Презентація "Хто легенди читає, мудрість народну має"

МІНІСТЕРСТВО ПРОСВІТИ ПМР МОУ «Рибницьке управління народної освіти» МОЗ «Рибницька російська гімназія №1» ДОСЛІДНА РОБОТА З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХТО ЛЕГЕНДИ ЧИТАЄ – МУДРІСТЬ НАРОДНУ МАЄ Автор: КРИЖАНІВСЬКА Г. О., учитель української мови та літератури

ТЕМУ нашого дослідження визначила цікавість до такого жанру української літератури, як легенди й перекази. МЕТА - дослідження легенд, їх видів за тематикою. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ: дослідити жанрові й тематичні різновиди легенд; дослідити зміст народних легенд; викликати інтерес до вивчення історії і культури рідного краю та дослідження нерозгаданих таємниць Придністров’я. ОБ'ЄКТ дослідження - нинішнє Придністров’я, наша батьківщина, а раніше частина Поділля, земля, де жили наші предки. ПРЕДМЕТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є різні види легенд.

ЛЕГЕНДА ЯК ЖАНР НАРОДНОЇ СЛОВЕСНОСТІ Художня природа легенд

Класифікація легенд Одна з перших спроб класифікації була здійснена М. Драгомановим у виданні „Малорусские народные предания и рассказы”. Свод М. Драгоманова» (К., 1876). Він пропонував систематизувати легенди за такими рубриками: природа; міфологія, мерці; люди, наділені чудесною силою; скарби; родинне й суспільне життя; особи й події історичні; місцевість; бувальщини.

У своїй класифікації Г. Булашев виді-лив понад двадцять тематичних груп, серед яких такі: легенди про створення світу; українські легенди про створення Адама і Єви; легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю; українські легенди про походження та характеристичні особливості деяких народностей; легенди про житло, господарські будівлі, знаряддя й деякі винаходи; народні оповіді та перекази про легендарних людей і народи; легендарні оповіді про надпри-родних істот та інше.

В. Пропп виділяє: книжні легенди; легенди казкового походження; космогонічні чи легенди про творення світу; легенди про мандрівне божество; легенди про святих. О. Дей поділив легенди на: міфологічні; антропоморфічні; апокрифічні; топонімічні; історико-героїчні; соціально-побутові та інші. У найповнішому на сьогодні виданні „Легенди та перекази» виділені в окремі тематичні групи також космологічні; гідронімічні; зоологічні; етіологічні та інші легенди та перекази. М. Грушевський в “Історії української літератури” виділяє такі тематичні групи легенд: космогонія; перші люди; старозавітні легенди; Христологія; апостоли і святці; легенди, привґязані до України; святкування; про кінець світу; моралістичні теми.

ВИДИ ЛЕГЕНД

ТОПОНІМІЧНІ ЛЕГЕНДИ

АПОКРИФІЧНІ ЛЕГЕНДИ

ЛЕГЕНДИ ПРО СВІЙСЬКИХ ТВАРИН

ЛЕГЕНДИ ПРО СВІЙСЬКУ ПТИЦЮ

ЛЕГЕНДИ НАШОГО КРАЮ

ЛЕГЕНДИ НАШОГО КРАЮ ХАТА КАРМАЛЮКА В СЕЛІ ВАЛЯ-АДИНКЕ

Хата Кармалюка Північ Придністров’я, село Валя-Адинке (з молд. Глибока долина). Село розташоване в низовині, між двох скель. Час від часу з них скочуються валуни. Одному із них сельчани зобов’язані головною легендою. Устим Кармелюк, нині герой України, на початку ХІХ століття відомий розбійник. Він був ватажком селянського руху на Поділлі, і з легкої руки М. Горького дістав прізвисько українського Робін Гуда. Гнаному на каторгу Кармелюку вдалось втекти з-під варти. Звідси і починається валяадинкська легенда. Переслідуваний розбійник прийшов сюди, у район села Валя-Адинке. По-перше, тоді тут був густий ліс і легко було залишатися непоміченим, по-друге, за легендою місцеві жителі зустріли його вельми гостинно і навіть допомогли йому з житлом.

