Презентація "Харківський кобзарський цех"

Харківський кобзарський цех Підготувала вчитель бандури Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради Забожко Ірина

Сучасний харківський цех Сучасний Кобзарський цех Харкова далеко не такий потужний, якими були давні цехи 18-19 віків. Тоді тільки в Харківській губернії налічувалося близько 3000 мандрівних кобзарів і лірників. Вони були важливою частиною соціуму лівобережної України, зазвичай об’єднувалися у мистецькі цехи, які мали вигляд творчих майстерень. Харків завжди був потужним кобзарським центром. Тут мешканці зберегли пам’ять про кобзарів, навіть попри репресії 1930-х років, знають, що таке кобза і кобзар. Головна мета кобзарства — доносити розуміння історії, будити волю, вселяти віру.  Кобзарська традиція, не зважаючи ні на що, таки дійшла до наших днів – завдяки зусиллями Лесі Українки, Климента Квітки, Філарета Колесси та художника і бандуриста Георгія Ткаченка (1898-1993). Він перейняв її ще юнаком від одного з кращих тогочасних кобзарів – Петра Древченка. У кінці 80-х років коло учнів Георгія Ткаченка та шанувальники кобзарства вирішили створити кобзарський цех та відродити цю справу, Оскільки Георгій Ткаченко переїхав до Києва, перший кобзарський цех відкрили у столиці. Його послідовники Микола Товкайло та Микола Будник опанували співогру і світоглядно-філософські надбання кобзарства і передавали їх молоді.

Протягом тривалого часу кобзарське об’єднання існувало в підпіллі. Цей рух поширився на всю Україну – окрім Київського кобзарського цеху виникли й утвердились Харківський та Львівський цехи, у стадії становлення перебувають кобзарські осередки в інших містах і селах. Нині братчики мандрують Україною, співають і влаштовують виставки традиційних музичних інструментів. І, звичайно ж, реконструюють музичні інструменти за старовинними зразками – бандури, колісні ліри, кобзи, торбани і гудки. У репертуарі цехових співців – думи, історичні пісні, канти, псальми, пісні побутові та жартівливі, народні. У 2000-х роках з’явився й «Харківський кобзарський цех». Там збиралися музиканти, їхні учні, майстри музичних інструментів. Зараз у цеху Харкова – 12 братчиків. Кость Черемський – голова Харківського кобзарського цеху, цехмайстер, учитель молодих кобзарів, організатор кобзарських фестивалів. Він підтримує контакт з іншими цехами, з кобзарями діаспори та загалом популяризує кобзарську традицію.

Кость Черемський Кость Петро́вич Чере́мський  (нар. 1968, Красноград, Харківщина, УРСР) — лікар, кобзар, громадський діяч. Закінчив медичний факультет Харківського національного університету (1994). Кобзарську школу почав опановувати з 1989 року у Анатолія Парфиненка, Георгія Ткаченка,Миколи Будника.  Серед діяльності архівні дослідження з питань історії кобзарства та традицій народної культури, опіка реконструкції кобзарства. Автор численних наукових праць про автентичне кобзарство  Слобожанщини. Майстер старосвітських бандур. Кандидат мистецтвознавства. Член Київського кобзарського цеху. Цехмайстер Харківського кобзарського цеху. Лауреат Міжнародного конкурсу виконавців на народних інструментах ім. Г.Хоткевича. Заслужений працівник культури України.

Назар Божинський Наза́р Іванович Божи́нський — (1984, Харків) — архітектор, кобзар, лірник, торбаніст, громадський діяч, художник, доцент кафедри Містобудування та урбаністики. Закінчив Харківський національний університет будівництва та архітектури (2007). Кобзарську школу почав опановувати з 2001 р. в К.Черемського, на кобзі — Т. Компаніченка, на лірі — О.Саніна. Лауреат першої премії конкурсу «ЧЕРВОНА РУТА-2013» за напрямком — «кобзарсько-лірницьке виконавство». Проводить дослідження з питань народної архітектури, історії кобзарства та традицій народної культури.

Назар Божинський автор наукових праць про народну архітектуру Східної України. Кандидат архітектури. Майстер старосвітських бандур, кобз, лір та інших народних інструментів. Упорядник підручника гри на бандурі майстра Миколи Будника та його архівної спадщини. Учасник виставок народних музичних інструментів (2013, 2015, 2016). Сотник Харківської пластунської сотні Чорних Запорожців, Член Харківського кобзарського цеху.

15 та 16 червня 2019 р. в Музеї Івана Гончара в Києві відбувся ХІI фестиваль української епічної традиції «Кобзарська трійця» із майстер-класами, виставками, презентаціями, концертами, науково-практичною конференцією «Кобзарсько-лірницька епічна традиція» і, звісно ж, українськими танцями у супроводі капель троїстої музики. ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ – Науково-практична конференція: «Кобзарсько-лірницька епічна традиція»; – Звичаєве кобзарювання на вулиці; – Ознайомлення з технікою  виготовлення кобзарський музичних інструментів: кобзи, бандури, ліри; – Показ фільмів, відеороликів та інтерв’ю на тему історії та сьогодення кобзарської традиції; – Презентація видання Опанаса Сластіона  «Портрети українських кобзарів»;  – Концерти кобзарів, лірників і бандуристів; – Традиційні танці, розваги

Дещо про внутрішні правила цеху На Благовіщенському базарі і100 років назад було багато кобзарів. За декілька кварталів вони мали і своє місце таємних сходин. Дорадянські етнографи писали: «Там, на Полтавському шляху, у районі, де клином сходяться дороги від губернської в’язниці, старого Холодногірського базару й Озорянської церкви, знаходився відомий усім тодішнім кобзарям постоялий двір діда Хваддея. Тому достеменно не відомо, що відбувалось на сходинах. Центральний базар в Харкові Можна припустити, що обговорювались внутрішньоцехові справи. Одна з найважливіших – дотримуватись кобзарського кодексу. Приміром, заборонялось співати на людях, не склавши кобзарський екзамен – «одклінщину», або набирати учнів, не отримавши на те дозвіл – «визвілку». Не приймали до цеху тих, хто вчився самостійно, а не перейняв науку від кобзарів-учителів.

Дещо про внутрішні правила цеху Обов’язковим було самостійно виготовити собі інструмент. Заборонялось змінювати тексти дум, а будь-яке непрофесійне виконання – каралось. Сучасні кобзарі власноруч виготовляють кобзи, хоча це не є обов’язковим. Разом їздять на деревозаготівлі до лісу: вистругують кострубату заготовку – «кобзарську ложку». А вже вдома роблять досконалий інструмент. Зустріч цеховиків

Нові інструменти освячують в церквах, зазвичай на Покрову і на Трійцю. Дещо про внутрішні правила цеху Дотримуються і правила спершу грати репертуар в колі братчиків цеху, і тільки отримавши схвалення, виносити на публіку. «Це робиться, щоб у людей не склалось поганого враження про традицію. У Харківському цеху цього припису дотримуються. Так було і за давніх часів». Все ще існують цехові сходини, втім, ніхто з його членів не розповів, що конкретно там відбувається.

Дякую за увагу!