Презентація "Голокост в Одесі"

27 січня – Міжнародний день пам`яті жертв ГОЛОКОСТУ

Вчинені звірства людини проти людини залишаються в історії та пам'яті людства назавжди. Однак є такі злочини, нагадування про яких повинно повторюватися з разу в раз, щоб не допустити, вберегти, попередити. Саме до такого злочину відноситься планомірне знищення нацистами всіх тих, кого вони вважали нижчими расами і не заслуговують права на життя.

Світло клином зійшовся Перше питання, яке виникає при вивченні Голокосту, чому таку ненависть викликав саме єврейський народ? Чому євреї стали основною метою в програмі знищення людства? Однозначних відповідей на ці питання немає донині. Одна з поширених версій полягає в тому, що в той період масовій свідомості німців був властивий антисемітизм, який Гітлеру вдалося роздути до неймовірних розмірів. Саме тому, прикриваючись загальним інтересом, йому і вдалося реалізувати свої цілі по знищенню.

Ще однією причиною такого потурання німецького народу називають те, що відібране у євреїв майно після Кришталевої ночі в листопада 1938 року було передано простим німцям. Серед інших причин боротьба за їх власність і за провідні позиції, які євреї займали в суспільстві, називається як одна з найвірогідніших. Однак крім цього на чолі риторики Гітлера стояло питання расової переваги. І всіх, хто, згідно з його теорією, був гірше арійців за ознаками, зрозумілим тільки прихильникам цієї ідеї, турбувалися знищити. І 27 січня - день пам'яті жертв Голокосту - є тим регулярним нагадуванням, до чого можуть довести ортодоксальне поклоніння і підпорядкування якої б то не було ідеї.

Голокост в Одесі

Голокост в Одесі — масові вбивства єврейського та циганського населення Одеси, Одещини та міст Придністров'я восени 1941 та взимку 1942 року під керівництвом військовиків Третього Рейху, диктатором Королівства Румунії Йоном Антонеску, віце-президентом ради Королівства Румунії, губернатором Трансністрії Георгієм Алексіану та генералом Ніколає Маціці. За даними перепису населення 1926 року в Одесі проживало близько 133 000 тисяч євреїв. Залежно від контексту термін «вбивства євреїв Одеси» (англ. Odessa massacre) може відноситься до подій 17—25 жовтня 1941 року, коли було розстріляно або спалено живцем 25—34 тисяч одеського населення, або до винищення під час румунської та німецької окупації понад 100 000 українських євреїв, що проживали між Дністром і Південним Бугом.

Євреї повинні були носити особливий відмітний нагрудний знак: жовтий шестикутник на чорному тлі.

Початок16 жовтня 1941 після двомісячної оборони місто було залишено Червоною армією і зайнята румунськими та німецькими військами. Перші розстріли мирних жителів почалися безпосередньо після захоплення міста. З 17 жовтня в район артилерійських складів на Люстдорфській дорозі почали прибувати партії військовополонених, які потрапили в полон вже після заняття міста румунами через те, що вони не змогли з різних причин евакуюватися з частинами Червоної армії (близько 3 тисяч осіб)[2][4]. 19 жовтня було оголошено про початок «реєстрації чоловічого населення» та до військовополонених почали додаватися мирні жителі (близько 10 тисяч осіб), які при реєстрації або перших облавах на вулицях міста здалися окупантам підозрілими (євреї, без документів, бійці РСЧА і РСЧФ, радянські працівники тощо) і викритих комуністів (близько 1 тисячі осіб). Усіх їх замкнули в дев'яти порожніх порохових складах і протягом декількох днів, починаючи з 19 жовтня, розстріляли.[2]:151 Деякі склади були облиті бензином і в'язні в них були спалені живцем.

Теракт22 жовтня 1941 року, в будівлі НКВС на вулиці Енгельса (нині Маразліївська, в якому розташувалися румунська військова комендатура та штаб румунської 10-ї піхотної дивізії, стався вибух радіокерованої міни, закладеної туди саперами Червоної армії ще до здачі міста радянськими військами. У результаті потужного вибуху будівля частково обвалилася. Під уламками загинуло 67 людей, у тому числі 16 офіцерів, серед яких був румунський комендант міста генерал Іон Глогожану. Відповідальність за вибух була покладена на євреїв і комуністів.