Панська криниця У 1648 році в результаті перемог гетьмана України Богдана Хмельницького над поляками в битві під Жовтими Водами і Корсунем, значна частина України була звільнена. Селища Кам'янка та Рашків входять до складу Брацлавського полку. Виниклий в той час союз гетьманської України і Молдавії був скріплений шлюбом Тимоша Хмельницького з дочкою Молдавського господаря Василя Лупу Руксанди, ув'язненим в Яссах 21 серпня 1652 року. Відомо, що після весілля з Тимошем Руксанда поїхала в Рашків. Але у вересні 1653 року Тимофій Хмельницький був смертельно поранений під Сучавою. Після загибелі сина Богдан Хмельницький віддав Рашків у володіння вдові Тимофія – Руксанді, яка після смерті чоловіка оселилася в Рашкові і прожила тут 13 років. Згідно з легендою, із сліз невтішної Руксанди виникло джерело, назване «Панська криниця», яке б’є поблизу руїн старовинної синагоги. Знову ж згідно з переказом, вода цього джерела допомагає від невдач у коханні.

ЛЕГЕНДИ НАШОГО КРАЮ ПОЧАТОК МІСТА БЕНДЕРИ

БЕНДЕРИ Перші поселення у цій місцевості з’явились понад дві тисячі років тому. Були знайдені залишки древньої культури 4-3 століть до нової ери. Це змушує думати, що таємниця народження міста губиться десь у глибокій древності. На думку деяких істориків, у ті часи на цій території розташувався табір персидського царя Дарія. За народними переказами, тут же був побудований римським імператором Траяном кам’яний міст через Дністер. Швидка течія ріки, на якій розташовувалось поселення, ускладнювала переправу, і тому скіфи назвали ріку Данастр – стрімка вода. Тирас – для греків і Турла – по-турецьки. Для слов’ян вона стала Дністром. Спадкоємець Штефана господар Богдан ІІІ віддав усю державу у залежність туркам. І тоді у молдавських фортецях розташувались сильні турецькі гарнізони. Почався турецький період володарства у Молдові. Після взяття Сучави, столиці Молдавського князівства, Сулейману Чудовому спало на думку побудувати нову фортецю на Дністрі. Дочекався Сулейман звершення будівництва. Усі два роки навідувався у Тигін, тепер уже названий Бендер. Полював у місцевих лісах на вепря, але більше слідкував за будівництвом. Завдяки цьому могутня твердиня була так швидко побудована. Наприкінці будівництва, радісно оглядаючи неприступні бастіони, він побажав: „Нехай напишуть, що твердиня стоїть з моєї волі“. Це дало підстави для появи легенди про те, що назва „Бендери“ перекладається як „я хочу“. Насправді його часто перекладають як „місто-порт“. Фортеця величаво здіймалась над містом, оточена ровами і високими стінами. Через рів до воріт вели підйомні мости з кованими решітками. Був побудований новий, ще більш розкішний палац паші. Зросли мінарети нової мечеті. А для яничар побудували нові казарми. Під фортецею облаштували будівлі кам’яних лазень з довгою залою. Стіни фортеці окопувались ровами, проте ця робота здавалась безкінечною, оскільки рови постійно обсипались, і їх потрібно було час від часу обновляти. Тоді про фортецю почали з’являтись легенди. Виникла безліч дивовижних таємниць про Бендери: від Вежі смерті до підземного ходу під Дністром навіть до Суворовської гори, який став підставою для легенди про катакомби. Як казали, у бік Каушан підземною галереєю міг би без перешкод пробігти загін шеренгами по 5-6 чоловік. Після смерті Мазепи поширилась легенда про його скарби у вигляді золотої карети і великої кількості бочок з золотом і коштовностями. Військові, які розташовувались у фортеці, частенько шукали скарби, але безрезультатно.

Заховані скарби в долинах Бугу та Дністра СТРОЄНЦІ СКАРБИ ПРИДНІСТРОВ'Я.

СТРОЄНЦІ За легендою на території села була маленька церковка. Під час нашестя турків її служителі зібрали все цінне й доручили паламареві заховати у секретному місці. Турки церкву спалили, а начиння залишилося. Легенда свідчить, що в пам'ять про батька, полководця П. Х Вітгенштейна, Емілія спорудила в селі пам'ятник «Вежа вітрів» . І сьогодні він височить над селом, нагадуючи про колишні часи.

