 117 149 осіб.

 Коментар оцінок

VІІ. Домашнє завдання

  1. Прочитати матеріал підручника, проаналізувати документи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки до уроку

 Однією з найбільших трагедій українського народу став Голодомор 1932—1933 рр. Остаточно його причини досі не з’ясовані, проте очевидним є те, що голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.

 Насильницька колективізація призвела до кризи сільськогосподарського виробництва в Україні. Селяни, насильно об’єднані в колгоспи, були не зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки за роботу майже нічого не одержували. Вироблена продукція діставалася в основному державі, яка ставила нереальні плани та норми хлібозаготівлі. Зрештою в 1930—1931 рр. дезорганізація та деградація колгоспного виробництва позначилася не стільки на поставках державі, скільки на матеріальному становищі селян, які опинилися без будь-яких запасів продовольства.

 Хлібозаготівельна кампанія 1931—1932 рр. фактично вилучила в селян усе зерно, навіть посівний фонд. У результаті вже у грудні 1931 р. стали надходити перші відомості про голод в окремих районах. У першій половині 1932 р. від голоду загинуло 150 тис. селян. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювала ситуацію й безгосподарність у колгоспах. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше за половину запланованих площ. Унаслідок неякісного обробітку частина посівів загинула. І все ж таки врожай 1932 р. був лише на 12 % меншим за середній у 1926—1930 рр. і міг забезпечити Україну мінімумом продовольства. Проте радянське керівництво вимагало негайного виконання норм хлібозаготівлі, які були нездійсненними в ситуації, що склалася на селі. На 1 листопада 1932 р. від селянського сектору України надійшло лише 136 млн пудів. Такі результати не влаштовували радянське керівництво, якому потрібен був хліб для продовження розпочатої масштабної індустріалізації.

 Хлібозаготівельна кампанія 1931—1932 рр. фактично залишила селян без хліба. Щоб вижити, селяни ночами ножицями стали зрізувати ще недозрілі колоски на полях. Це явище швидко набуло масового характеру. Проте 7 серпня 1932 р. з’явився відредагований особисто Й. Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності (що дістав назву закону «Про п’ять колосків»), яким за розкрадання передбачалися розстріл або десять років ув’язнення. На початок 1933 р. за цим законом було засуджено 54 645 осіб, із яких розстріляно 2000. Крім того, за невиконання хлібозаготівлі було усунуто з посад 80 % секретарів райкомів партії. Але такі заходи не допомогли, і тоді Й. Сталін надсилає в Україну «надзвичайну комісію» на чолі з В. Молотовим. Почалося масове звільнення з партії та віддання під суд. За період роботи «комісії» до січня 1933 р. з українських селян було додатково вичавлено 90 млн пудів, значною мірою за рахунок створення спеціальних бригад із видобутку зерна. Актив цих бригад налічував

112 тис. осіб, які отримували відсоток від добутого зерна. Але й ці заходи не сприяли виконанню плану хлібозаготівлі. Тоді для покарання боржників комісія запровадила «натуральні штрафи» (спеціальні загони стали вилучати все наявне продовольство), які перетворилися на свідомий терор голодом. На початок 1933 р. в Україні фактично не залишилося продовольства.

 Люди були змушені їсти товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою та мерзлою капустою, картоплею; котів, собак, щурів, слимаків, жаб, кротів тощо. Також траплялися випадки канібалізму.

 Така їжа викликала тяжкі захворювання. Почалося масове вимирання цілих сіл. Поставлені в безвихідь селяни намагалися врятуватися втечею в міста та райони, не вражені голодом. Передбачаючи такий розвиток подій, сталінське керівництво 27 грудня 1932 р. запровадило паспортну систему з обов’язковою пропискою. Селяни, не отримуючи паспортів на руки, фактично перетворювалися на кріпаків радянської держави.

 Також до України було направлено «окремо уповноважених»  

Л. Кагановича та П. Постишева, які посилили репресивні заходи з метою виконати план хлібозаготівлі й організувати нову посівну кампанії.

 

Визнання голодомору в Україні та світі

 28 листопада 2006 року за пропозицією Президента України В. Ющенка Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», в якому заявлено:

«Стаття 1. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору в 1932-1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».

