Презентація: "Голодомор 1932 - 1933 років на Донбасі"

Голодомор 1932 – 1933 рокив Донецькій області

Чимало різних лих Спіткали наш народ. Та найстрашнішим з них Був штучний голод Не забудеться ніколи Те голодне лихо Й ті роки, що в Україні Люди помирали тихо. ... забуто про моральність, Про людські всі почуття. Йдуть до хати енкаведисти По чиєсь життя. Голодомо́р 1932—1933 років — геноцид українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат усільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці.

Скільки життів забрав голод. Згідно з даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, демографічні втрати від Голодомору 1932-1933 років в Україні становлять 3,2 мільйона чоловік: в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей . Серед сільського населення загинуло 660 тисяч осіб працездатного віку, 242 тисячі людей похилого віку і 594 тисячі дітей. За п'ять місяців 1933 року (з березня по липень) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п'ять попередніх років. Найбільше українців загинули в Київській (майже 15% населення) і Харківській областях, Молдавській Автономній Республіці, що тоді входила до складу УРСР, а також у Вінницькій, Чернігівській та Одеській областях. В цілому від Голодомору на території СРСР загинули близько 7 мільйонів чоловік.

У числі репресивних заходів застосовували такі:- введення непосильних планів хлібозаготівель, які контролювала надіслана на Україну хлібозаготівельна комісія на чолі з головою РНК СРСР В. Молотовим;- інститут уповноважених з району або області, які були не тільки спостерігачами, але і одноосібними вершителями людських доль;- жорстке виконання репресивного закону про "п'ять колосків", за яким за зібрану на поле голодним селянином жменю зерна передбачався розстріл з конфіскацією майна, а при пом'якшуючих обставин - 10 років в'язниці з конфіскацією майна;- впровадження в областях України додаткових хлібозаготівель, які проводилися рейдових методом, коли під час обшуків конфісковували все зерна, і голодні сім'ї залишалися навіть без будь-яких засобів до існування;- накладення на колгоспи і індивідуальні господарства величезних натуральних штрафів, які були значно вище, ніж план заготівлі, до того ж селяни не звільнялися від виконання самого плану;- введення репресивного розкуркулення, коли з власного будинку під цим приводом взимку виганяли навіть бідні багатодітні сім'ї;- занесення на так звані «чорні дошки» багатьох господарств (а це означало, що дані села повністю блокувалися НКВС або військовими, і в ці населені пункти заборонялося завозити навіть сірники або мило), заборонялося виїжджати з сіл, не кажучи вже про виїзд за межі Республіки; цілковита сваволя сільських активістів, рейдових бригад з міста, сільських, районних чинів, представників міліції. А на адміністративних кордонах УРСР розміщувалися військові застави, які не пропускали втікачів на інші території СРСР, де запаси їжі все-таки були. Такі застави стояли і на кордоні Донецької області з Росією. Відомо, що влада конфісковувала урожай, щоб продати його за валюту і закупити на заході обладнання для промисловості. Але по селах радянські активісти забирали з будинків буряк, навіть квашену капусту, огірки - а це за валюту не продаси. Перемішували з брудом запаси сіна та соломи, ламали серед зими печі, прирікаючи цілі родини на вірну смерть.

