Презентація "Хімічна промисловість України"

Хімічна промисловість України. Підготувала: Дораж О. О. Учитель географії Огульцівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Визначення. Хімічна промисловість – галузь важкої індустрії, на підприємствах якої, застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, одержують різну хімічну продукцію

ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ Значний розвиток хімічної промисловості в Україні зумовлений трьо­ма основними чинниками: природним (наявність різноманітної сировинної бази), економічним (необхідності повної переробки відходів, наявність спо­живача хімічної продукції) і соціальним (наявність наукової бази та кваліфі­кованої робочої сили).

основні чинники розміщення підприємств хімічної промисловості сировинний, паливно-енергетичний, споживчий, водний, екологічний, трудовий, транспортний

Гірничо-хімічна промисловість формує сировинну базу для розвит­ку хімічних виробництв, передусім основної хімії.  Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Наприклад, витрати сировини на 1 т ацетилену становлять 4,5 т, амоніаку з коксу – 5,5 т. Оскільки гірни­чо-хімічна промисловість займається видобутком мінеральних ресурсів, її розміщення пов’язане з родовищами нерудної хімічної сировини.

 Содова промисловість – матеріа­ло- та енергомістке виробництво. Щоб одержати 1 т соди, необхідно витрати­ти по 1,5 т кухонної солі та вапняків, а для нагрівання розсолу – 1,7 т умовно­го палива. Ось чому таке виробництво зорієнтоване на сировинний та палив­но-енергетичний чинники.  Харчова сода застосовується у харчовій промисловості, медицині, хімічній (для вироб­ництва пінопласту, фарбників, побутової хімії), легкій промисловості (для штучної шкіри, гуми для підошв, текстилю), входить до складу порошків для гасіння пожеж. Інші види соди є отруйними. Вони йдуть на виробни­цтво мила, паперу,

Хлорна промисловість працює на відходах содового виробництва. Че­рез те центри їх розвитку часто поєднано. При синтезі хлору з кухонної або калійної солей шляхом електролізу (розкладу речовини під дією елек­тричного струму) виробництво наближене до джерел електроенергії та води. Хлор одержують для виробництва отрутохімікатів, вибілювачів, целюлози та паперу, як знезаражувальний засіб.

Сірчанокислотна(сульфатно-кислотна)промисловість виробляє про­дукцію, яка має широке застосування та низьку матеріаломісткість ви­робництва. Сірчана кислота використовується у текстильній, харчовій, нафтопереробній, целюлозно-паперовій промисловості, у виробництві аку­муляторів тощо. Проте основним «споживачем» кислоти є синтез фосфат­них добрив – суперфосфату. Сірчанокислотна промисловість використовує широку сировинну базу: самородну сірку, пірит, відходи коксохімічних та нафтопереробних заводів, газуваті сполуки Через високу хімічну активність сірчану кислоту важко перевозити. Для цього потрібний спеціально обладнаний транспорт. Тому її виробництво орієнту­ється на чинник споживача,

синтез  основних видів добрив: калійні (забезпечують імунітет рослин від хвороб та опір проти шкідників), фосфатні (забезпечують раннє цвітіння і плодоно­сіння) та азотні, або нітратні (стимулюють активний ріст пагона).

Виробництво калійних добрив – дуже матеріаломістке виробництво, отже, розміщене з орієнтуванням на си­ровинний чинник – родовища калійних солей. Сировиною для синтезу фосфатних добрив є фосфорити та апатити. Найвідоміші фосфатні до­брива – це суперфосфат та фосфоритове борошно. Для одержання суперфосфату фосфорити обробляють сірчаною кислотою, яку важко перевозити. Тому підприємства із синтезу суперфосфату поєднано з центрами виробництва сірчаної кислоти. Крім того, під час розміщення заводів фосфатних добрив враховують чинник споживача – сільське господарство, яке культивує рос­лини, що потребують для нормального розвитку цих добрив.

Найпоширеніші азотні (нітратні) добрива – селітри та карбамід. Відомі калійна, натрієва та амонійна селітри. Зовні це гранули яскраво білого ко­льору. Виробництво азотних добрив матеріало-, водо- та енергомістке вироб­ництво. Воно вирізняється великим розмаїттям вихідної сировини, тому й різними чинниками розміщення. Азотні добрива можна одержувати або з відходів коксування вугілля (коксовий газ), або в результаті переробки природного газу чи нафти. Через те виробництво налагодже­ но або у районах розвитку чорної мета­лургії, або біля нафтогазових родовищ. Якщо немає поблизу джерел природного газу чи нафти, то заводи азотних добрив зорієнтовані на транспортний чинник, найчастіше вони розміщені біля магістральних трубопроводів.

