Травень 1907 року, Париж, зустрілися двоє друзів Пікассо та Аполлінер. «Щойно в салоні Саго я бачив наречену для тебе, дівчину з обличчям ельфа,» – заінтригував Пабло. Гійом подався до салону і побачив «маленьку чарівницю»: «Це паризьке дитинча… Вона вся наповнена дитинним чаром», – писав Аполлінер про Марі Лорансен.
Їй було двадцять два роки, йому — двадцять сім. Марі — художниця, трохи писала вірші. Маленька, легенька Марі мала шедевральне почуття гумору, швидко говорила, хутко, мов горобчик їла, і дуже повільно працювала. Він був у захопленні. З цього часу поет щоденно перетинав міст Мірабо, який єднав два береги Сени, єднав Гійома та Марі. Він навіть змінив квартиру (переїхав ближче). А вона? Марі коханого до себе не запрошувала, з матір’ю не знайомила. П’ять років Марі приходила до Гійома. Поет дозрів до одруження, навіть придумав собі епітафію: «Любив кохати!»
Та одного ранку вона не прийшла на сніданок. Аполлінер попросив приятеля Едуарда Ферра покликати дівчину, той повернувся з відповіддю, що вона не прийде, ніколи не прийде… Вона вийшла заміж і виїхала. Марнота все і ловлення вітру… Сум розлуки капав на папір (у той період він не визнавав розділових знаків). «Трупи днів вислали мій шлях».
Під мостом Мірабо струмує Сена Так і любов Біжить у тебе в мене Журба і втіха крутнява шалена Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є Рука в руці постіймо очі в очі Під мостом рук Вода тече хлюпоче Од вічних поглядів спочити хоче Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є Любов сплива як та вода бігуча Любов сплива Життя хода тягуча Надія ж невгамовано жагуча Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є Минають дні години і хвилини Мине любов І знову не прилине Під мостом Мірабо хай Сена плине Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є
антитези : «вода бігуча – життя хода тягуча», «журба і втіха крутнява шалена», «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча», « «минають дні а я ще є»; дієслова руху: «тече», «біжить», «ковзає»; метафори: «хвилі рук, приречені борошні»; паралелізм: «любов сплива як та вода бігуча»; рефрен: «Хай б’є годинник ніч настає Минають дні а я ще є».
Перші ідеограми, з’явилися приблизно у IV ст. до н. е. Новаторство Аполлінера – не у створенні віршів-малюнків (сонце, мандоліна, смужка диму, голуб, фонтан, черевик тощо), а у прагненні відтворити в поетичній формі логіку розвитку своєї епохи, показати загальні тенденції драматичного часу.
О постаті убиті любі О дорогі розквітлі губи Міє Марее Єтто Лорі Анні і ти Маріє Де ви дівчата Я вас питаю Та біля водограю Що плаче й кличе Голубка маревіє Душа моя в тремкій напрузі Де ви солдати мої друзі Де ви Бійї даліз Реналь Печальні ваші імена Як у церквах ходи луна Б’ють відгомоном до небес Ви в сонну воду глядитесь І погляд ваш вмирає десь Де Брак де Макс Жакоб дерен Що в нього очі як той Рейн Де милий Кремніц волонтер Вже може їх нема тепер Душа ятриться з непокою І водограй рида зі мною А як вони іще живі Десь б’ються на Північнім фронті Тим олеандри всі в крові І сонце ранене в траві На багрянистім горизонті
Вірш «Зарізана голубка й водограй» - це ліричний монолог, сповнений болем і відчаєм. Поет сумує за дівчатами, які не пізнали щастя: О постаті убиті любі О дорогі розквітлі губи Міє Маріє Отто Лорі Анні і ти Маріє Де ви дівчата Я вас питаю Та біля водограю Що плаче й кличе Голубка маревіє Образ водограю набуває значення символу скорботи. Гіркого жалю з приводу передчасної смерті молодих.
Внутрішня емоційна напруга зростає у другій і третій строфах. Де згадуються друзі поета: Душа моя в тремкій напрузі Де ви солдати мої друзі Де ви Бійї Даліз Регаль Печальні ваші імена Як у церквах ходи луна Звертання до друзів теж залишається без відповіді, бо мертві не можуть говорити. І знову «рида водограй»…
А як вони іще живі Десь б’ються на Північнім фронті У четвертій строфі виникає слабка надія : Однак її заступає образ закривавленого сонця. У кінці вірша поєднуються глибокий трагізм і віра поета у можливість спасіння людства Там олеандри всі в крові І сонце ранене в траві На багрянистім горизонті
Принцип антитези (убиті — розквітлі, нема — живі, глядитесь — вмирає десь), що підкреслює протиприродність війни. Асоціативна образність (водограй, струмені фонтана, голубка над ними, «відгомін до небес», «олеандри всі в крові», «сонце ранене в траві»). Форма звертання суто особистісного характеру («постаті убиті любі, дорогі розквітлі губи», дівчата, солдати, мої друзі). «Особливий синтаксис» без розділових знаків (текст сприймається як скорботна туга, плач).
«ВОДОГРАЙ» - символ скорботи гіркого жалю з приводу передчасної смерті молодих юнаків «ЗАРІЗАНА ГОЛУБКА» - біль, розтоптана молодість, убиті сподівання. «ОЛЕАНДРИ ВСІ В КРОВІ» - образи насильства, кривавого і безжалісного світу «СОНЦЕ РАНЕНЕ» - Трагедія, абсурд, війна не тільки вбиває все живе, а перевертає основи Всесвіту. Але воно ранене, а не вбите. Є ще надія, є ще іскра життя. ГОЛУБКА НАД СТРУМЕНЯМИ ФОНТАНА — ЦЕ СИМВОЛ ВІЧНОГО ПЛАЧУ ЗА ТИМИ, ХТО ЗАГИНУВ У ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ. «СОННА ВОДА» - це статичність, зупинка руху, смерть. Зупиняється рух води — це війна, яка все знищує. Горизонт — символ межі між життям і смертю