Презентація : Патрік Зюскінд "Запахи"

роман німецького письменника Патріка Зюскінда (26 березня народився 1949р.)«Запахи. Історія одного вбивці»Вчитель зарубіжної літератури Семенюк А. В.

Автор – Патрік Зюскінд. Рік видання – 1985р. Жанр – роман. Епоха – постмодернізм. Постмодернізм (лат. post — після, за і франц. modernisme — сучасний) — напрям, який прийшов на зміну модернізму. Постмодернізм з'явився на Заході у другій половині XX століття і став визначальним напрямом в естетиці.«Запахи. Історія одного вбивці»

Патрік Зюскінд – постмедерніст. Патрік Зюскінд тяжіє до фантастичного перетворення реальності, в котрій несподівано виявляється стихія абсурду, а також до створення філософськи насиченої прози, що центрується на найсуттєвіших екзистенційних ситуаціях буття. Одна з провідних тем письменника – мистецтво й феномен митця. Риси постмодернізму. Наявність двох пластів — рис масової літератури (детективний сюжет) та елітарної. «Віртуальний історизм» («імітація» світогляду Франції доби Просвітництва); Інтертекстуальність. Пародіювання іронія, гротеск. Екзистенційний- той, що стосується чільних, позаісторичних та позачасових, тобто одвічних питань буття особистості.

«Запахи. Історія одного вбивці»Тема – історія життя і смерті парфумера Жана-Батиста Гренуя. Події в романі починаються спочатку з опису Франції XVIII ст., запахів, що панували в тогочасному Парижі, а відповідно, і міського побуту ( це і є експозицією) Зав’язка — народження в жінки, що торгувала рибою, дитини, яку вона збиралася знищити, як і чотирьох попередніх.

Розвиток дії — життя Гренуя в установі мадам Гайяр, у майстерні Грімаля,загальна ненависть до нього, відсутність у хлопця будь-яких моральних принципіві відповідальності. Перша кульмінація — скоєння Жаном-Батістом Тренуєм убивства дівчинкизаради її запаху. Рішення героя стати найкращим парфумером, зберегти запах, який його захопив. Розвиток дії — Тренуй опанував парфумерне мистецтво в майстерні Бальдіні,вразив того своїм талантом. Прагнучи досконалості, він після невдалихекспериментів захворів і ледь не вмер. Мандрує й усамітнюється на горі. Прибувши до міста Трас, знову заради запаху невинної дівчини убиває кількохдівчат.

Друга кульмінація — убивцю дівчат Гренуя схопили й засудили до страти. Колизібралася багатотисячна юрба, щоб подивитися на страту злочинця, він застосовуєпарфуми, які викликають любов і захоплення. Засліплені мешканці вибачають. Гренуя, ним захоплюються, його опікує батько вбитої дівчини Ріші. Тренуйвідчуває себе Великим, Богом, Прометеєм. Але йому не потрібна любов, бо він незнає, що це. У його серці тільки ненависть. Розв’язка — злочинці-людожери, кинувшись на запах парфумів Гренуя,розривають їх творця на шматки.

Роман заслуговує уваги, так як:1)Зюскінд порівнює Гренуя з де Садом, Фуше, Бонапартом. І припускає, що через те, що проблема ролі і місця визначної особистості в історії людства була і буде актуальною і невирішеною.2)Роман зацікавлює не інтригою (як будь-який класичний детектив), не химерністю неординарного героя, а незвичністю предмету зображення (запаху), і більш того, якимось “зсувом” всієї картини світу в парфумерному напрямку.3)Головний герой “Запахів” Гренуй шукав у запахах еротичної насолоди і, одночасно, засіб для завоювання загальної любові. 4)Маргінальність як відмова від культурно-моральних стереотипів, як шлях до нових форм протистояння й навіть підкорення соціуму, як випробування естетичного підходу до світу (адже тільки стихійне естетичне почуття випадає з системи суспільних правил) – ось коло ідей, що втілилися в романі П. Зюскінда “Парфумер”5)У центрі цього твору в повному розумінні маргінальна постать: парфумер Жан-Батіст Гренуй, “людина без властивостей”, повз яку проходять ідеї співчуття, щастя, Бога, страху, смерті, не затьмарюючи його сприйняття чарівливої або страхітливої матеріальності світу. У своєму житті герой роману керується лише імпульсами, що підказують йому власні феноменальні нюхові здібності. Саме вони для Гренуя є єдиним і найнадійнішим поводирем у світі людей. У парі матеріальний світ – естетичний інстинкт героя зовсім відсутній традиційний “посередник” – “культурне несвідоме” з наявними моральними нормами і стереотипами соціальної поведінки.

В романі Зюскінда можливості будь-якої гармонізації заблоковані “активно-споживницьким” підходом Гренуя. Крайній суб’єктивізм Гренуя не дозволяє йому осягнути закони світу, і, як наслідок цього, – закони, що керують ним самим, тієї, кожного разу разючої основи його буття метаморфози, яка відбувається з ним в моменти найвищої самозахопленості і тріумфу. Тоді з глибин Гренуєвої душі піднімалися сморідні тумани –те єдине, що викликало у Гренуя жах, що виганяло його з ним самим створеного світу з чудових запахів, світу привласненої досконалості і що, в кінцевому результаті, потягнуло його у безодню самознищення. Смороду – символу недосконалості і світу, і художника немає у романному просторі альтернативи. Крах модерністських підходів Жан-Батіста Гренуя є одночасно і крахом модерністської ідеї маргінальності. “Особливе” становище і особливі права художника-аутсайдера забезпечують йому свободу в ситуації, коли його особистості протистоїть агресивний соціум, але на більш глобальному і глибокому рівні маргінальність виявляється такою ж безперспективною, як і традиційні форми світосприйняття.

Дякую за увагу!