 Прийняття цього закону стало завершенням тривалої боротьби за відновлення історичної справедливості до тих, хто став жертвою цього діяння сталінського режиму. Проте в Україні так і не сформувався консенсус у суспільстві щодо цього питання. ООН та Рада Європи визнали Голодомор як злочин тоталітарного режиму, а 14 країн світу вважають його геноцидом проти українського народу.

 У 1988 році Конгрес США, а у 1989 році Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932 – 1933рр. Актом геноциду проти української нації.

 15 травня 2003р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932 – 33рр. актом геноциду. ( Але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, що до цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності).

 Вересень 2003р. офіційні документи з приводу голодомору ухвалили у Бельгії, США, Канаді, Аргентині, Іспанії

 Міжнародна конференція з нагоди 70 – ї річниці Голодомору, організована інститутом досліджень історії суспільства та релігії міста Віченца ( Італія ) 16 – 18 жовтня 2003року. За результатами роботи опубліковано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні 1932 – 1933років» ( вийшла італійською мовою)

 Листопад 2003 року угорський парламент одноголосно прийняв постанову, яка визначає голодомор 1932 – 33 рр. актом геноциду проти українського народу.

 10 листопада 2003р. проблема визнання голодомору 1932 – 33рр. в Україні злочином проти людства розглядалася на 58 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН – з нагоди 70 – х роковин події.

 Кінець листопада 2003р. в Парижі проведено дні пам’яті жертв голодомору в Україні.

На сьогоднішній день 13 країн на державному рівні визнали Голодомор 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду українського народу.

Завдання для «домашніх груп»

1 група                                         

Причини голоду

Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді радянське керівництво знову повернулось до практики примусових заготовок с/г продукції. Так, хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. долалась екстраординарними засобами: шляхом обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Усі ці акції з арсеналу «воєнного комунізму» проводилися місцевими органами влади під суворим наглядом ДПУ. Лише на Дніпропетровщині під час хлібозаготівель 1928 року було віддано під суд 1200 громадян, а понад 32 тис. сімей виселено. Тільки впродовж 1928 року було заарештовано 33 тис. куркулів.

Влада в червні 1929 року фактично відновила продрозкладку, а з липня РНК УСРР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до 5-разового розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

Причиною хлібозаготівельної 1927-1928 рр. кризи була форсована індустріалізація, на яку взяв курс Сталін. Все більше він переконувався, що потреби індустріалізації можна гарантовано задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Тому відбулася кардинальна зміна поглядів: не держава має залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусять перебувати у залежності від держави.

Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 року прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. На пленумі було підкреслено: «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклад організації великомасштабного колективного сільського господарства».

Колективізація, яка перетворювалась на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня по червень 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади.

Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 рр. в Україні поголів’я худоби зменшилось наполовину.

Із спогадів письменника радянської доби О. Волкова: «Чим ширше та рішуче проводили колективізацію, тим більше вона наштовхувалася на вагання, невпевненість, страх і опір».

Із звіту працівника місцевого парткому: «Демонстрації мали характер відкритого бунту… Люди озброювалися вилами, сокирами, палицями, дробовиками, мисливськими рушницями… Часто виникали «жіночі бунти». Покарання – арешти, частіше розстріли».

Американський журналіст Ісак Дойгер записав із вуст високопоставленого чиновника ОДПУ: «Я – старий більшовик. Я працював у підпіллі проти царя, а пізніше брав участь у громадянській війні. Чи я все це робив для того, щоб тепер оточити села кулеметами й наказати своїм підлеглим, не розбираючись стріляти в натовпи селян? Ні, ні й ще раз ні!»

Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянин. Одним із них було розкуркулення.

У постанові ЦК ВКП(б) від 30.01. 30 р. «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» йшлося вже не про вибіркове «розкуркулення», а про «ліквідацію куркульства як класу». Постанова визначала «куркульські сім’ї», які підлягали ліквідації. Поділялися вони на 3 категорії: перша – активні «вороги радянської влади» (міра покарання – розстріл або ізоляція в тюрмах чи таборах); друга – ті, хто виявив менш активний опір (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни); третя – «куркульські сім’ї», які не чинили опору (розселялись у спец поселеннях за місцем проживання).

Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня до початку березня 1930 р. Вона охопила райони, де нараховувалося 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 2,5%, депортовано 100 тис. Під час другої хвилі (весна – літо 1931 р.) депортовано ще 150 тис. чол.

Голодні 1932 – 1933 рр. не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн. т. Це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було його й у 1936 р., коли врожай був значно меншим (на 15-20%), ніж у 1932 чи 1933 рр.

► Чому виник страшний голод?

► Чи не можна було його уникнути? Адже в деякі роки врожаї були ще меншими, до того ж, набагато, ніж у 1932-1933 рр.

    2 група

 Висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі

        Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару. Вкрай знекровлений, стероризований, він уже не міг у ті роки збройно піднятися, як за Коліївщини, супроти своїх мучителів. Але не змирився, не схилив голови. Зброєю для нього стало слово.

Можливо, декому з вас, фольклорні твори, зібрані нами, про які говоритимемо, видаються не надто вишуканими. Не кваптеся розчаровуватися. Щасливі ми, що ми не можемо зараз навіть уявити, в якому пеклі вони народжувалися. Адже створювали їх люди, чиїх батьків, дітей, близьких мертвими, а то й напівживими присипали у довжелезних кагатах десь на пустирі або вже з’їли сусіди, люди, що мали вигляд живих кістяків або розпухлі від голоду. Навіть прошепотіти комусь на вухо, не те, що вказати вголос таку «крамолу» часто означало каторгу або розстріл.

Та, незважаючи на страшний терор, фольклор протесту творився, жив і блискавично поширився між людьми.

Нема хліба, нема кики –

Тільки кіно й музики.

Ми голодні і сумні,

З нами Сталін на стіні.

 Батько в СОЗі, мати в СОЗі,

 Діти плачуть на порозі.

Мишей мелють і товчуть,

 Макорженики печуть

Тато в СОЗі, мама в СОЗі,

У нас хата стоїть з лоззя,

А на хаті один куль, -

Та всі кричать, що куркуль

Сидить Ленін на горі,

А Сталін в болоті.

Що зробили куркулеві,

            Те буде й голоті

Як пішла я у колгосп,

Чоботи рипіли,

Як ішла я із колгоспу

Зуби цокотіли.

В 31 году вже пізнали ми біду,

В 32 году їли люди лободу,

В 33 году помирають на ходу.

 

 

Прислів’я та приказки:

• Ти хоч плач, хоч ридай, а заяву в СОЗ подай.

• Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жити.

• Селянин без землі – як птаха без крил.

• Сталін хліба захотів, та й придумав куркулів.

• Ріж та їж, бо у СОЗі не дадуть.

• Сталін землю відібрав, наче руки відірвав.

• Буксир ходить попід хати. щоб у людей хліб забрати.

• Голод, голод в нашій хаті – ніщо їсти, ніде спати.

• Як стали робить на трудодні, то настали чорні дні.

• Врахувала 300 день – дайте хліба хоч на день.

• Ой за тії колоски відбула я в Соловки..

(http://ukrlife.org/main/evshan/Golodomor11.htm)

3 група

Розгортання голоду

Узимку 1931-1932 рр. голодвже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію й безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість в ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробіткупросапних культур частина посівів загинула. Врожай 1932 р. лише на 12 % був менший від середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення Украйни мінімумом продовольства.

7 серпня 1932 р. вийшла власноручно написана Генсеком постанова ВЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності». Згідно з нею, передбачалася смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за помякшуючих обставин – позбавлення волі на строк не менше 10 років.

Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 р. за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів; селянам вони не видавалися, що робило їх безвиїзними, закабаленими до землі.

         Тоді ж, у грудні 1932 р., починає швидко практикуватися ганебний захід пропагандистського терору – занесення на чорну дошку «сіл, що саботували хлібо- заготівлю» ( наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом ).

          У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних керівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменшити розміри хлібозаготівель. У відповідь, як кваліфікувалося – «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів.

          У листопаді 1932 р. в Україну приїхала надзвичайна комісія, очолювана В. Молотовим, яка до лютого 1933 р. додатково «викачала» з України 104, 6 млн. пудів хліба, з республіки було вивезено майже все зерно. Із слухання на комісії Конгресу США щодо голоду в Україні 1932-1933 рр.