Всього на «чорні дошки» в 1932-1933 рр. було занесено 13 колгоспів: Колгосп «Червона Вершина» Зайцівської сільської ради Артемівського району Донецької області (постанова облвиконкому № 22 від 05 грудня 1932 року); Колгосп «Нове життя» Михайлівської сільської ради Артемівського району Донецької області (постанова облвиконкому № 22 від 05 грудня 1932 року); Колгосп «ім. Ворошилова » Заартемовского сільської ради Артемівського району Донецької області (постанова облвиконкому № 22 від 05 грудня 1932 року); Колгосп «Схід» Греко-Олександрівської сільської ради Старо-Каранського району Донецької області (постанова облвиконкому № 26 від 05 грудня 1932 року); Колгосп с. Звірівка Гришинського району Донецької області (постанова облвиконкому № 26 від 05 грудня 1932 року); Колгосп «Повне село» Ново-Каранського сільської ради Волноваського району Донецької області (постанова облвиконкому № 26 від 05 грудня 1932 року); Колгосп і одноосібники Дубровського сільської ради Чистяковського району Донецької області (постанова облвиконкому № 26 від 05 грудня 1932 року); Колгосп «Червоний партизан» Тернівської сільської ради Лиманського району Донецької області (постанова облвиконкому № 22 від 05 грудня 1932 року); Колгосп «Перемога» і одноосібники Катерининського сільської ради м. Сталіно Донецької області (постанова облвиконкому № 26 від 05 грудня 1932 року); Колгосп «9 січня» М-Кланчінского сільської ради Макіївського району (м. Макіївка) Донецької області; Колгосп «Борець за правду» хацапетівським сільської ради Риковський району Донецької області; Сільгоспартіль ім. Косіора Дубровського сільської ради Чистяковського району Донецької області; Сільгоспартіль ім. Комінтерну Мало-Янісольского сільської ради Старомлинівського району Донецької області. З метою відпрацювання обставин режиму «чорних дощок» колгоспів Донецької області, у кримінальній справі допитувалися як свідки мешканці населених пунктів Донецької області, де вводився зазначений режим. Свідки підтвердили наслідки введення режиму «чорних дощок», а саме: вилучення у селян продуктів харчування, вивезення представниками місцевої влади продуктів харчування з сільських магазинів і, як наслідок, голодування, кримінальне покарання селян, які на полях збирали залишки зерна.

Як типовий результат такої діяльності - більшість сільського населення Донбасу боліло голодними хворобами, вмирало - такі факти знаходимо і в документах Донецького облдержархіву, і в спогадах свідків Голодомору 1932 - 1933 років. Були голови колгоспів, які, розуміючи що має статись, поспішили видати землякам зерно, зароблене на трудодні. Порушників зразково-показово карали, відправивши, як тоді говорили, до "білим ведмедям". На Донбасі тоді на територіях міст було по кілька колгоспів. У міських колгоспах селяни абсолютно так само страждали від голоду. До того ж влада ретельно перекривала шляхи міграції безпаспортним селянам (при запровадження паспортної системи в 1932 році селянам заборонили видавати паспорти, тобто закрепощали їх в колгоспах). Хоча, звичайно, люди, сумували від перспективи неминучої загибелі, все одно намагалися врятуватися на сусідніх підприємствах Донбасу. На жаль, в основному безнадійно. Існуючі підприємства не могли прийняти на роботу всіх втікачів. І добиралися не всі."На початку березня 33-го року нас відправили прокидати від снігу дорогу на станцію Оленівка (Волноваського району. - ред.), - розповідає колишній колгоспник Феодосій Білецький. - Яких жахів мені довелося побачити: що ні метр - тіла замерзлих людей. мабуть, йшли вони до станції, щоб піти від голоду, і падали, хто де. Трупи складали в штабелі на узбіччях ... ". Це лише невеликий епізод з великої трагедії.

На промислових підприємствах діяла карткова система видачі продовольства. Норми були такі, що виданий пайок навряд чи перекривав витрати сил при важкій роботі, наприклад, під землею. А робочому треба було ще й прогодувати сім'ю. "Я пішла за хлібом на рудник, це від нас 6 кілометрів. Поки отримала хліб на картки, мої сусіди пішли додому, - це зі спогадів Марії КОНАНЧУК з селища Залізний Дзержинського району. - Тільки вийшла в яр, а тут людина - і за мною : "Віддай хліб". я хотіла бігти, сил немає, він за мною теж не біжить - і у нього немає сил. Плаче, просить хліба, а я стою з торбинкою і теж плачу: "Не дам, батькові на роботу треба йти" . Принесла хліб, батько частку взяв і пішов на шахту ". Навіть у гірників сім'ї були голодними. Про голодування на підприємствах йдеться і в свідченнях очевидців, і в матеріалах архівів області.

