Презентація "Інтернетправа людини"

Інтернетправа людини

І хоча на більшість прав та свобод, пов’язаних з інтернетом, уже поширюються гарантії захисту чинних міжнародних актів, проте такий захист наразі є радше мінімальним, тоді як серйозніші гарантії потребують часу для того, щоб отримати свій розвиток у правозастосовній практиці, зокрема, міжнародних судів.“Цифрові права” – це умовна категорія, яка якраз і визначає особливості реалізації та гарантії захисту прав людини в інтернеті. Термін digital rights сьогодні широко використовують на Заході, зокрема в контексті прав на доступ до інтернету, свободи вираження поглядів та приватності онлайн. Власне, право на інтернет також за загальним правилом не означає “кожному по смартфону”.

ПРАВОВІ ІНСТРУМЕНТИ Європейська конвенція з прав людини була затверджена всіма державами-членами Ради Європи. Вона захищає ряд громадянських і політичних прав, включаючи право на повагу до приватного життя, безпеку і захист від нелюдського і образливого ставлення. Незважаючи на те, що Конвенція також захищає свободу вираження поглядів, це право допускає обмеження, якщо форми вираження можуть загрожувати оточуючим або нанести шкоду суспільству в цілому. Європейський суд з прав людини несе відповідальність за дотримання прав Європейської конвенції. Прецедентне право містить тлумачення «мови ненависті», яке не дозволяє радикальним образам прикриватися правом людини на вільне вираження поглядів. Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність та її факультативний Протокол — єдиний діючий міжнародний документ з даного питання. Він набув чинності в липні 2004 року і містить рекомендації.

ПОСІБНИК З ПРАВ ЛЮДИНИ ДЛЯ КОРИСТУВАЧІВ ІНТЕРНЕТУ (Затверджено Комітетом Міністрів 16 квітня 2014 року на 1197-ій зустрічі Заступників міністрів) СПРОЩЕНА ВЕРСІЯ

ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНТЕРНЕТУКожен має право на рівний доступ і використання вільного та безпечного інтернету. На сьогодні доступ до інтернету офіційно не визнається як “право людини” на міжнародному рівні, хоча часто згадується в резолюціях і рекомендаціях ООН, Ради Європи та інших міжнародних інституцій.

Право на доступ до інтернету базується на таких принципах.Інклюзивність і недискримінація. Доступ має надаватися за розумну ціну і бути недискримінаційним. Мережева нейтральність. Користувачі повинні мати можливість вільно обирати систему, застосунки, програмне забезпечення. Безпека. Держава повинна гарантувати безпечність інтернету. Водночас технічні стандарти, пов’язані з його інфраструктурою, не мають застосовуватися для цензури чи незаконного нагляду. Якість сервісу. Гарантований доступ до інтернету має відповідати рівню розвитку та поширенню технологій.

Реалізація права на свободу вираження поглядів традиційно охоплює декілька таких принципів. Ніхто не має бути змушений діяти чи висловлюватися всупереч своїм переконанням. Наприклад, сьогодні в Україні вимога публічно вибачитись (примусово) може порушувати право на свободу слова, яке гарантується Конституцією України. Право шукати й отримувати інформацію означає не лише те, що держава не повинна чинити перешкод тоді, коли особа сама шукає інформацію онлайн, але й в окремих випадках має сприяти доступу до такої інформації, наприклад відповідати на інформаційні запити громадян. Право поширювати інформацію та ідеї. Це право містить у собі не лише поширення нейтральної інформації, але й висловлювань, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Але лише за умови, що вони не порушують інших прав і свобод, а також не є незаконними.

ПРИВАТНІСТЬ І ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ(ПД)Кожен має право на приватність онлайн та захист персональних даних. Законодавство має відповідати міжнародним стандартам, хоча б мінімальним критеріям щодо контролю користувачів над власними даними, серед яких:збирання та обробка ПД має здійснюватися за згодою або з інших підстав, чітко визначених законом;персональні дані мають збиратися в обсязі, що відповідає меті обробки, яка водночас має бути законною та виправданою;особа повинна бути належним чином поінформована про обробку своїх ПД та її мету;ПД не можуть поширюватися чи оброблятися для інших, ніж було визначено і погоджено, цілей;безпечне зберігання ПД;право отримати інформацію про обробку та свої ПД;право вимагати виправлення або видалення своїх ПД;право на відшкодування в разі порушення.