«Механізм» Голодомору

Постанови і розпорядження радянської влади 1932 року:

  • 7 серпня – закон «про п'ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
  • 24 листопада – постанова про штрафи за невиконання хлібоздачі;
  • 26 листопада – наказ про застосування репресій;
  • 1 грудня – постанова про перевірку наявності фондів картоплі;
  • 3 грудня – постанова про заборону торгівлі м'ясом та худобою;
  • 15 грудня – постанова про заборону завезення та продажу промислових товарів;
  • 24 грудня – лист  про вивезення в 5-ти денний строк всього наявного колгоспного зерна.

З якою метою радянська влада приймала такі постанови?

4 група

Наслідки голоду

Уряд свідомо маскував голод, переселяючи у спустошені села Украйни селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933р. в Україну з Білорусії було відправлено 40ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області – 43 ешелони, з Іванівської – 24.

І в це неможливо повірити, але навесні 1933р., коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. 1т.1., щогодини – 1тис.

Інформація про демографічні втрати населення в Україні надходила до іноземних дипломатів, що працювали в СРСР. Зокрема, у червні 1933р. італійський консул С. Граденіго, який був у Харкові та інших містах України, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те, що від голоду загинуло від 10 до 15 млн. 1т.1. Дехто з дослідників вважає її цілком реальною. Німецький агрокультурний аташе у Москві Отто Міллер теж писав тоді, що від голоду загинуло 7,5 млн. 1т.1.

Майже у кожному зарубіжному повідомленні, яке стосується кількості жертв голодомору в Україні, цитується книга У. Черчілля – «Друга світова війна». Автор згадує розмову зі Сталіним, яка відбулася між ними 15.08.1942р. Англійський лідер запитав тоді Й. Сталіна: « Чи можете ви порівняти втрати у війні з втратами від голоду, пов’язаного з колективізацією 1932 – 1933рр.?» Сталін нібито відповів: « Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того, щоб у наших фабриках зявились нові машини, а на полях – трактори». Згодом у Ялті Сталін нібито зізнався, що від голоду і репресій загинуло понад 10млн. чоловік.

           До нас дійшло чимало повідомлень, у тому числі невеличких розповідей, уцілілих під назвами: «Гурське втрачає 44 % свого населення», « Голод спустошує село Плешкани», « 430 смертей від голоду в Жорнокволому», « Спустошення голодом с. Стрижівка».

У серпні 1933р., після скасування заборони для іноземних журналістів, кореспондент газети « Крісченсаєнс монітор» побував на Полтавщині та Київщині. Так, в одному із сіл з 2072осіб померло634; у 1932р. лише одна пара взяла шлюб; у селі народилося шестеро малюків, з яких вижила лише одна дитина.

         Слухаючи повідомлення істориків, на думку спадають сумні рядки Кобзаревого плачу із поезії «Чума», в якій автор показав страшні картини людомору під час епідемії чуми. Чи не нагадують нам вони українське село періоду штучного голодомору?

Якщо вдаватися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5млн. – між четвертою і пятою частинами при загальній кількості у 20 – 25 млн. селянського населення.

Відсоток смертності дійсно коливався – від 10 до 100%.

Найвищого рівня смертності сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20 – 25 %. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській та Київській областях смертність була нижчою – 15 – 20%.

Глибокі дослідження голодомору в Україні розпочалися наприкінці 80 – х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться, - від 3 до 4,5 млн. 1т.1..

Наслідки голодомору не обмежуються демографічними втратами населення. Дослідники намагаються з’ясувати економічні, політичні, морально – етичні й соціально – психологічні наслідки жахливої трагедії XX1т.. Вона має також і національний аспект, який торкається не лише кількості жертв, а насамперед антиукраїнської спрямованості штучного голоду. Саме з 1933р. розпочалися масові гоніння на українську інтелігенцію.

Внаслідок масової колективізації, розкуркулення, голоду і відвертого терору утвердилися соціально – економічні підвалини тоталітарного режиму.