Страта. У відповідь на вибух комендатури румунського війська до Одеси приїхала германська «Айнзатцгрупа», 23 жовтня були проведені акції зі знищення від 5 тис. до 10 тис. заручників, багато з яких були євреями[5]. По всій вулиці Енгельса окупанти вривалися в квартири одеситів та всіх знайдених жителів розстрілювали або вішали без винятків. Проводилися облави на вулицях та ринках міста, в передмістях; людей, що нічого ще не знали про теракт розстрілювали прямо на місці облав біля стін будинків або огорож. На Великому Фонтані було спіймано і розстріляно близько ста чоловіків, на Слобідці у районі ринку повішено близько двохсот чоловік, на Молдаванці, Ближніх та Дальніх млинах — страчений 251 житель, найстрашніше видовище являв собою Олександрівський проспект — на ньому було повішено близько чотирьохсот городян. Колони заручників гнали на Люстдорфську дорогу, в район вже згаданих артилерійських складів, де їх розстрілювали або спалювали живцем. Після війни в масових могилах було знайдено більше 22 000 трупів.

Початок Голокосту: 23 жовтня було видано наказ, в якому всім євреям під загрозою розстрілу на місці наказувалося протягом 24 жовтня з'явитися в село Дальник. У другій половині дня 24 жовтня близько 5000 євреїв було зібрано у застави Дальник. Перші 50 чоловік було підведено до протитанкового рову та особисто розстріляні командиром 10-го кулеметного батальйону підполковником Ніколає Деляну. Щоб прискорити процес знищення, євреї були зігнані в чотири бараки, в яких були пророблені отвори для кулеметів, а підлога попередньо залита бензином. Люди в двох бараках були розстріляні з кулеметів в той же день. О 17 годині бараки були підпалені. На наступний день були розстріляні затримані, поміщені в останніх двох бараках, причому один з бараків закидали гранатами. Тим часом, євреям, які не були в першій групі, яка вже прибула до Дальнику, було оголошено, що вони «пробачені». Їх відправили по різних комендатурам для «реєстрацій», де їх протримали різний час, коли ж вони були випущені, виявилося, що їхні будинки зайняті, а майно розграбовано. Вже за перший тиждень перебування румунів в Одесі місто позбулося близько 10% своїх жителів.

Реєстрація, пророблена румунською адміністрацією в кінці 1941 року, виявила в Одесі близько 60 тисяч євреїв. До цього числа відносили і тих осіб, у яких тільки один з предків по чоловічій або жіночій лінії був євреєм. Євреї повинні були носити особливий відмітний нагрудний знак: жовтий шестикутник на чорному тлі[9]. Фінал їх існування в Одесі розпочався 7 листопада 1941 року, коли був виданий наказ, що зобов'язує всіх євреїв чоловічої статі від 18 і до 50 років з'явитися в міську в'язницю. З цього дня все єврейське населення міста партіями відсилалося в різні концтабори, влаштовані румунами у сільській місцевості, насамперед у село Богданівку (нині Миколаївська область). Пізніше гетто було влаштовано в самій Одесі

Ті, що пережили Голокост. У кращому становищі перебували євреї, спрямовані на роботу в села: приблизно половина з них пережила окупацію. Положення в гетто Доманівки та інших гетто Трансністрії покращився в 1943 році після того, як євреї стали отримувати допомогу від єврейських організацій Румунії. Близько 600 одеситів у цих гетто дожили до звільнення. Кілька сотень євреїв, які переховувалися в самій Одесі також вижили. Євреї брали участь в боротьбі одеського підпілля і становили значну частину бійців партизанських загонів, що базувалися в одеських катакомбах

Увічнення пам'яті загиблих. На початку 1990-х років в Одесі, в Прохоровському сквері, в тому самому місці, де на околиці міста в 1941 році починалася «дорога смерті» одеських євреїв та циган у табори знищення, почав створюватися меморіал пам'яті жертв Голокосту. Було встановлено пам'ятний знак. Пізніше до нього додалася «Алея Праведників світу» — з деревами, кожне з яких висаджено на честь одеського жителя, який укривав та рятував євреїв. Пам'ятник жертвам Голокосту в Одесі роботи скульптора Зураба Церетелі, який є завершенням оформлення комплексу, був відкритий в 2004 році. У 2013 році на будівлі за адресою: Фонтанська дорога, 58 було встановлено меморіальну дошку «жертвам румунських репресій»

«Алея Праведників світу»Пам'ятний знак

НІКОЛИ ЗНОВУ!