ЛЕГЕНДИ ВІЙНИ ЛЕГЕНДАРНА ШАРПЕНСЬКА ЕПОПЕЯ

ЛЕГЕНДАРНА ШАРПЕНСЬКА ЕПОПЕЯ Зразу після спуску від Буторів да Дністра можна побачити дуже скромний пам’ятник героям Шарпенського плацдарму. Сам стратегічний плацдарм квітня – серпня 1944 року розташовувався на правому березі Дністра. А на лівому березі починався знаменитий плацдарм, звідки батальйони штрафників форсували Дністер. Кількість загиблих тут перевищує 11 тисяч бійців. Саме на цій ділянці фронту армія генерала Чуйкова, яка відстояла Сталінград, через півтора року війни знову зустрілась зі своїми супротивниками – відновленою шостою німецькою армією, створеною у 1942 році фельдмаршалом Паулюсом. Та це уже була не Волга, а Дністер. Тут почалась легендарна Шарпенська епопея. Німці намагались будь-що-будь скинути десанти у ріку і сил для цього не жаліли. Проти легкоозброєних бійців було кинуто авіацію, понад сотню танків, артилерію. Несучи важкі, плацдарм стримували, хоча його захват не був самоціллю. За вісім днів наполегливих боїв втрачено 60 відсотків раніше захопленого плацдарму й особового складу до двох дивізій. Звідси й пішла слава про участь у сутичці за плацдарм штрафників, як вони гинули, форсуючи Дністер. Піднімались в атаку 358 чоловік, а повертались пораненими тільки 18. І так тривало сто днів ночей. Якщо взяти жменю землі з цього плацдарму і стиснути в долоні, то з неї потече кров, розповідали ті, хто залишився живим.

ПАМ’ЯТНИК ВОВІ ЛЕГЕНДИ ВІЙНИ

ПАМ’ЯТНИК ВОВІ За церковною легендою про сходження на Голгофу Спасителя під тягарем ноші – хреста, коли Христос припав до землі на одне коліно, до нього з натовпу вибігла дівчина, яка напоїла його водою і протягнула хустку, щоб утер змучене обличчя. Це була Свята Вероніка. У Рибниці в часи Великої Вітчизняної війни, у 1941 році, сталася схожа історія з хлопчиком Вовою. Коли радянські війська залишили місто, одинадцятирічний хлопчик знайшов чотирьох поранених радянських розвідників, змучених від спраги й ран. Кілька днів Вова носив їм воду, але його вислідили німці. На полі хлопчик встиг сховатися у копі сіна. Німці, не переймаючись пошуками, просто підпалили копи разом з тією, де ховався Вова. Цей епізод великої воєнної епопеї розказали врятовані солдати, які, пам’ятаючи свого рятівника, повернулись до Рибниці й поставили йому пам’ятник на об’їзній трасі. Поступово ця історія стерлась із пам’яті городян. Після тривалих поневірянь скульптура знайшла притулок біля міського відділку міліції поруч з басейном з фонтанчиком. І шефство над хлопчиком, який майже в позі Христа під хрестом схилився до бідона, з якого вилилась вода, взяли співробітники Рибницького ВВС.  

Парк імені Родіна ЛЕГЕНДИ СУЧАСНОСТІ

ЧОБРУЧІ Є кілька версій походження назви. Відома легенда, що тут оселився козак Михайло Чубурча. За іншою версією, назва виникла від слов’янського слова „обручі“. Нібито бондарі робили тут гарні бочки на весь край. А під час повені село було оточене водою, як обручем. Парк імені Родіна у Чобручах створений наприкінці 1980-их. І уже легенда. Визнаний на виставці ВДНГ одним із кращих у Радянському Союзі, парк за три десятки років встиг заслужити репутацію дивного місця. Архітектор, скульптор, художник, словом, майстер Дмитро Родін, натхнений композицією Троїцької ікони Рубльова, створив такий же складний за своєю структурою парк. Він зібрав в одне всі природні стихії й обрамив їх камінням. Молодий парк став улюбленим місцем сельчан. Цей водоспад приносить, за легендою, удачу в коханні. Колись, набираючи воду, тут познайомились хлопець і дівчина. На згадку про першу зустріч, вони залишили тут глечик.