Колективна ( державна ) власність економічно підживлювала однопартійну систему. Економічна одноманітність, яку юридично затвердила Конституція 1936р., обумовлювала і соціальну однорідність – радянський народ, якому прищеплювали фанатичну відданість червоному вождю. Це теж наслідки соціальноекономічних експериментів над людьми. Террор голодом виховував у них сліпе поклоніння владі, терпимість: «Аби не було війни і голоду, а все інше переживемо». Очевидці голодомору, їх діти успадкували генетичне почуття страху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Засідання круглого столу на тему:

«Голодомор 1932-1933 років, як геноцид української нації »

Мета:

Навчальна. Ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення Голодомору, з політикою більшовиків проти українського народу, висвітлити події, які відбувалися на території нашого села  в роки страшного голоду, охарактеризувати наслідки Голодомору. Довести злочинний характер сталінізму.

Розвиваюча. Залучити учнів до самостійної пошуково-дослідницької роботи з вивчення Голодомору. Працювати з додатковим матеріалом (історичними документами, краєзнавчим матеріалом, творами української літератури та фольклору). Розвивати в учнів вміння аналізувати події, порівнювати історичні явища та процеси, робити висновки. Формувати навички критичного мислення. Висловлювати свої думки чітко і аргументовано.

Виховна. Виховувати почуття патріотизму, розуміння історичної епохи та власної причетності до долі українського народу. Виховувати почуття доброти, мудрості, співчуття; бачення зв’язку між історичним минулим та сьогоденням.

Обладнання: книжковавиставка з теми, буклети «Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу», Книга Скорботи «Голодомор 1932-1933 рр.», на столі - хлібина, колоски з чорною стрічкою, свічка

Хід заходу:

Вступне слово (вчителя історії Бусуйок Л.М).

        Доброго дня! Шановні присутні, сьогодні ми з Вами зібралися в кабінеті історії для проведення круглого столу, який присвячений 85-м роковинам, з часу найбільшої трагедії народу, трагедії, яку старші покоління зобов’язані закарбувати не лише у власній пам’яті, а й у пам’яті наступних поколінь.

Пам’ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано кривавим і чорним. Найтрагічнішою сторінкою історії нашого народу є голодомор 1932-1933 років.

       Нехай сьогодні наш кабінет стане храмом духовності, храмом Скорботи і Пам’яті.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду, заподіяного сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, якізникли з лиця землі після трагедії XX століття. (Звучить пісня, запалюється свіча. Свіча горить протягом усього заходу).

C:\Users\user\AppData\Local\Microsoft\Windows\Temporary Internet Files\Content.Word\DSCN5423.jpg

Віршовані рядки учнів

Голодна смерть безжалісно косила

Люд в кожнім місті, в кожному селі.

Плач, стогін по землі моїй носила,

 

Сиріт і трупи сіючи в пітьмі …

Голодомор, небачене страхіття,

Що холод навіває крізь роки,

Що серце кригою до сліз стискає.

Й скорботу розливає навкруги.

 

 

Голодомор. Всього лиш тільки слово,

Але волосся піднімається з чола.

І постаті голодних й очманілих

Неначе йдуть до нас із небуття.

 

Кістляві руки тягнуться до хліба,

Уста шепочуть: “Боже, не вини…“

І сотнями лягають у могили

Мого народу дочки та сини.

 

Старі, малі … За що вони віддали

Свої надії, мрії та літа?!

За що вони голодні умирали

На чорноземах, косячи жита?

 

 Голодомор . Московське лихоліття.

Це розпачу та відчаю набат.

Вінок терновий і петля на шиї,

Якими наділив нас «старший брат».

 

Забути ті часи не маєм права

Й жахливі тридцять третього жнива

Хай будуть докором насильству й зраді,

Допоки наша нація жива.

 

Учитель.

Можна замести сліди злочину, можна засекретити на роки архівні документи, можна переписати історію, а чи можна знищити народну пам’ять? Ні.

З правдою нічого не вдієш.

А якою була ж правда?

До розмови запрошується журналіст, дослідник Тульчинська Надія Сергіївна, яка зробила великий внесок у дослідження історії нашого краю.

F:\голод кр.стіл світлини\DSCN5424.JPG

 (Кожен із присутніх може поставити питання для обговорення).