 Хімії полімерів – синтезу складних високомолекулярних органічних сполук.  Пластмас та синтетичних смол, поліетилену та поліпропілену, латексу та синтетичного каучуку. каучук синтезують з нафти, природного газу, лісової сировини. Більша частина каучуку витрачається на виробництво шин.

Виробництво полімерів потребує великих витрат води та електроенергії. Так, на 1 т хімічного волокна використо­вується 3–5 тис. м3 води та 5–20 тис. к. Вт· год електроенергії. Ось чому провідними чинниками в розміщенні підприємств полімерної хімії є окрім сировинного наявність води та електростанції. Крім того, враховується чинник споживача. Наприклад, центри виробництва хімічних волокон за­звичай поєднано з текстильними комбінатами, а шинні заводи – з виробни­цтвом синтетичного каучуку.

 Лакофарбова промисловість для свого виробництва використовує різ­ну сировину та напівфабрикати: продукти нафтопереробки, переробки де­ревини, олійно-жирової промисловості, відходи металургії. Підприємства лакофар­бового виробництва орієнтуються на чинник споживача. Виробництво фармацевтичних продуктів і препаратів. Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії сьогодення. Вона займається дослідженням, розробкою, масовим виробни­цтвом та поширенням лікарських засобів. Важливими чинниками розмі­щення цієї галузі є наявність наукової бази та споживача.

Внаслідок різкого скорочення споживання калійних солей та самородної сірки у світі їх видобуток в Україні нині повністю припинений.   Видобу­ток кухонної солі останнім часом скоротився вдвічі. Найбільшим районом її видобутку є Донбас. Там працюють соляні копальні Бахмутівського та Слов’янського родовищ. Частину солі в Україні видобувають з морських роз­солів затоки Сиваш Азовського моря.   Для потреб хімічного виробництва розробляються родовища вапняків на Донбасі та у Криму.

Виробництво неорганічних хі­мічних речовин в Україні переважно розвинуте на Донбасі та у Придні­пров’ї. Це синтез соди, хлору, сірчаної кислоти, сажі, мінеральних добрив: азотних та фосфатних. Виробництво соди  - Слов’янськ («Хімпром») та Лисичанськ («Донсода»), які використовували для своєї роботи з другої половини ХІХ ст. місцеві сировину (кухонну сіль, вапняки) та паливо. Після свого закриття вони залишили по собі «місяцеві» ландшафти.

Виробництво технічних кальцинованої та каустичної соди нині зберег­лося у місті Яни Капу (до 2016 р. – Красноперекопськ) та Кримському со­довому заводі. Він використовує розсоли затоки Сиваш та місцевий газ як паливо. Каустич­ну соду також виробляють на підприємстві «Дніпро. АЗОТ» у Кам’янському (до 2016 р. – Дніпродзержинськ), 

   Хоча в останні роки обсяги сірчаної кислоти, що добувають в Украї­ні, скоротилося у 1,5 раза, це виробництво й донині залишається одним з найважливіших в основній хімії нашої держави. Через високу хімічну активність кислоти її важко перевозити. Через те заводи з її виробництва тяжіють до споживача, З відходів металургійних підприємств синтезують сірчану кис­лоту в Костянтинівці на Донеччині на державному хімічному заводі, а також у Кам’янському на підприємстві «Дніпро. АЗОТ».   Сажу в Україні виробляють заводи технічного вуглецю у Кременчуку та Кадіївці (до 2016 р. – Стаханов). Їхня продукція, що відповідає світовим стандартам, експортується до країн Європи. Технічний вуглець (сажа) під­ вищує міцність гуми, яка йде на виробництво автомобільних шин. 

 Виробництво мінеральних добрив. Основна їх ча­стина – це азотні (нітратні) добрива: аміачна селітра та карбамід. Украї­на забезпечує 3% світового експорту амоніаку і карбаміду. В нашій країні працюють підприємства, що належать до найбільших у Європі з даного про­філю. Азотні добрива добувають з різної сировини. Старі центри виникли у районах чорної металургії й використовують як сировину відходи кок­сування вугілля – коксовий газ. Так одержують азотні добрива у Горлівці (концерн «Стирол»), Сєвєродонецькому об’єднанні «Азот», Кам’янському(«Дніпро. АЗОТ»), Запоріжжі.