ПРО ПОДОРОЖ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НА ПОДІЛЛЯ ТА ВОЛИНЬ

…Село наше стояло тоді на старинному шляху. У нас був великий заїзний двір з корчмою, який міг прийняти на ночівлю одночасно більше тридцяти возів з кіньми. То вже всі зупинялись тут: і чумаки, і купці аж з Варшави, чимало піших прочан. Завжди тут було людно, можна було почути цікаві бувальщини, всякі новини. Тарас Шевченко, кажуть, оглядав у Передмірці замок, що стояв на високому горбі, оточений з трьох сторін водою. На ньому були сліди пошкоджень з часів визвольної війни проти польської шляхти, бо приступом захопив його Максим Кривоніс з козаками. Ночував Шевченко у заїзному дворі. За вечерею в корчмі він присів до групи чумаків та передмірських мужиків, розговорився. Слухав і їх оповіді. Можливо, що й читав їм свої вірші, та хто вже може знати досі. У бесіді зайшла мова про Петербург, царя, сподівану волю для кріпаків. Тоді Шевченко зібрав окрушини з хліба, зліпив з них малесенькі фігурки «царя», його «придворних» і поставив їх на столі. Навколо них насипав багато окрушин. – Бачите, браття, оце «цар», його «генерали» й придворне «панство». Вони ще сильні, чванливі… А оті дрібні окрушини з хліба – то кріпаки убогі. Є між ними й люди вольнії, але також стоять за волю для народу… – А що ж бідноті робити? – запитав. –Що думаєте? Шевченко зібрав всі окрушини в пригорщі й присипав ними фігурки царя і придворну свиту. – Де подівся цар, придворні? Запитую вас. Що сильніше тепер: цар чи народ?.. От якби, брати, отак всі громадою, то й скоро б свята воленька прийшла. Кожен з нас окремо – порошинка, а всі разом – сила… А далі поет поклав руку на купку отих хлібних окрушин – кріпаків і попросив своїх співрозмовників, що сиділи поруч, щоб положили й свої руки. – А тепер всі міцно тисніть об стіл… Ану ж, сильніше! Коли всі забрали руки, то на столі осталася стиснена воєдино паляничка з окрушків. – А тепер знайдіть царя… – Нема, – розсміялися всі. – А паляничка, – мовив поет, – то воєдино наш народ. Як би ви, друзі милі, не тиснули паляничку, то вона останеться сама собою. Отак і народу нашого нічим не знищити. А коли він воєдино – сила родиться могутняя… – От і здорово й дотепно ви, добродію, розповіли нам, як воленьку святую здобувати. Розмову Шевченка в корчмі нишком рознесли по селі. Кожен слухав мовчки та на вус мотав… Розповідали, що поет перед від’їздом залишив якийсь напис та свій підпис по-французьки на стіні передмірської корчми. Ще перед Першою світовою війною цей напис читали студенти Варшавського університету, що тут зупинялися. Та що там було написано – того ніхто не знає.

РУБІНШТЕЙН Історія народження музиканта схожа на легенду. Брати Рубінштейн орендували невеличку ділянку землі під виноградники між Рибницею і Дубоссарами. До одного з братів, до Григорія, з прислугою, у бричці препоганою дорогою, їхала вагітна дружина. Путь неблизька, але зрозуміли, що далі прямувати цими дорогами з породіллю не можна, однак дістатися треба. Змайстрували пліт, щоб на ньому подолати решту путі. Проте біля села Вихватинці довелось причалити: почались роди. Староста села, дізнавшись, що породілля – іудейка, прийняти її у своєму домі відмовився. А біля самого берега була корчма, господар якої прийняв жінку. Там, можливо, хтось заробляючи собі на хліб,, грав на скрипці. Тут народився геній російської музики. Та є ще одна версія, що вони їхали правим берегом й породілля почала кричати від болю. Це почув рибалка й доставив її на лівий берег поблизу корчми. На його честь і назвали новонародженого – Антоном. Цю версію розповів найстаріший мешканець села, Трохим Серенюк, якому було 102 роки.

Читайте легенди, будьте мудрими!