C:\Users\user\AppData\Local\Microsoft\Windows\Temporary Internet Files\Content.Word\DSCN5428.jpg

До розмови запрошується учениця 9 класу Присяжнюк Юлія, як розпочала досліджувати тему - Голодомор 1932-1933 років, як геноцид української нації.

      Історія кожного народу має надзвичайно багато вражаючих, неповторних і нетлінних фактів, подій, постатей, до яких люди повертаються практично щоденно. Серед розмаїття таких подій силою величезного смутку і скорботи в серцях мільйонів нині сущих, величезним болем, як невиліковна рана, нагадує про себе страшна подія – голодомор в Україні 1932-1933 років.

           Голодомор взагалі слід розглядати окремою сторінкою нашої історії – на своєму історичному шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань – однак все, що випало на його долю у той, нібито, мирний час, затьмарило своєю жахливістю навіть воєнні лихоліття. Понад півстоліття ця тема вважалася «закритою». За будь-яку спробу торкнутись проблеми голодомору вчені обвинувачувались, як наклепники, українські «буржуазні націоналісти». Голодомор 1932-1933 років – явище світової історії, злочин проти людства, який тільки тепер знаходить правдиве відображення в історичній науці.

         Проблема голодомору знайшла широке висвітлення у дослідженнях українських та зарубіжних науковців. Проте публікації документів і матеріалів із цієї надзвичайно складної теми в дослідницькому, психологічному і політичному аспектах нині не відповідають ні завданням, ні потребам суспільного усвідомлення трагедії та національної консолідації. За всі роки видано лише три збірники документів загальноукраїнського рівня (1900,1992,2007),які відображали тогочасний стан напіввідкритості архівних фондів, обмеженість фактів.

     Дана тема є сьогодні актуальною, голодомор на сьогодні визнають 24 країни світу. Це були важкі часи. В Уманському  районі Черкаської області померло  від голоду 14 тис. осіб. За підрахунками дослідників Голодомору, протягом 17 місяців – з квітня 1932 року по липень 1933 року – в Україні померли 10 – 12 мільйонів людей. Найбільше українців Голодомор викосив навесні – на початку літа 1933 року - щохвилини помирало 17 чоловік!

       Опрацювавши матеріали Нідії Сергіївни Тульчинської досліджуючи тогочасне становище нашого села, то можна сказати, що до  Голодомору   у Війтівці проживало 88 родин.(417 осіб). У 1932 – 1933 рр. Рід Савченків втратив 22 родичів, рід Слупіцьких – 22 особи, рід Шелепків – 21 особу, рід Крочаків – 21 особу. Родина Деркачів недорахувалася 17 душ, по 13 душ померло в родинах Василенків і Кучеренків. Клан Товбухів/Товбушенків зменшився на 10 осіб. Тобто, лише 8 війтівських родів втратило 139 осіб. Це третина від загальної кількості втрат серед війтівчан. Окрім того, померло 9 осіб з роду Попових, по 8 душ – з родин Когутів, Рижих і Шевчуків, по 7 чоловік пішло на той світ в родинах Опалків, Ремезів, Макогоненків, Запорожців, Гонтів. Решта війтівських родин (кланів) недорахувалася від 1 до 6 кревних родичів. Таким чином голодомор – це страшні події тогочасної історії, які несли в собі жахливе відображення.

(Кожен із присутніх може поставити питання для обговорення). 

Заключне слово вчителя( історії Бусуйок Л.М).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

Історичний брейн – ринг

   Мета: збагатити знання учнів із вітчизняної та всесвітньої історії, історії українського війська; розвивати логічне мислення, вміння працювати в команді, актуалізувати знання; виховувати у учнів інтерес до вищезазначених предметів.

   Обладнання: столи для команд, аркуші паперу, ручки, грамоти для нагородження учасників.

План заходу

  1. Вступне слово вчителя.
  2. Представлення команд та їх гравців.
  3. Представлення ведучого та його помічників.
  4. Ознайомлення  із правилами гри.
  5. Змагання команд.
  6. Підсумки гри та нагородження переможців.