Інша група підприємств використовує як сировину природний газ, нафту та продукти їх переробки (амоніак), що надходять в Україну трубопрово­дами. До них належать Черкаський «Азот»,   «Рівнеазот». Одеський припортовий завод    Підприємства, що виробляють фосфорні добрива – суперфосфат, працю­ють на імпортній (Одеса, Суми) та місцевій (Костянтинівка) сировині. 

Продукцію хімії органічного синтезу найбільше виробляють підприємства, що розміщені в Донбасі та Придніпров’ї. Так, у Запоріжжі виробляють органічні сполуки, пластмаси, синтетичні смоли; у Дніпрі – синтетичний каучук; у Кам’янському – полівініл та полістирол, у Сєвєродонецьку – ви­роби з пластмаси і склопластику.   В Україні синтезують хімічні волокна, які бувають штучними та синтетичними.   Синтетичні волокна виробляють із синтетичних смол. . Виробництво хімічних волокон налагодже­не біля джерел води, електроенергії та споживача – текстильних підпри­ємств.  Нині діючі, що розміщені у Чернігові та Сєвєродонецьку, працюють не на повну потужність.  Зростає значення лакофарбової промисловості. Обсяги її виробництва збільшуються завдяки широким виробничим зв’язкам з різними вироб­ництвами. Вона виробляє в Україні близько 2500 видів продукції. Найбіль­ші лакофарбові заводи розташовані в Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Кривому Розі, Одесі, Львові, Яни Капу та в інших містах країни.   Розвивається виробництво синтетичних мийних засобів та парфумів. Серед продукції цих виробництв України відомі мило, косметичні засоби для макіяжу та догляду за шкірою, сонцезахисні та для засмаги, гоління, дезодоранти для тіла та антиреспіранти тощо. 

Виробництво фармацевтичних продуктів і препаратів. Динамічно розви­вається хіміко-фармацевтична промисловість України. Вона об’єднує близь­ко 160 різних підприємств колективної (77%), державної (18%) та приватної власності. Великих 22 виробники дають 85% загального обсягу вітчизняної продукції і основний асортимент вітчизняних ліків, посідають провідне міс­це у технічному переоснащенні, розробці та впровадженні у виробництво нових медичних препаратів. Серед основних виробників лікарських засобів в Україні є підприємства Києва: «Фар­мацевтична фірма «Дарниця» (май­же 15% загальної вартості продукції), «Київмедпрепарат» (14,4%), «Фармак» (11%), «Борщагівка», «Індар», «Київ­ський вітамінний завод». Серед інших міст фармацевтичною продукцією ви­різняються Харків («Здоров’я»), Львів («Галичфарм»), Одеса («Біостимуля­тор»), Тернопіль, Умань.

 Виробництво гумових виробів. Гу­мові вироби виробляє гумоазбестова промисловість. Найбільшими її підприємствами є «Дніпрошина» у Дніпрі та «Росава» у Білій Церкві. Вони випускають шини для легкових, вантаж­них автомобілів, дорожньобудівної та сільськогосподарської техніки. Потужності виробництва у Білій Церкві сягають майже 6 млн шин на рік. Асортимент продукції становить близько 200 типорозмірів шин. . Гумотехнічні вироби (труби, шланги, конвеєрні стрічки, гумове взут­тя) також випускають підприємства Лисичанська, Сум, Запоріжжя, Одеси, Харкова, Донецька, Чернівців.

Вплив хімічної промисловості на довкілля. Галузі хімічної промисловос­ті значно забруднюють навколишнє середовище як відходами виробництва, так і своєю кінцевою продукцією. В результаті діяльності підприємств хі­мічного виробництва, а також використання продукції хімічної промисло­вості у повітря, воду, ґрунт потрапляє велика кількість отруйних речовин, які негативно впливають як на стан довкілля, так і на здоров’я людей. У районах високої концентрації хімічної промисловості внаслідок викидів і аварій переважає ситуація екологічної кризи. Основними забруднювачами довкілля в процесі хімічного ви­робництва є оксиди Нітрогену, амоніак, чадний газ. Для подолання еколо­гічних проблем, пов’язаних з хімічним виробництвом, слід переходити до сучасних маловідходних технологій виробництва, комплексно використо­вувати сировину, утилізувати виробничі відходи, запроваджувати сучасні системи очищення. Великою проблемою сьогодення стало надмірне засто­сування продукції хімічної промисловості у повсякденному житті, особливо з харчовими продуктами. Наслідки такого зловживання хімікатами мають бути ретельно досліджені.