ПРАВО НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ БЕЗПЕКУПраво на особисту безпеку має бути забезпечене онлайн. Для реалізації цього права потрібно забезпечити, по-перше, захист від злочинних дій, тобто юридичні гарантії захисту від фізичного та психологічного насильства чи домагань, мови ворожнечі, дискримінації в онлайн-середовищі. Водночас такі гарантії не мають порушувати інших фундаментальних прав. Наприклад, права на приватність. По-друге, держава має сприяти розвитку та функціонуванню безпечних інтернет-технологій, а також повинні існувати механізми захисту від сервісів і протоколів, які ставлять під загрозу технічне функціонування інтернету, від вірусів, фішингу тощо.

ПРАВО НА МИРНІ ЗІБРАННЯ, АСОЦІАЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ІНСТРУМЕНТІВ ДЕМОКРАТІЇІнтернет є важливою платформою для суспільної мобілізації, співпраці та участі громадян в управлінні державними справами. Інтернет зі своїми можливостями дозволяє створювати ефективні інструменти адвокації змін у суспільстві. Зважаючи на це, громадяни повинні мати свободу обирати та використовувати будь-які сервіси, веб-сайти чи застосунки для створення, приєднання, мобілізації та участі в соціальних групах та асоціаціях. Це право охоплює також право на мирний онлайн-протест, на використання без необґрунтованого втручання всіх доступних сервісів та послуг електронної демократії, включно з правом подавати електронні петиції.

ПРАВО НА ЦИФРОВЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ, АБО ПРАВО ВІДКЛЮЧАТИСЯ ВІД ОНЛАЙНУІснування цього права поки є предметом теоретичних дискусій. Сформулювати його суть можна як “дилему Гамлета”: бути чи не бути… онлайн. Вибір не бути онлайн стає дедалі менш реалістичним. Водночас він усе ж має захищатись. Зокрема, незалежно від наявності “електронного ID”, будь-який громадянин повинен мати доступ до головних державних сервісів і не зазнавати дискримінації на основі своєї віртуальної активності чи її відсутності.

ОБМЕЖЕННЯ ЦИФРОВИХ ПРАВ1. Легітимна ціль обмеження. Конституція України до таких легітимних цілей під час обмеження свободи вираження поглядів відносить, наприклад, інтереси:національної безпеки;територіальної цілісності або громадського порядку для запобігання заворушенням чи злочинам;охорони здоров’я населення;захисту репутації або прав інших людей;запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

2. Законність. Обмеження має бути передбачене законом. Закон має бути оприлюдненим у встановленому порядку та відповідати вимогам якості – бути доступним, чітким, зрозумілим та передбачуваним. Крім цього, застосовувати обмеження мають незалежні органи, чиї повноваження встановлені законом. У низці випадків Європейський суд наголошує на важливості судового нагляду не лише над санкціонуванням обмежень, але і над їхнім впровадженням. Цей критерій також передбачає існування встановлених законом можливостей захисту від надмірних обмежень.

3. Необхідність у демократичному суспільствіКритерій необхідності охоплює потребу обґрунтувати “нагальну необхідність” заходів з обмеження права. Тобто пояснити, в чому полягає небезпека для легітимних цілей, якщо обмеження не буде застосовано, і чому такий захід потрібен для досягнення законної цілі. Далі необхідно забезпечити пропорційність втручання: обмеження має бути мінімально необхідним для ефективного захисту легітимної цілі. Тобто потрібно знайти баланс між ціллю і правом, яке обмежується. Блокування всього ресурсу чи видалення лише незаконної інформації?І останнє. Держава, яка обмежує якесь право, повинна навести достатні та адекватні підстави для такого втручання. Тобто мотивувати своє рішення.

ПРИКЛАДИ ЗНУЩАНЬ В ІНТЕРНЕТІ Надсилання погроз, провокаційних образ, дискредитація на расовому та етнічному ґрунті. Нападки та дискредитація за гендерною ознакою та інші форми дискримінації. Спроби заразити вірусом комп’ютер жертви. Масове надсилання електронних листів образливого змісту. Публікація або розповсюдження неправдивої інформації про людину з метою нанесення шкоди людині або його (її) репутації. Обрати жертву і намовити оточуючих нападати або насміхатися над нею. Посилатися на іншу людину, або діяти від чужого імені, нібито інша людина щось сказала, в що нібито важко повірити. Викладати в Інтернет фото людини, особливо в компрометуючій ситуації, без його/її дозволу. Публікація листування без дозволу автора. Чинити тиск на інших, щоб ізолювати жертву від суспільства (в реальному або віртуальному світі). Неодноразове надсилання непристойних, жорстоких і образливих повідомлень.