Загальні рекомендації до проведення заходу

   Гра розрахована на позаурочний час і проводиться після уроків. Можуть бути присутні вболівальники із складу інших учнів класу та всі бажаючі глядачі.   Ведучий має двох помічників: перший рахує бали, другий слідкує за часом.

   Перерви між конкурсами заповнюються музичними паузами.

   І. Вчитель. Ми раді вітати ерудитів нашого закладу. Сьогодні команди позмагаються в своїх знаннях з історії, продемонструють вміння бути зібраними, уважними, працювати в команді, давати правильні повні відповіді з поставлених питань.

ІІ. Отож, зустрічайте оплесками команди десятих  та одинадцятих класів. Попрошу представитись командам…

ІІІ. Мені допомагати будуть…

   ІV. Правила гри:

   Гра проходить у два тури.

   1 тур - відбірковий. Спочатку грають між собою команди 10 класу, а згодом 11 класу. Розігрується по 6 запитань. Команда, яка набрала менше балів, виходить з гри.

   2 тур – фінальний. Грають переможці першого туру.Розігрується 6 запитань.

Відповідає та команда, яка перша подала сигнал.

Вразі неправильної відповіді на запитання певної команди ведучий ще раз читає запитання і  дає можливість відповідати іншим командам, позбавляючи права відповіді команду, яка дала неправильну відповідь.

Час на обдумування запитання: 30 секунд. Перша правильна відповідьоцінюється  у 2 бали. Правильна відповідь, яка була після помилкової, оцінюється в 1 бал.

   За загальною кількістю балів визначається переможець.

V. ПІВФІНАЛ

Запитання для 10 класу

 1. Пропоную вашій увазі слова із народної пісні:

Ой висить … та й кидається,

Та на свого джуру поглядає: 
«Ой, джуро ж мій молодесенький, Подай мені лучок та тугесенький: 
Ой бачу я три голубочки — Хочу я убити для його дочки!» 
Ой як стрілив — царя вцілив, царицю — в потилицю, 
Його доньку — в головоньку.

( http://my-space.narod.ru/linguistic_experiences/bayda/Pisnya_pro_BAYDU.htm)

  Запитання: хто оспівується у цій пісні?

  Відповідь: Байда Вишневецький..

   2. Французький королівський статут передбачав: при зустрічі двох офіцерів першим здійснює військове вітання офіцер з нижчим званням.

Запитання: що передбачав статут, коли зустрічались два офіцери з однаковими військовими званнями?

Відповідь: вітається той, хто краще вихований.

   3.Запитання: Яка із битв Першої світової війни має відношення до кухонного начиння?

   Відповідь: Верденська м’ясорубка.

4. В ХV – ХVІ ст. на певних предметах надписували назви. Назви давали, вірячи в магію, вважали, що вони здатні принести успіх, іноді налякати. Ось ці написи з назвами:

        - «лев звусь я, мій рев пронизливий»;

        - «страус звуся я, коли я йду, то мене чутно»;

 

Запитання: кому давали такі назви?

Відповідь: такі назви давали гарматам.

 

   5. Тарас Бульба в пориві гніву звертається до свого сина – зрадника Андрія з словами: «Я тебе породив, і я тебе вб’ю!»

   Запитання: яке покарання, згідно козацьких звичаїв, поніс Тарас за

                        вбивство сина?

   Відповідь: закопали у землю живцем.

   6. У греків - трієри,  у вікінгів - драккари, у русичів - лад’ї.

Запитання:  а як же у козаків?

   Відповідь:  чайки.

Запитання для 11 класу

1. У вересні 1648 році відбулася битва під Пилявцями, у якій козацьке військо на чолі із Б. Хмельницьким перемогло польське. Після битви козаки жартували, що вони воювали з «периною», «латиною» і «дитиною».

   Запитання: кого козаки називали «периною», «латиною» і «дитиною»?.

Відповідь: так козаки називали командуючих польськими військами. «Периною» - князя Домініка Заславського, коронного підчашного (підчаший - довірена особа короля, що відповідала за доставку до його столу вина). «Латиною» - Ніколая Остророга, який краще знав науки, аніж військову справу. «Дитиною» - запального дев'ятнадцятирічного коронного хорунжого (офіцерська посада) Алєксандра Конецпольського.