Офіційна цифра жертв Голодомору в Донецькій області, яку зазвичай призводять, - 104 000 чоловік. Насправді це кількість померлих, наведене в офіційних звітах. І документів, по суті, збереглася тільки половина. Багато років навіть така коротка статистика була засекречена. Тим часом архівні справи губилися - особливо під час війни (або навіть свідомо знищувалися). Крім того, вести окремий облік померлих від голоду заборонялося. У паперах того періоду часто знаходимо, що в графі причини смерті 40-річної людини значиться "помер від старості". Ті небіжчики, що не дійшли до міст або померлі під міськими парканами, не тільки не вписувалися в документи, але ніхто не знав і не знатиме їх істинну кількість. Отже, тих сто чотири тисячі коштує мінімум подвоїти, а то й потроїти.

Численные факты роста смертности от голода на территории Донецкой области были отображены и в докладных записках секретарей Беловодского, Марковского, Меловского, Ново-Айдарского, Ново-Псковского, Ровенского, Рубежанского районных комитетов КП(б)У, адресованных в 1933 году секретарю Донецкого областного комитета КП(б)У. Согласно справке Донецкого областного отдела Главного политического управления о проявлениях голода и смертных случаях в этой связи на территории Донецкой области состоянием на 09 марта 1933 года, продовольственные осложнения приобрели угрожающие размеры. За период с 27 февраля 1933 года по 09 марта 1933 года в 21 районе Донецкой области в 66 сельских советах зарегистрировано 1008 семей, которые голодают. За указанный период от голода умерло 267 лиц, из них 76 детей. Очевидцы свидетельствуют, что наиболее неблагополучное положение было в Ново-Псковском, Беловодском, Рубежанском, Старобельском районах. На настоящее время, по предварительной экспертной оценке книг регистрации смертей 1932-1933 г.г. органов Регистрации актов гражданского состояния (РАГС) городских, сельских и поселковых советов Донецкой области установлено, что причиной смерти 1255 лиц был голод или заболевания, вызванные голоданием. Установленные и подтвержденные в ходе досудебного расследования факты позволяют сделать вывод, что голод 1932-1933 г.г. на Донбассе имел искусственный характер и был организован и направлен тогдашним тоталитарным политическим руководством на полное истребление украинской нации. Проведенная работа по уголовному делу - это еще один шаг на пути к исторической правде, к установлению причин, предпосылок и масштабов этой страшной трагедии, и как следствие - к надлежащему чествованию невинных жертв Голодомора.

Державні архіви періодично піддавалися чисткам, при яких вилучалися свідоцтва про Голодомор, тому що була негласна вказівка ​​керівництва компартії про заборону будь-якої публікації чи довідки про голод. Але дещо, як кажуть, вони "проґавили". Зокрема, на сьогодні в облдержархіву збереглися секретні документи про голод і випадки канібалізму в Донецькій області в 1932 - 1933 роки (тоді в Донецьку область входила територія нинішніх Донецької і Луганської областей). І в спогадах людей часто зустрічається, як дітям наказували: "Не ходи на таку-то вулицю, там тебе з'їдять". Голод дійсно доводив до стану, коли губилася людська мораль.

В різних містах Донецької області в 1932 - 1933 роках був голод різної інтенсивності, а по сільській місцевості, де безпосередньо вирощувався хліб, - там лютував нещадний смертоносний Голодомор, організований вищим партійним керівництвом СРСР і України, підтриманий партійним і радянським активом в областях і районах. Міф про "добробут" нашого промислового краю, створений тоді владою, надзвичайно повзучий, але він відразу розбивається, як тільки починаємо читати свідчення очевидців Голодомору або рядки навіть скупих архівних документів.