2. Юлій Цезарь у 55 році підкорив, а Адольф Гітлер в 1940 р. потерпів поразку.

Запитання: чого не зміг зробити  Адольф Гітлер в 1940 році такого, що зробив Юлій Цезар в 55 році?

   Відповідь: захопити Великобританію.

   3. Ще на початку свої політичної кар’єри Джон Кеннеді видав книгу про «умиротворення» Гітлера в Європі, декілька тисяч екземплярів цієї книги купив  такий собі Джозеф.

   Запитання:   яке прізвище Джозефа?

   Відповідь: Кеннеді. (Батько Джона Кеннеді для забезпечення  успішної кар’єри свого сина).

   4. На яку подію ХХ століття в Америці вказує вислів: «Коли Роза сіла, то вся Америка встала»?

   Відповідь: негритянський рух проти сегрегації.

5. Д. Ейзенхауер, колись сказав: «Якщо допустити перемогу у В’єтнамі прокомуністичних сил, то розпочнеться ланцюгова реакція – у сусідніх країнах будуть повалені режими»

Запитання: з яким невеликим предметом Ейзенхауер порівняв В’єтнам?

Відповідь: доміно.

   6. Цей український письменник виявив неабиякі здібності до військової справи, хоча вона не стала справою його життя. У роки війни 1812 р. він за дорученням генерал-губернатора Ростовського успішно і за короткий час сформував полк українського козачого війська. 

Запитання:  яке прізвище цього письменника.?

Відповідь: І. Котляревський:.

ФІНАЛ

   1. Вперше з’являється у США в 1787 році, а  у Франції та Польщі  – 1791 році, а в Україні - ще раніше.

Запитання: коли це з’явилося  в Україні?.

Відповідь: у 1710 році Конституція П. Орлика.

2. У статуті шотландських гвардійців, який був принятий  у 1752 році, було написано, що «ніщо так не спотворює головний убір і не забруднює шнурівки, як знімання  шапки».

Запитання:  яка традиція бере свій початок після цього запису?

   Відповідь:  виконувати військове вітання.

3. Петро І вимагав від дворян знань, висуваючи їх на керівні посади в армії і державному управлінні. Він посилав молодих дворян вчитися до Англії, Голландії. Тих, хто повертався, – екзаменував. Це було обов’язковим.

Запитання: а що не дозволяв робити Петро І неграмотним дворянам, щоб заставити їх вчитися?

Відповідь: не дозволяв одружуватися.

4. За покликанням був воїном скромним і невибагливим. Ідучи в похід, посилав гінців із словами «Іду на ви».

   Запитання: хто це?

   Відповідь: князь Київської Русі  Святослав.

   5. У Шрі-Ланці він називається асамблеєю, в Ісландії – альтингом, в Норвегії - стортингом, в Ірані – меджлісом.

Запитання: а як він називається в Україні?

Відповідь:  парламент - Верховна Рада  України.

   6. Вони народилися з різницею у 129 років. Обидва прийшли до влади коли їм було по 44 роки і також з різницею у 129 років. Обоє напали на Росію, коли їм було по 52 роки. І обидва програли війну також з різницею у 129 років, коли їм було по 56 років.

Запитання: хто ці політичні діячі?

Відповідь: Наполеон і Гітлер

Резервні запитання

1. Радянська карикатура 1956 року зображує півня і лева, які  втікають від сфінкса.

   Запитання: яку  подію 1956 року намалював карикатурист?

   Відповідь: Суецька криза або виведення французьких (півень) та британських (лев) військ з Єгипту (сфінкс.)

 2. Якось англійський король Георг ІІ ліг спати ввечері 2 вересня і прокинувся аж вранці 14 вересня. Нікого з його лікарів та близького оточення це не стурбувало, можливо тому, що усім був відомий випадок з французьким королем Генріхом ІІІ, який заснув 9 грудня, а прокинувся 20 грудня.

   Запитання: чому королі так довго спали?

Відповідь: насправді, королі довго не спали. У 1572 році в Великобританії та в 1582 році у Франції було вилучено із календаря 10 днів, оскільки держави переходили на григоріанське літочислення.

VІ.Підведення підсумків гри.

Нагородження переможців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

doc
Додано
29 березня
Переглядів
118
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку